Касаційний розгляд кримінальних проваджень

Abstract

Дисертація є одним із перших у науці кримінального процесуального права комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем касаційного розгляду кримінальних проваджень. У дисертації висвітлено наукове обґрунтування стадійності кримінального процесу, визначено поняття стадії провадження у суді касаційної інстанції, її завдання та особливості. Запропоновано поділ стадії провадження в суді касаційної інстанції за критерієм змісту процесуальної діяльності суду на два етапи, які мають свої складові: 1) касаційне оскарження судових рішень, зміст якої складає процесуальна діяльність суду з перевірки дотримання суб’єктами касаційного оскарження вимог Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК), у тому числі щодо форми, змісту касаційної скарги, строків і порядку її подання, та прийняття за результатами такої перевірки рішення про відкриття касаційного провадження, відмову в його відкритті чи повернення касаційної скарги; 2) касаційний розгляд кримінальних проваджень, зміст якого становить процесуальна діяльність суду, що розпочинається після відкриття касаційного провадження та полягає у підготовці касаційного розгляду, вивченні матеріалів кримінального провадження, розгляді вимог касаційної скарги, у тому числі шляхом заслуховування доводів учасників провадження, та ухваленні відповідного судового рішення. Виокремлено особливості касаційного розгляду у країнах романо-германської правової сім’ї та, на підставі компаративного аналізу, наведено схожі та відмінні риси, притаманні касаційному перегляду судових рішень за законодавством Республіки Польща, Італійської Республіки, Федеративної Республіки Німеччина тощо. Запропоновано запровадити додаткові фільтри для касаційного оскарження, а саме: 1) обмеження перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених у кримінальних провадженнях щодо кримінальних проступків та нетяжких кримінальних правопорушень; 2) можливість оскарження судових рішень лише з підстав, з яких вони були предметом перегляду суду апеляційної інстанції. Обґрунтовано, що касаційному розгляду притаманні стандарти справедливого правосуддя, виокремлено притаманні їм ознаки і наголошено на їх значенні для цього етапу стадії провадження у суді касаційної інстанції. На підставі узагальнення практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) визначено систему стандартів справедливого правосуддя, яким повинен відповідати касаційний розгляд кримінальних проваджень, а саме: розгляд справи безстороннім судом, встановленим законом; право на публічний розгляд справи (гласність та відкритість судового розгляду); право особи на доступ до правосуддя в контексті права на оскарження судових рішень; рівність сторін; право на ефективний засіб захисту; дотримання розумних строків розгляду провадження тощо. Розкрито обов’язкові та факультативні елементи підготовки до касаційного розгляду та визначено їх особливості, аргументовано недостатність строку, передбаченого ч. 1 ст. 430 КПК, для вчинення дій щодо підготовки касаційного розгляду. На підставі вивчення судової практики установлено, що Верховний Суд (далі – ВС) приймає всі заперечення на касаційну скаргу незалежно від того, чи відповідають вони вимогам ст. 431 КПК, чи подані в строк, визначений суддею-доповідачем. Констатовано, що така позиція нівелює положення закону про обов’язковість виконання дискреційних повноважень судді-доповідача на встановлення строку на подання заперечень, і запропоновано шляхи врегулювання зазначеного питання. Висвітлено особливості вирішення клопотань учасників касаційного розгляду, зокрема, про зупинення виконання судових рішень як процесуальної дії, що може бути вчинена як на підставі заявленого стороною клопотання, так і за власною ініціативою суду. Визначено, що оскільки підготовка касаційного розгляду не є розглядом кримінального провадження по суті, то низка клопотань (наприклад, про визнання доказів недопустимими) не вирішується суддею-доповідачем на цьому етапі, а підлягає вирішенню колегією суддів під час розгляду кримінального провадження в нарадчій кімнаті в ході ухвалення остаточного рішення. Розкрито зміст усної та письмової форм касаційного розгляду. У структурі касаційного розгляду по суті запропоновано виокремлювати дві частини: 1) підготовку до розгляду провадження по суті (з’ясування явки і причин неявки учасників, оголошення складу суду, роз’яснення прав та обов’язків тощо); 2) його розгляд по суті (доповідь судді-доповідача, висловлення доводів учасниками, вихід до нарадчої кімнати). Висвітлено основні проблеми, які виникають під час усного та письмового касаційного розгляду, й запропоновано способи їх вирішення. Наведено визначення письмового касаційного провадження як форми касаційного розгляду, за якої всі учасники кримінального провадження заявили клопотання про розгляд провадження касаційним судом за їхньої відсутності. Визначено обставини, які унеможливлюють касаційний розгляд в порядку письмового провадження. Розкрито підстави та порядок застосування таких процесуальних дій як відкладення, перерва, зупинення та наведено обґрунтування відмінності цих понять. На підставі аналізу законодавства, судової практики і наукових джерел виокремлено дві підстави для передачі кримінального провадження на розгляд відповідної палати, об’єднаної палати (далі – ОП) або Великої Палати Верховного Суду (далі – ВП ВС): 1) необхідність відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Ця підстава є спільною для передачі кримінального провадження на розгляд палати, ОП або ж ВП ВС; 2) наявність виключної правової проблеми за умови, якщо така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Ця підстава існує лише для передачі кримінального провадження на розгляд ВП ВС. Запропоновано визначення виключної правової проблеми, наведено її кількісні та якісні показники. Висвітлено основні причини повернення кримінальних проваджень для подальшого розгляду колегіями суддів, ВП ВС та ОП Касаційного кримінального суду (далі – ККС) ВС. Акцентовано увагу на тому, що запит до Науково-консультативної ради (далі – НКР) може бути надісланий на будь-якому етапі касаційного розгляду (до виходу суддів до нарадчої кімнати для ухвалення остаточного рішення), розкрито процесуальні особливості такого звернення та роль висновків НКР у підготовці постанов ВС. Встановлено, що наукові висновки мають важливе значення при формулюванні правової проблеми, наявної при застосуванні/тлумаченні окремих положень Кримінального кодексу України (далі – КК) чи КПК, що досить часто є передумовою передачі кримінальних проваджень на розгляд палати, ОП або ВП ВС. На підставі аналізу норм, що регулюють діяльність НКР, і судової практики зроблено висновок, що: наукові висновки НКР мають рекомендаційний характер; суд (суддя, колегія суддів тощо) самостійно вирішують питання, чи звертатися з відповідним запитом до НКР; ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні, в якому містяться наукові висновки, суд може на них послатися або не посилатися; судове рішення може не містити доводів на спростування позиції, викладеної в наукових висновках, які є відмінними від правового висновку ККС ВС. Досліджено особливості ухвалення судового рішення та розкрито питання, які виникають у процесі його постановлення. Встановлено відмінності ухвалення й оформлення усних і письмових, проміжних та остаточних судових рішень. Наголошено, що судове рішення у формі постанови ухвалює лише суд касаційної інстанції, таке рішення приймаються виключно в нарадчій кімнаті шляхом голосування. Із урахуванням наукових дискусій і практичної доцільності, аргументовано збереження такого інституту як нарадча кімната. Відзначено, що на сьогодні серед науковців відсутній єдиний підхід до визначення окремої думки. Наведено дефініції окремої думки та запропоновано класифікацію окремих думок на три види: 1) абсолютно розбіжна окрема думка, яка має місце у разі, якщо суддя взагалі не погоджується з прийнятим судовим рішенням і відстоює протилежну позицію; 2) частково розбіжна окрема думка, яка викладається в разі, якщо суддя частково не погоджується з прийнятим судовим рішенням, наприклад, вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, однак не з тих підстав, які зазначені в ньому; 3) збіжна або співпадаюча окрема думка, яка викладається в разі, якщо суддя погоджується з прийнятим рішенням і підставами для його прийняття, однак вважає, що постанову / ухвалу суду необхідно було викласти в інший спосіб або доповнити іншими положеннями. Наведено аргументи на підтвердження доцільності закріплення на законодавчому рівні визначення поняття окремої думки та встановлення строку на її виготовлення. Висвітлено особливості розгляду кримінальних проваджень судом касаційної інстанції: відсутність повноважень щодо дослідження доказів, встановлення та визнання доведеними обставин, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішення питань про достовірність того чи іншого доказу. Проаналізовано випадки, у яких ВС застосовує положення ч. 2 ст. 433 КПК та змінює судові рішення, зокрема: перекваліфікації дій особи з однієї частини статті КК, за вчинення якої особу засуджено, на іншу, менш сувору, частину статті/статтю КК; виключення з мотивувальних частин судових рішень посилання на кваліфікуючу ознаку вчинення злочину; виключення з мотивувальних частин судових рішень посилання на обставини, які обтяжують покарання; виключення призначеного додаткового покарання; виключення посилання на призначення винному остаточного покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків; пом’якшення призначеного винному покарання, в тому числі із застосуванням до нього положень ст. 69 КК; зміни способу стягнення процесуальних витрат тощо. Розкрито зміст інституту недопустимості погіршення правового становища виправданого та засудженого, яким передбачено, що суд касаційної інстанції: не має права застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання; може скасувати обвинувальний вирок судів першої або апеляційної інстанцій, а також ухвалу суду апеляційної інстанції щодо вироку суду першої інстанції у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інший спосіб погіршити становище засудженого лише у разі, якщо з цих підстав касаційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник; може скасувати виправдувальний вирок суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо виправдувального вироку суду першої інстанції, а також ухвалу апеляційного суду про закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав не інакше як на підставі касаційної скарги прокурора, потерпілого чи його представника, а також на підставі касаційної скарги виправданого з мотивів його виправдання. Вагому увагу присвячено повноваженням суду касаційної інстанції, який за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення; скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; змінити судове рішення. Розкрито підстави для прийняття кожного з перерахованих рішень суду касаційної інстанції. Наголошено на праві суду касаційної інстанції однією постановою реалізувати декілька своїх повноважень, передбачених ст. 436 КПК, та наведено випадки такого застосування. Висвітлено зміст і структуру судових рішень суду касаційної інстанції. На підставі аналізу судової практики встановлено, що мотивувальна частина судових рішень найбільш вирізняється. Зазначено випадки доцільності/недоцільності посилання у судових рішеннях суду касаційної інстанції на судову практику ЄСПЛ, на необхідності дотримання викладення рішень простою юридичною мовою. Зокрема, визначено випадки доцільності посилань на практику ЄСПЛ: коли у касаційній скарзі, доповненнях або змінах до неї особа посилається на те, що під час її розгляду було порушено Конвенцію та не дотримано практику ЄСПЛ, зокрема зазначену в рішеннях ЄСПЛ; коли ставиться питання про такі порушення як недотримання розумного строку, порушення засад законності, безсторонності суду та верховенства права, права на справедливий судовий розгляд тощо.

Склад разової ради:

Голова ради – Торбас Олександр Олександрович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Підгородинська Анастасія Вікторівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Стоянов Микола Михайлович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Лоскутов Тимур Олександрович, д.ю.н., професор, професор кафедри кримінально-правових дисциплін Донецького державного університету внутрішніх справ; Крушинський Сергій Антонович, к.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального права та процесу Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова.

Захист відбудеться 24.01.2025 о 10:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА