Концептуальні засади кримінально-правової охорони народного волевиявлення в Україні
Завантаження...
Дата
2025
Автори
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Одеса
Анотація
Дисертація є першим в українській науці кримінального права спеціальним комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем кримінально-правової охорони народного волевиявлення в Україні.
У дисертації запропоновано якісно нову цілісну законодавчу модель кримінально-правової охорони народного волевиявлення, як вирішальної складової безпосередньої демократії в Україні, шляхом виокремлення відповідного родового об’єкта в межах Особливої частини чинного КК, а також включення до нього суспільних відносин з реалізації права громадян на участь у виборчому процесі, процесі референдуму чи процесі відкликання представника виборних органів чи посадової особи публічної влади та суспільних відносин з реалізації права виборців на відкликання представника виборних органів чи посадової особи публічної влади, прав члена ініціативної групи з відкликання представника виборних органів чи посадової особи публічної влади чи офіційного представника такої ініціативної групи.
На основі аналізу вітчизняної доктрини в площині теми дослідження, виокремлено етапи науково-теоретичного становлення питань кримінально-правової охорони виборчих прав громадян у вітчизняній науці кримінального права: період виникнення наукового інтересу, коли виборчі права, як самостійний об’єкт кримінально-правової охорони, на нормативному рівні не виділялися, що тривав з моменту набуття чинності КК УРСР 1960 р. до набуття чинності Закону України від 15 липня 1999 р. і характеризувався певною фрагментарністю відповідних досліджень; період вивчення виборчих прав, як самостійного видового об’єкта, який тривав з набуття чинності Законом від 15 липня 1999 р. до 2004 р. і характеризувався посиленням зацікавленості з боку наукового середовища до зазначеної проблематики, внаслідок чого посягання на виборчі права починають виступати предметом окремого аналізу, хоча й на рівні наукових статей та тез доповідей на науково-практичних конференціях; період активних наукових пошуків сутності зазначених кримінальних правопорушень та шляхів вдосконалення відповідних кримінально-правових норм, який фактично розпочався у 2004 р. (з моменту появи першого комплексного дослідження питань кримінальної відповідальності за злочини проти виборчих прав громадян) і триває дотепер та характеризується великою кількістю робіт дисертаційного та монографічного рівня із зазначеної тематики.
Зроблено висновок, що сучасна кримінально-правова методологія має включати до себе не тільки комплекс наукових методів пізнання, а й методологічні принципи, методологічні підходи та концептуальні ідеї, концепції щодо визначення самого предмета дослідження. Обґрунтовано, що у кримінальному праві принципове методологічне значення має концепція об’єкта кримінально-правової охорони, з позиції якої вирішується питання щодо сутності та структури цього поняття, а в підсумку – розкривається механізм заподіяння шкоди тими чи іншими кримінальними правопорушеннями.
Доведено, що найбільш розповсюджений у наукових та науково-практичних джерелах підхід до визначення об’єкта діянь, передбачених ст.ст. 157-160 КК, як виборчих та референдумного прав громадян, є неприйнятним, оскільки він, з одного боку, штучно звужує зазначене поняття, породжуючи серйозну колізію між найменуванням відповідного розділу та його змістом і позбавляючи окремі посягання свого безпосереднього об’єкта, а з іншого – дещо вуалює справжню спрямованість згаданих кримінальних правопорушень, що залягає у площині народного волевиявлення, як складової безпосередньої демократії.
На підставі аналізу теоретичних розробок зроблено висновок, що сутність кримінально-правової охорони полягає у встановленні законодавцем кола суспільних відносин, що визнаються об’єктами кримінальних правопорушень та визначені ним ознак діянь, які здатні заподіювати їм істотну шкоду чи створювати загрозу її заподіяння. Доведено, що до криміноутворюючих ознак посягань на суспільні відносини з реалізації виборчих чи референдумного прав громадян, прав та повноважень інших суб’єктів виборчого або референдумного процесу, насамперед, належать спосіб та засіб їх вчинення, а також ознаками спеціального суб’єкта. Коло криміноутворюючих ознак діянь проти суспільних відносин з організації та проведення виборів є більш широким, що зумовлено наявністю тут декількох предметів кримінально-протиправного впливу.
Доведено, що концепція об’єкта, як охоронюваних КК суспільних відносин, не тільки не знаходиться в стані інституціональної кризи і дозволяє чітко визначити механізм спричинення шкоди діяннями, передбаченими ст. 157-160 КК, а й робить можливим принципово новий підхід до визначення об’єкта зазначених діянь, як народного волевиявлення в Україні.
Визначено поняття народного волевиявлення, як об’єкта кримінально-правової охорони, що становить собою сукупність однорідних суспільних відносин з формування виборних органів і посадових осіб публічної влади, відкликання представників виборних органів чи посадових осіб публічної влади за народною ініціативою, а також прийняття загальнообов’язкових рішень з питань державного та місцевого значення.
Здійснено класифікацію кримінальних правопорушень проти народного волевиявлення за видовим об’єктом посягань (з виокремленням кримінальних правопорушень, що посягають на суспільні відносини з реалізації виборчих або референдумного прав, права та повноважень інших суб’єктів виборчого процесу чи процесу референдуму, прав на відкликання представника виборних органів чи посадової особи публічної влади, а також права на участь у виборчому процесі, процесі референдуму або процесі відкликання та кримінальних правопорушень, що посягають на суспільні відносини з організації та проведення виборів або референдуму) та часом їх вчинення (з виокремленням кримінальних правопорушень, які вчиняються виключно під час виборчого процесу чи процесу референдуму, кримінальних правопорушень, що вчиняються поза межами виборчого процесу чи процесу референдуму та кримінальних правопорушень, які можуть вчинятися як під час виборчого процесу чи процесу референдуму, так і поза їх межами).
Визначено поняття кримінальних правопорушень проти народного волевиявлення, як передбачених КК України суспільно небезпечних винних діянь, що вчиняються як під час виборчого процесу чи процесу референдуму, так і поза їх межами і заподіюють істотну шкоду суспільним відносинам з реалізації виборчих або референдумного прав громадян, прав та повноважень інших суб’єктів виборчого процесу чи процесу референдуму, права на участь у виборчому процесі або процесі референдуму, а також права громадян на відкликання представника виборного органу чи посадової особи публічної влади та права на участь у процесі відкликання або суспільним відносинам з організації та проведення виборів або референдуму чи створюють загрозу заподіяння такої шкоди.
Доведено, що поняття безпосередніх об’єктів діянь, передбачених ст. 157-160 КК України не може зводитися до виборчих або референдумного прав громадян, прав чи повноважень інших суб’єктів виборчого або референдумного процесів, оскільки суб’єктивне право чи повноваження, як сукупність певних правомочностей, взагалі не може зазнавати шкоди. Шкоди зазнає певний соціальний порядок, який складається з приводу реалізації зазначених прав чи повноважень. Механізм заподіяння шкоди безпосередньому об’єкту, зумовлений структурою відповідних суспільних відносин, у зв’язку з чим, вирішення проблеми об’єкта діянь, передбачених ст.ст. 157-160 КК поза цією структурою, є неможливим.
Аргументовано, що шкода суспільним відносинам з реалізації виборчих чи референдумного прав, прав та повноважень інших суб’єктів виборчого або референдумного процесів завдається шляхом безпосереднього впливу на суб’єкта таких відносин, а суспільним відносинам з організації та проведення виборів або референдуму – шляхом кримінально-протиправного впливу на їх предмет чи соціальний зв'язок.
Доведено, що потерпілими від перешкоджання в межах ст. 157 КК мають визнаватися лише індивідуальні суб’єкти виборчого чи референдумного процесів, у зв’язку з чим, вказівку на «роботу виборчої комісії або комісії референдуму» у найменуванні цієї статті, а також вказівку на «ініціативну групу референдуму та комісію референдуму» у диспозиції передбаченої тут норми, слід скасувати. Дії осіб, які перешкоджали діяльності колективних суб’єктів виборчого процесу або процесу референдуму, а також діяльності індивідуальних суб’єктів зазначених процесів в іншій, аніж передбачені у ч.1 та ч.2 ст.157 КК спосіб, слід кваліфікувати за ст. 212 24 КУпАП.
Обґрунтовано висновок щодо необхідності уніфікації суспільно-небезпечних наслідків посягань на народне волевиявлення. Доведено, що під таким слід розуміти визнання голосування на дільниці недійсним (коло підстав для визначення голосування на виборчій дільниці чи дільниці референдуму недійсним слід розширити шляхом внесення відповідних змін до профільного виборчого та референдумного законодавства) та визнання голосування таким, що не відбулося.
Встановлено, що зазначені наслідки є найбільш небезпечними кваліфікуючими ознаками згаданих кримінальних правопорушень, що обумовлює необхідність їх диференціації на рівні окремих частин відповідних статей V розділу Особливої частини КК.
Аргументовано положення, відповідно до якого ухилення члена виборчої комісії чи члена комісії з референдуму від виконання своїх обов’язків має пов’язуватися лише із зривом роботи цих комісій у день голосування. Згаданий наслідок може бути спричинений і перешкоджанням члену виборчої комісії чи комісії з референдуму у здійсненні своїх повноважень, що має знайти відображення в межах ст. 157 КК.
Зроблено висновок, що суспільно-небезпечні наслідки посягань на народне волевиявлення можуть інкримінуватися винній особі лише в тому разі, коли вони спричинені завідомо.
Запропоновано визначення диференціації та індивідуалізації як самостійних методів здійснення кримінально-правової політики держави в напрямку встановлення оптимального балансу між повноваженнями законодавця та дискреційними повноваженнями суду при вирішенні питань щодо кримінальної протиправності діяння, його караності, а також настання інших кримінально-правових наслідків вчиненого правопорушення.
Встановлено, що сучасний етап розвитку кримінально-правових приписів щодо протидії посяганням на народне волевиявлення характеризується надмірним використанням методу диференціації, що у свою чергу, породжує суттєві складнощі при обґрунтуванні суспільної небезпеки окремих діянь та встановлених санкцій за їх вчинення, а в підсумку - призводить до штучного обмеження меж судової дискреції, у зв’язку з чим, зазначений вище баланс у згаданій сфері не може бути визнаний оптимальним.
Обґрунтовано позицію щодо доповнення чинного КК України таким видом додаткового покарання, як позбавлення виборчих або референдумного прав.
Доведено необхідність його передбачення як додаткового обов’язкового в разі вчинення: умисного подання виборцем до органу ведення Державного реєстру виборців неправдивих відомостей про себе (ч. 1 ст. 158); отримання виборчого бюлетеня чи бюлетеня для голосування на референдумі від особи, яка не має права його надавати (ч. 1 ст. 158 1 ); голосування виборцем, учасником референдуму більше одного разу (ч. 1 ст. 158 1 ); незаконного опускання виборчого бюлетеня чи бюлетеня для голосування до виборчої скриньки (ч. 1 ст. 158 1 ); включення кандидатом до виборчої документації завідомо недостовірних відомостей (ч. 2 ст. 158 3 ); порушення таємниці голосування (ч. 1 ст. 159). В інших випадках, позбавлення виборчих чи референдумного прав може застосовуватися на розсуд суду, виходячи з того, що зловживання цими правами напряму обумовлює механізм вчинення відповідного кримінального правопорушення проти народного волевиявлення.
Встановлено, що випадки застосування судами за вчинення кримінальних правопорушень проти народного волевиявлення покарань у виді обмеження чи позбавлення волі з їх реальним відбуванням є поодинокими. Основними формами реалізації кримінальної відповідальності тут виступають покарання у виді штрафу та загальний і спеціальний види звільнення від відбування покарання у виді обмеження чи позбавлення волі з випробуванням.
Робиться висновок, що в такій ситуації вирішальну роль у площині запобігання рецидиву зазначених посягань мають відігравати додаткові покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та позбавлення виборчих або референдумного прав, оскільки збільшення кількості покарань, пов’язаних з ізоляцією від суспільства, буде суперечити загальноєвропейській тенденції до гуманізації форм реагування на вчинене кримінальне правопорушення.
Підготовлено проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо підвищення ролі народного волевиявлення на вдосконалення норм про відповідальність за посягання на нього».
Бібліографічний опис
Колодін Д. О. Концептуальні засади кримінально-правової охорони народного волевиявлення в Україні : дис…д-ра юрид. наук / Колодін, Денис Олексійович ; Національний університет «Одеська юридична академія» – Одеса, 2025. – 506 с.
Ключові слова
об’єкт кримінального правопорушення, суспільні відносини, виборче право, референдумне право, народне волевиявлення, кримінально-правова охорона, криміноутворюючі ознаки, кримінально- правова політика, диференціація, індивідуалізація, object of criminal offense, public relations, electoral law, referendum law, people’s will expression, criminal-legal protection, criminal features, criminal- legal policy, differentiation, individualization
Цитування
Колодін Д. О. Концептуальні засади кримінально-правової охорони народного волевиявлення в Україні : дис…д-ра юрид. наук. Національний університет «Одеська юридична академія». Одеса, 2025. 506 с.