Підстави виникнення державної власності за цивільним законодавством України

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці спеціальним комплексним дослідженням підстав виникнення права державної власності за цивільним законодавством України. У межах дослідження здійснено комплексний аналіз законодавства та юридичної практики з питань підстав виникнення державної власності. Визначено методологічне підґрунтя дослідження зазначених питань, законодавства та правових інститутів України, перебіг формування підстав виникнення державної власності у цивільному законодавстві України.

Як свідчить практика, не всі підстави рівною мірою врегульовані законодавством, зокрема, така підстава, як реприватизація потребує як ретельного теоретичного дослідження, так і відповідного її закріплення в законодавстві з метою захисту прав власників і інвесторів. Крім цього, необхідним і доцільним як з теоретичної, так і з практичної точок зору є аналіз підстав, способів виникнення такого права, їх класифікація, а також дослідження правової природи як універсальних, так і спеціальних підстав та способів виникнення права державної власності.

У межах дослідження здійснено комплексний аналіз законодавства та юридичної практики з питань підстав виникнення державної власності. Визначено методологічне підґрунтя дослідження зазначених питань, законодавства та правових інститутів України, перебіг формування підстав виникнення державної власності у цивільному законодавстві України.

При проведенні дослідження автор керувався такими концептуально важливими методологічними засадами, як положення про єдність абстрактного й конкретного, логічного й історичного, одиночного й загального, емпіричного й теоретичного, взятих у їх діалектичному взаємозв’язку.

Основним серед методів, які використовувалися при написанні дисертації, був формально-логічний метод. За допомогою цього методу досліджувалася юридична природа права державної власності, підстави та способи його виникнення, а також здійснювалась обробка та аналіз емпіричного матеріалу.

У рамках загального методологічного підходу використано також історичний метод, методи порівняльного та структурно-системного аналізу тощо. Автор дослідив розвиток інституту підстав виникнення державної власності, починаючи з римського права й до сучасного стану його регулювання, та здійснив комплексний правовий аналіз цього інституту.

Запропоновано визнати державу спеціальним учасником договірних відносин, у яких вона приймає участь з метою задоволення загального, суспільного інтересу.

Доведено, що засади ринкової економіки тісно пов᾽язані з відносинами власності і підстави набуття власності грають у цих відносинах важливу роль. Набуття права власності є необхідною передумовою і водночас елементом усіх ринкових процесів, що опосередковують рух майна. Підстави набуття права власності є різними в залежності від того, хто є власником – приватна особа чи держава. І хоча деякі підстави є однаковими для обох суб’єктів, однак законодавством передбачені також спеціальні підстави виникнення права державної власності. При розгляді спеціальних підстав виникнення державної власності запропоновано додати таку підставу, як передача майна з комунальної до державної власності. Ця підстава не поглинається підставою «відчуження власником свого майна», оскільки ґрунтується не на договорі, а на складному юридичному факті (рішення органу місцевого самоврядування, погодження з відповідним державним органом, згода Кабінету міністрів України (в залежності від виду майна), акт передачі з балансу на баланс).

Також в якості спеціальної підстави виникнення права державної власності доведена необхідність закріплення на законодавчому рівні такої категорії, як реприватизація.

На підставі усебічного наукового аналізу категорії реприватизації за цивільним законодавством України, запропоноване авторське визначення реприватизації як повернення в державну власність об'єктів недержавної власності, що були раніше приватизовані, шляхом розірвання договору купівлі-продажу у разі його неналежного виконання з урахуванням реалізації і захисту національних інтересів.

Доведено, що під час пандемії і інших надзвичайних ситуацій деякі публічно-правові інститути можуть змінювати своє призначення з огляду на необхідність забезпечення приватного інтересу і його захисту. З урахуванням вказаного, запропоновано поняття «соціальної націоналізації» як тимчасового засобу державного втручання в майнову сферу приватної особи, здійснюване в особливий період з метою захисту приватного інтересу та надання допомоги та підтримки найбільш постраждалим підприємствам, яким загрожує внаслідок цього банкрутство.

Враховуючи досить велике значення права державної власності для забезпечення публічного інтересу, вдосконалено визначення права державної власності. Пропонується розуміти право державної власності як регламентовану нормами права можливість суб’єктів публічних відносин використовувати (володіти, користуватися, розпоряджатися, мати корпоративні права тощо) на власний розсуд у межах своєї компетенції та з метою забезпечення публічного інтересу майно, яке їм належить відповідно до закону.

Аналіз змісту державної власності дозволив дійти висновку про те, що в структурі його змісту обов’язки превалюють над правами, маючи активний характер, на відміну від, як правило, пасивного характеру обов’язків у праві приватному.

Проаналізовано класифікацію форм права власності, що ґрунтується на поділі на право приватної та право публічної власності. Запропоновано в основу класифікації покласти такі критерії: 1) підстави виникнення і припинення права власності; 2) характер об’єктів права власності; 3) правовий режим об’єктів права власності; 4) суб’єкти права власності; 5) мета права власності (забезпечення інтересу (приватного чи публічного); 6) зміст права власності.

Додатково аргументовано, що визначальне значення у цій класифікації належить поділу форм власності на приватну та публічну власність, оскільки всі інші форми (комунальна, муніципальна, колективна, кооперативна, акціонерна, асоціативна, спільна, змішана тощо) можуть бути зведені до однієї або другої форми.

При аналізові володіння як виду речового права запропоновано повернення до концепції володіння, як виду речових прав, що сприятиме найбільш ефективному вирішенню проблем державної власності в зв’язку з відмовою від права господарського відання та права оперативного управління. В зв’язку з цим запропоновано у ЦК України повернути розділ ІІ «Володіння та інші речові права», вилучивши норми щодо володіння з розділу стосовно речових прав на чуже майно.

Вдосконалено розуміння права держави на відмову від спадщини. Встановлено, що таке право може бути нею реалізовано відповідно до ст. 1274 ЦК України, коли держава може здійснити відмову на користь іншого спадкоємця за заповітом, або на підставі ст. 1273 ЦК України, коли держава може відмовитись від спадщини, і тоді майно стане виморочним та перейде у власність територіальної громади.

Проаналізовано правову природу відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності як публічно-приватного інституту, і встановлено, що за його допомогою держава, втручаючись в охоронювану нею майнову сферу приватної особи, намагається виправити наслідки цього вторгнення й відновити майно останньої в попередньому обсязі.

Доведено також необхідність і доцільність визнання держави юридичною особою у договірних правовідносинах (та інших цивільно-правових відносинах), у яких вона виступає як рівноправний суб’єкт.

З метою оптимізації правового регулювання відповідних відносин подальшого розвитку дістала характеристика скарбу як такого, що доніс до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберіг свою автентичність, і є необхідною для визначення поняття скарбу як такого, що має цінність для загалу.