Збереження нотаріусом професійної нотаріальної таємниці

Abstract

Є чимало професій, з представниками яких людина може не зіткнутися протягом усього життя. А є такі професії, без яких жодне суспільство не може існувати. Це – лікарі, вчителі, нотаріуси. Зважаючи на значний попит на нотаріальні послуги, можемо констатувати, що більшість громадян протягом життя обов’язково користується послугами нотаріусів, навіть неодноразово. Визначено, що нотаріальна таємниця – сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої, відповідної особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права та обов’язки і т.д. Законом передбачено, що нотаріус не має права виступати як свідок стосовно відомостей, які становлять нотаріальну таємницю та стали відомі нотаріусу у зв’язку із вчиненням нотаріальних дій, окрім випадків, коли цього вимагають особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. Нотаріус повинен зберігати таємницю навіть у тих випадках, коли його діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, нотаріусом не вчинялася. Зазначено, що наведене законодавче визначення поняття нотаріальної таємниці нині не просто не дає належного правового обґрунтування визначення обсягу та меж тієї інформації, що не має розголошуватися нотаріальними органами, а навпаки, потребує ретельного наукового дослідження, роз’яснення, тлумачення та уточнення, особливо з огляду на те, що зазначена конкретна інформація може бути предметом судового слухання під час розгляду тієї чи іншої цивільної справи, і в кожному конкретному випадку необхідно буде визначатися із можливістю або, навпаки, неможливістю нотаріуса свідчити про такі обставини. Підкреслено, що нотаріальний процес характеризується низкою принципів, які забезпечують виконання завдань нотаріату, являють собою найбільш загальні правові вимоги до вчинення нотаріальної діяльності, відбивають правовий характер нотаріального провадження та обов’язково знаходять своє закріплення у відповідних нормах права. Одним із принципів, що найбільшою мірою відображають специфічну сутність нотаріальної діяльності, є принцип дотримання нотаріальної таємниці, адже, на відміну від судів, які розглядають і вирішують цивільні справи відкрито і гласно, нотаріуси й посадові особи, що вчиняють нотаріальні дії, зобов’язані зберігати таємницю їх вчинення або навіть факту звернення до нотаріальних органів. У статті обґрунтовано, що публічно-правовий характер нотаріальної діяльності зумовлений її офіційним змістом і наділенням нотаріусів повноваженнями державою, а зазначене, як і процесуальний характер нотаріальної діяльності, виключає існування нотаріальної таємниці як таємниці фахівця. Передусім нотаріус – особа, що уповноважена державою на вчинення нотаріальної діяльності, незалежно від форми її здійснення (державної чи приватної) вона є однаковою за своєю сутністю, адже документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.