Політика у сфері вищої освіти Іспанії за часів диктатури Ф. Франко

Abstract

У статі розглянута державна політика у сфері вищої освіти Іспанії за часів диктатури Ф. Франко (1939-1975), визначені основні напрями, ідеологічні засади та інструменти трансформації університетської системи країни. Виявлено, що підходи фашистського режиму до розуміння ролі та функцій освіти у суспільному житті кардинально відрізнялися від освітньої політики часів ІІ Республіки. Тому освіта стала предметом посиленої уваги фашистів і клерикалів, які прагнули повністю нівелювали прогресивно-демократичні зміни в освіті республіканських урядів. Це виявилося у введенні цензури навчальних і наукових праць на відповідність ідейним принципам «нової держави», масових чистках викладацького складу від нелояльних елементів, індоктринації освітніх програм, скасуванні обмеженої академічної автономії вишів, жорсткому контролі за соціальним складом студентів. У статті послідовно розкривається посилення впливу на академічне життя іспанських університетів державної бюрократії, католицької церкви та правлячої партії. Зазначається, що освітнє міністерство франкістської Іспанії неформально було віддано у відання клерикалів, але партійні функціонери Фаланги постійно прагнули зміцнити свій політичний вплив на університети. Тому між Фалангою та церквою точилася кулуарна боротьба за розподіл сфер впливу у вищій освіті. Особлива увага приділяється процесу інтеграції іспанських університетів до корпоративної держави Ф. Франко. Ректори університетів були включені до складу реформованого парламенту, а викладачі отримали статус державних службовців. Призначення на вищі адміністративні посади у вишах здійснювалося диктатором і міністром освіти, а отримання посади професора потребувало рекомендації партії. Встановлено, що в рамках франкістського режиму університети виконували не стільки освітні та наукові, скільки ідеологічні і селективні функції. Фашистська верхівка бачила суспільною місією вищої школи формування управлінської та інтелектуальної еліти, яка мала зміцнити політичний порядок. Тому вища освіта хоч і була формально безкоштовною, але її доступність обмежувалася жорсткими формальними (високі освітні вимоги) та неформальними (соціальне походження, політична лояльність) фільтрами. Це перетворювало вищу освіту на своєрідну пільгу вищим верствам суспільства за підтримку режиму. Лише всередині 1960-х років під тиском економічних вимог франкістський режим пішов на розширення доступу до вищої освіти для вихідців із середнього та частково робітничого класів.В статье рассмотрена государственная политика в сфере высшего образования Испании во времена диктатуры Ф. Франко (1939-1975), определены основные направления, идеологические основы и инструменты трансформации университетской системы страны. Выявлено, что подходы фашистского режима к пониманию роли и функций образования в общественной жизни кардинально отличались от образовательной политики времен Второй Республики. Поэтому образование стало предметом усиленного внимания фашистов и клерикалов, которые стремились полностью нивелировали прогрессивно-демократические изменения в образовании республиканских правительств. Это выразилось в введении цензуры учебных и научных работ на соответствие идейным принципам «нового государства», массовых чистках преподавательского состава от нелояльных элементов, индоктринации образовательных программ, отмене ограниченной академической автономии вузов, жестком контроле по социальному составу студентов. В статье последовательно раскрывается усиления влияния на академическую жизнь испанских университетов государственной бюрократии, католической церкви и правящей партии. Отмечается, что образовательное министерство франкистской Испании неформально было отдано в ведение клерикалов, но партийные функционеры Фаланги постоянно стремились укрепить свое политическое влияние на университеты. Поэтому между Фалангой и церковью шла кулуарная борьба за раздел сфер влияния в высшем образовании. Особое внимание уделяется процессу интеграции испанских университетов к корпоративному государству Ф. Франко. Ректоры университетов были включены в состав реформированного парламента, а преподаватели получили статус государственных служащих. Назначение на высшие административные должности в вузах осуществлялось диктатором и министром образования, а получение должности профессора требовало рекомендации партии. Установлено, что в рамках франкистского режима университеты выполняли не столько образовательные и научные, сколько идеологические и селективные функции. Фашистская верхушка видела общественной миссией высшей школы формирование управленческой и интеллектуальной элиты, которая должна укрепить политический порядок. Поэтому высшее образование хоть и было формально бесплатным, но его доступность ограничивалось жесткими формальными (высокие образовательные требования) и неформальными (социальное происхождение, политическая лояльность) фильтрами. Это превращало высшее образование в своеобразную льготу высшим слоям общества за поддержку режима. Только в середине 1960-х годов под давлением экономических требований франкистский режим пошел на расширение доступа к высшему образованию для выходцев из среднего и частично рабочего классов.The article considers the state policy in the sphere of the higher education of Spain during the dictatorship of Franco (1939-1975), identifies the main directions, ideological principles and tools for the transformation of the Spanish university system.It was found that the approaches of the fascist regime to understanding of the role and functions of education in social life were radically different from the educational policy of the Second Republic. As a result, education became the subject of increased attention of fascists and clerics, who sought to completely offset the progressive-democratic changes in the education of republican governments. This manifested itself in the introduction of censorship of educational and scientific texts for compliance with the ideological principles of the “new state”, mass purges of teaching staff from disloyal elements, indoctrination of educational programs, abolition of limited academic autonomy of universities, strict control over students.The article consistently reveals the growing influence of the state bureaucracy, the Catholic Church and the ruling party on the academic life of Spanish universities. It is noted that the Ministry of Education of Franco’s Spain was informally handed over to the clergy, but the party functionaries of the Phalanx constantly sought to strengthen their political influence on universities. Therefore, there was a backstage struggle between the Phalanx and the church for the division of spheres of influence in higher education.Particular attention is paid to the process of integration of Spanish universities into the corporate state of Franco. University rectors were included in the reformed parliament; teachers were given the status of civil servants. Appointments to higher administrative positions in universities were made by the dictator and the Minister, and obtaining the position of professor required the recommendation of the party.It is established that within the Franco regime the universities performed not so much educational and scientific as ideological and selective functions. The fascist elite saw their social mission as the formation of a managerial and intellectual elite, which was to strengthen the political order. Therefore, although higher education was formally free, its availability was limited by strict formal (high educational requirements) and informal (social origin, political loyalty) filters. This turned higher education into a kind of privilege for the upper strata of society for supporting the regime. It was not until the mid-1960s, under the pressure of economic demands, that the Francoist regime expanded its access to higher education for the middle and part of the working class.