Криміналістичні методи і засоби встановлення мотивів та мети вчинення злочину

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці спеціальним комплексним дослідженням криміналістичних методів і засобів встановлення мотивів та мети вчинення злочину. У роботі обґрунтовано, що серед ознак суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення значний інтерес викликають такі її ознаки як мотив і мета кримінального правопорушення. В кримінальному праві вони розглядаються як факультативні ознаки складу правопорушення. Проте, для розкриття кримінального правопорушення, вони є одними із визначальних обставин, що вказують на спрямованість протиправного діяння, на особу правопорушника, на характер і глибину його протиправної установки, причини вчинення ним правопорушення тощо.

У дисертації розглянуто теоретичні та практичні аспекти встановлення мотивів та мети вчинення злочину. Досліджено сутність, значення та класифікацію мотивів та мети злочину. Визначено роль та значення встановлення мотивів та мети протиправної поведінки в розслідуванні кримінальних правопорушень. Проаналізовано криміналістичні методи і засоби встановлення мотивів та мети злочину, їх переваги та недоліки. Розроблено комплексну методику та рекомендації щодо криміналістичного встановлення мотивів та мети злочину.

Встановлено, що одним із основних завдань криміналістики є використання знань стосовно характеру злочинних дій, їх змісту і наслідків, попередньої і посткримінальної поведінки особи для розробки рекомендацій щодо з’ясування обставин, що підлягають доказуванню, зокрема мотивів та мети злочину, а також

для правильної кваліфікації кримінального правопорушення і з’ясування обставин, що обтяжують чи пом’якшують покарання. В свою чергу версії стосовно мотивів і мети протиправного діяння сприяють пошуку підозрюваних осіб, встановленню обставин злочину, що підлягають доказуванню, визначенню правильного напряму розслідування, всебічний і повній розробці програми розслідування. Водночас, у вітчизняній науці досі не було представлено дослідження, яке поєднувало б відповідні напрацювання психології зі здобутками криміналістики. У нашій науці досі відсутні дослідження, які б пропонували типологію злочинної мотивації та звертали б увагу на визначення мотиву та мети злочинця у їх зв’язку з визначенням/встановленням його особистості, подальшим сприянням розслідування у кримінальному провадженні.

Дисертація спрямована на дослідження мотивів і цілей злочину з точки зору встановлення їх криміналістичного значення і використання у розслідуванні для пошуку і встановлення винної особи та інших обставин кримінального правопорушення. У процесі дослідження вивчені основні теоретичні і практичні підходи до визначення мотивів та мети злочину, а також розглянуті конкретні приклади вчинення та розслідування кримінальних порушень різних категорій, головним чином насильницьких. Крім того, у роботі проаналізовано різноманітні фактори, які можуть впливати на мотиви та мету злочину, такі як соціальний статус, вік, стать, етнічність тощо.

В роботі вивчення мотивів і мети злочину здійснюється через системно- діяльнісний підхід, який дозволяє розглядати їх як обов’язкові складові в системі

злочинної діяльності.

Щодо вивчення злочинної діяльності у криміналістичному аспекті, то вважаємо за необхідне розглянути такі її структурні елементи: суб’єкт, мотив, мета, об’єкт, засоби та процес діяльності (її механізм), наслідки (результат) такої діяльності.

На думку професора В.В. Тіщенка, злочинна діяльність є заздалегідь спланованою та реалізованою, розрахованою на тривалий життєвий час, системою дій особи або організованої групи осіб з підготовки, вчинення та приховування злочинів, а також дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, досягнення постійних злочинних результатів. Однак, для криміналістики найбільше значення має дослідження механізму злочинної діяльності, оскільки він являє собою найбільш доступну та інформаційно значущу складову такої діяльності в цілому. У дисертаційному дослідженні стверджується, що у криміналістиці доцільно вивчати механізм злочинної діяльності по певних категоріях злочинів, з урахуванням типів злочинців, їх кримінальної поведінки, форм їх об'єднання, типових мотивів і цілей а також засобів, що ними використовуються щодо створення умов для безпечного і тривалого функціонування таких об'єднань. Саме на цій основі повинна розроблятися криміналістична характеристика злочинної діяльності певного типу (виду, підвиду).

Досліджено, що встановлення основного мотиву та додаткових мотиваційних чинників можливо лише після детального вивчення місця злочину. Мотив злочину рекомендується виявляти, враховуючи поведінку злочинця на місці злочину, через фактологічний аналіз місця події. Для встановлення деталей поведінки, а саме – які мотиваційні фактори зумовили вчинення злочину, – потрібно звертатися до аналізу особистості злочинця, що потребує фахових знань в області психології.

У дисертації сформовано, що для встановлення мотивів та мети вчинення злочину використовуються різноманітні засоби і методи. До них належать:

• Огляд місця події. На місці події можуть бути виявлені сліди, які вказують на мотив і мету злочину. Наприклад, якщо на місці вбивства виявлені сліди боротьби, то це свідчить про те, що між злочинцем і жертвою могла виникнути сварка, а ворожі стосунки стали мотивом вбивства.

• Опитування потерпілих, свідків, підозрюваних. Під час опитування слідчі намагаються з'ясувати, які стосунки були між злочинцем і жертвою, що стало приводом для злочину, що прагнув досягти злочинець, вчинивши злочин.

• Психологічна експертиза. Психічна експертиза проводиться для встановлення психічного стану злочинця на момент вчинення злочину. Експерт може встановити, чи не був він у стані афекту, які мотиви спонукали його для вчинення злочину та ін.

Зазначено, що на початку розслідування можна виділити дві типові слідчі ситуації в залежності від наявності або відсутності даних про особу злочинця: 1) злочин вчинено невідомою особою; 2) злочин вчинено відомою особою, на що прямо вказують потерпілі, свідки, речові докази, або злочинець сам зізнається у вчиненні злочину («явка з повинною»). В залежності від вказаної ситуацій визначаються засоби і методи встановлення і перевірки доказової інформації щодо мотивів і цілей злочину.

Констатовано, що мотив сам по собі не несе криміногенного навантаження, є нейтральною психологічною категорією і може бути присутнім як у правомірних, так і в неправомірних вчинках.

Серед головних принципів роботи слідчого та оперативних органів в цьому напрямку можна виділити наступні: 1) вірність науковому підходу (критичне, логічне, аналітичне мислення; несприйняття жодного факту на віру); 2) об’єктивність (інтерпретація фактів на основі даних спостереження, які можна перевірити через емпіричний досвід); 3) конкретність (підтвердження правильності судження на основі сукупності та взаємозв’язку доказів, отриманих за допомогою спостереження та емпіричного досвіду); 4) комплексність (недопустимість ігнорування окремих фактів як непідходящих для слідчої версії, формування взаємних зв’язків всіх доказів у їх сукупності); 5) всебічність дослідження; 6) професіоналізм (компетентність, дотримання професійної етики).

Встановлено, що одним із значущих методів встановлення мотиву та мети злочину є розробка психологічного портрета невідомого злочинця, яку можна поділити на п’ять стадій: 1) отримання попередніх даних про невідомого злочинця; 2) класифікація, типізації його особи; 3) психологічний опис, виділення суттєвих відрізняючих характеристик; 4) формування кола підозрюваних, версії, планування розшуку злочинця; 5) складення рекомендацій по допиту та вжиттю інших слідчих дій стосовно особи злочинця.

У дисертації доведено, що для складання психологічного портрету злочинця потрібна така інформація: 1) загальний профіль особистості; 2) мотиви та ціль вчинення злочину; 3) звички, схильності; 4) знання, уміння, навички; 5) вік; 6) місця проживання; 5) історія роботи, характер діяльності на момент вчинення злочину; 7) окремі характеристики місця ймовірного проживання; 8) рівень освіти та фахової кваліфікації; 8) рід занять; 9) походження, середовище формування, дитинство, друзі дитинства, стосунки в сім’ї, ким були батьки; 10) сімейний стан на момент вчинення злочину; 11) наявність дітей; 12) ставлення до окремих видів діяльності: як ставиться до служби в армії, відповідальної роботи, спорту, медицини, спілкування і роботи з людьми; 13) ставлення до держави громадянства; 14) наявність судимості, як отримав, ставлення до факту отримання; 15) чи є психічні захворювання; 15) морфологія тіла, антропометрія – будова тіла, зовнішність, міміка; 16) зовнішній вигляд (одяг, стиль, вподобання).

Обгрунтовано, що для вивчення особи підозрюваного (обвинуваченого), з метою дослідження його мотиваційного процесу, слідчі можуть користуватися наступними методами: 1) біографічний; 2) спостереження; 3) аналіз результатів діяльності; 4) узагальнення незалежних характеристик; 5) експертні оцінки; 6) вивчення груп і колективів; 7) розмова, спілкування.

Допит є засобом отримання даних, які мають значення для встановлення істини по справі. Отримання об’єктивної інформації ускладнюється тим, що при

допиті основним джерелом інформації виступають показання людини, через що інформація, яка надається, може бути викривленою, спотвореною, неповною або неправильною. Через це, для проведення допиту, слідчий має володіти спектром навичок та знань в галузі психології, логіки, а не тільки юриспруденції. Встановлено, що інформація, яку прагнуть отримати зі свідчень під час допиту, проходить три етапи, перш ніж стати доказом по справі. Ці етапи є сприйняттям, запам’ятовуванням та відтворенням, і є характеристикою когнітивного процесу того, хто дає показання (свідок або підозрюваний, обвинувачений).

Відзначено, що між структурою особистості злочинця та структурою злочину існує взаємна залежність. Особа злочинця є серцевинним елементом при вивченні мотивації вчинення злочину. Визначення типових рис особистості злочинця, які мають зв’язок з мотивом і наслідками злочину, дає змогу для виділення типових ознак та властивостей злочинця, які можуть бути використані для оптимізації розслідування.

Визначено, що наслідками злочину є об’єктивні зміни (навколишнього середовища) та суб’єктивні відображення, або ідеальні сліди, утворені внаслідок вчинення злочину, і містять інформацію про слідову картину та злочинний результат. Така інформація може бути використана в якості доказу або для коригування, орієнтації розслідування.

Залежно від значення для розслідування, наслідки вчинення злочину поділяються на основні та додаткові. Основним наслідком злочину є визначені в Кримінальному кодексі України суспільно-небезпечні наслідки кримінально караного діяння. В якості додаткових наслідків виступають матеріальні та ідеальні сліди, які дають можливість визначити основний наслідок вчинення злочину або доповнюють слідчу картину тими фактами, обставинами, доказами, які мають значення для розслідування.

Наслідки завжди пов’язані зі способом вчинення злочину. Способом виступає комплекс прийомів, що їх використовує злочинець з метою реалізації свого задуму.

Спосіб вчинення злочину включає комплекс дій у певній послідовності, які злочинець вчиняє задля реалізації свого наміру. Послідовність дій не завжди є узгодженою, однак зазвичай слугує єдиній (злочинній) меті, що обумовлює внутрішній зв’язок та цілісність послідовності дій, подій.

Інформацію щодо мотивів і мети злочину можна отримати з матеріальних джерел різного характеру. Матеріальні або речові сліди можна поділити на три групи: 1) предмети, наприклад, зброя, куля, пляшка, сокира тощо; 2) відображення, або відбиття, або матеріальні копії, які залишаються на поверхні об’єкту, що сприйняв слід, внаслідок вчинення злочинного діяння; 3) речовини, наприклад, рідини, в тому числі, кров, плями, отрута, одоранти тощо.

Досліджено поняття криміналістичної версії та встановлено, що це обґрунтоване припущення про факт, явище або їх групу, що мають або можуть мати значення для кримінального провадження, пояснюють характер кримінального правопорушення у цілому або його окремих обставин.

Версії поділяють на наступні види: 1) загальні версії – припущення, що охоплюють розслідуване кримінальне правопорушення у цілому; 2) окремі версії – припущення, що пояснюють окремі обставини кримінального правопорушення. Також виділяють: 1) робочі версії – припущення стосовно більш дрібних та другорядних обставин кримінального правопорушення; 2) розшукові версії – припущення про місцезнаходження розшукуваного злочинця або предметів, речей, які необхідно віднести до різновидів окремої версії.

У криміналістиці існує поняття типових версій, характерних для типових ситуацій, що виникають під час розслідування кримінальних правопорушень. Типові версії – це результат наукового узагальнення слідчої, судової, експертної практики, які детально викладені у посібниках з розслідування окремих видів

злочинів. Слідчий при здійсненні розслідування висуває не типові, а конкретні версії, які обґрунтовує на матеріалах кримінального провадження, враховуючи типові версії.

Логічні наслідки, зробленого слідчим припущення щодо певної обставини розслідуваного злочину, відображаються в питаннях, що мають бути з’ясовані. Визначення відносно кожної висунутої версії вичерпної сукупності таких питань – одна з передумов повноти, всебічності та об’єктивності розслідування. У дисертації обґрунтовано, що мотиви та мета злочину є важливими криміналістичними ознаками, які дозволяють встановити мету та завдання злочинця, його ставлення до потерпілого, характер злочинної діяльності, а також інші обставини, що мають значення для розслідування та судового розгляду кримінальної справи.

Для встановлення мотиву і мети злочину в робот викладаються відповідні методи, а саме: фактологічного, ситуаційного, криміналістично-пошукового, віктимологічного, версійного аналізу, складання психологічного портрета .

У дисертації розроблено комплексну методику криміналістичного встановлення мотивів та мети злочину, яка включає такі етапи:

- первинне встановлення мотивів та мети злочину на основі аналізу даних, отриманих під час огляду місця події, допиту потерпілого, свідків та інших слідчих дій;

- поглиблене встановлення мотивів та мети злочину на основі аналізу додаткових матеріалів, отриманих у ході розслідування;

- підтвердження мотивів та мети злочину на основі судово-психологічної експертизи.

Запропонована методика дозволяє більш повно та об'єктивно встановити мотиви та мету злочину, що сприяє розкриттю злочинів та забезпеченню справедливого правосуддя.