Морально-етичні критерії як конституційна умова формування органів публічної влади в Україні

Abstract

У дисертації здійснено комплексне дослідження конституційної проблематики встановлення морально-етичних критеріїв до посадових осіб при формуванні органів публічної влади в Україні. В роботі розкрито теоретичну складову конституювання морально-етичних вимог до кандидатів на посади, розуміння сутності цих умов, питання організації органів публічної влади із забезпеченням принципу доброчесності, гарантування прав кандидатів при здійснені оцінювання відповідності встановленим критеріям.

В дисертаційному дослідженні розкрито аксіологічний аспект конституцій, характер якого зумовлює потрібність встановлення моральноетичних критеріїв, що є когерентними до погоджених суспільством цінностей для інституційного забезпечення їх охорони. Антропологічний аспект проблематики доброчесності посадових осіб означено крізь концепцію людського виміру права та почасти через теорію правового реалізму. Встановлено взаємозалежність між моральними передсудами особистості, поглядами стосовно праворозуміння, прихильностями до певних юридичних чи філософських течій та процесами нормотворення, інтерпретації текстів, правозастосуванням. Морально-етичні стандарти особистості впливають на зміст ухвалених рішень, зокрема у важких справах з компонентами дискреційності.

Вперше досліджено значення доброчесності посадових осіб в комунікативному аспекті права, де морально-етичні якості зумовлюють надійність та взаємну довіру в діалозі конституційних суб’єктів. Відсутність доброчесності має вислідом несприйняття актів та дій органів влади, навіть якщо останні побудовані на раціональних аргументах, що продукує конфліктність у комунікативних зв’язках між людиною, громадянським суспільством і державою. Наявність довіри у суспільстві складає прямий зв’язок із морально-етичними поглядами та поведінкою посадових осіб, від демонстрації останніми ставлення до виконання своїх обов’язків.

Історичний зріз демонструє тяглість обговорення питання доброчесності владних представників у ріжних цивілізаційних епохах. Залежно від уявлень і цінностей історичної доби морально-етичні стандарти можуть різнитися, тобто мати певний релігійний характер, чи базуватись на культурних традиціях, деякі ж мірила набувають аксіоматичності (як справедливість). В українській владній традиції морально-етичні умови відрізнялися в аспектах прихильності до християнських чеснот або ж враховувалися більш світські вимоги (здатність ухвалювати розсудливі рішення, поведінка відповідно до моральних норм тощо). Трактування морально-етичних стандартів в історичній ретроспективі може додавати встановленим вимогам певної легітимності, враховуючи тяглість принципів між поколіннями суспільства, однак це евентуально лише при дотриманні сучасних підходів до розуміння конституції, прав людини і побудови органів публічної влади.

В роботі визначено чотири найбільш загальні морально-етичні умови до кандидатів на посади, що складають категорії доброчесності, справедливості, толерантності та відважності. Розуміння доброчесності пропонується визначати через інтегральний підхід сполучення складових частин, який дозволить сформувати уявлення про поняття. Під доброчесністю пропонується розуміти відповідність поглядів та дій особи моральним стандартам суспільства, конституційним цінностям і загальній справедливості, послідовність та твердість характеру, чесне, сумлінне і відповідальне виконання обов’язку та дотримання правил етики. Справедливість розглядається в процедурному та змістовному аспектах. Невідповідність першому полягає в систематичному порушенні правил юридичної процедури, що породжують несправедливі рішення, недотримання другого – в послідовній невідповідності попередніх рішень особи визнаним конституційним цінностям і принципам. Толерантність проявляється через повагу до прав людини і взаєморозуміння, а відважність – крізь здатність протидії можливому тиску третіх осіб.

При дослідженні стандартів оцінки кандидатів на посади суддів у країнах загального права визначено, що важливими критеріями є доброчесність, висока репутація, справедливість, наявність суддівського темпераменту, неупередженість тощо. Окрім суб’єкта призначення, оцінку, як правило, здійснюють додаткові колегіальні комісії з правом рекомендаційного висновку. В національній системі конституційну вимогу доброчесності розділено на два блоки, які стосуються майнових та змістовноціннісних аспектів. Одним з найголовніших питань належного оцінювання кандидатів є забезпечення аргументування рішень із мотивуванням кожного значливого епізоду та наданням гарантій як для громадянського суспільства щодо прозорості конкурсу, так і забезпечення особистих прав кандидатів. При доборі членів кваліфікаційної комісії запропоновано враховувати потрібність представлення різних поглядів на розвиток юриспруденції, різних спеціалізацій та юридичних шкіл, що убезпечить більш легітимний консенсус стосовно питання доброчесності. Покладення в перспективі основних обов’язків із формування комісії на Вищу раду правосуддя відповідає конституційним положенням (за необхідності реформування цього органу інший тимчасовий порядок є виправданий), водночас потрібно забезпечити у конкурсних процедурах участь наукової спільноти та громадськості. Значну увагу пропонується приділити формуванню доброчесного складу Вищої ради правосуддя із регулюванням у профільному законі єдиного підходу до утворення конкурсних комісій суб’єктами обрання.

В дисертації досліджено вимогу високих моральних якостей до конституційних суддів та підтримано висловлені в науці та практиці ідеї щодо утворення комісії з оцінки кандидатів на посаду, яка б діяла в межах трьох суб’єктів призначення. Запропоновано утворити єдину відбіркову комісію із 12 членів, яка б діяла за принципом ad hoc, строком повноважень кожного представника чотири роки. Комісія утворюється за квотним принципом та надає суб’єктам призначення висновки рекомендаційного характеру. Також запропоновано оновити процедуру обрання парламентського омбудсмена з прав людини, шляхом рекомендації кандидатів єдиною відбірковою комісією (що пропонується для конституційних суддів, за виключенням роботи у такій комісії членів, делегованих Президентом та з’їздом суддів), а також рекомендовано розглянути можливість внесення поправки до Конституції України стосовно обрання парламентського омбудсмена трьома п’ятими від складу парламенту.

В роботі висвітлено питання можливості встановлення моральноетичних умов до кандидатів на виборні посади, що загалом не співвідноситься із демократичними засадами правління. Водночас пропонується покладати обрання доброчесних кандидатів на політичні партії, а також передбачати обов’язкові дебати (за можливості) у виборчому законодавстві. Застосування морально-етичних критеріїв і їх перевірка органами публічної влади допустима лише у разі посягання на конституційні цінності суверенітету і територіальної цілісності, толерантності, прав людини і демократії, які повинні мати механізми захисту (себто концепція войовничої демократії).

Принцип доброчесності у виконавчій владі та органах місцевого самоврядування пропонується розглядати через право громадян на належне урядування, чим визначено необхідність обговорення питання стосовно конституційного закріплення зазначеного права. У роботі пропонується надання можливості призначення членів Уряду окремо (а не за списком), що дозволить індивідуально враховувати морально-етичні якості кандидатів, встановлення вимоги доброчесності для кандидатів на посади державної служби та можливість її передбачення при відборі на призначувані посади в органах місцевого самоврядування. Запропоновано покласти обов’язок на орган, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, не менше, ніж один раз на рік, організовувати конференцію з питань доброчесності та етики, на яку запрошувати представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, навчальних і наукових установ, громадських організацій для з’ясування проблемних питань доброчесності та етики як вимоги щодо вступу на службу.

В роботі досліджено питання врахування особистих прав і гарантій кандидатів на посади при здійсненні перевірки стосовно морально-етичних якостей. Проаналізовано можливість настання негативних наслідків у разі відмови кандидата надавати пояснення та спростувати сумніви стосовно доброчесності (питання застосовності права на мовчання), а також проблематику презумпції невинуватості, якщо кандидат фігурує в розслідуваннях кримінального характеру. Крім того, надані характеристики права на приватне життя в аспектах професійної зайнятості і обмежень приватності, а також визначено основні риси гарантування прав на управління державними справами та доступу до публічної служби.