Виборчі цензи: конституційно-правове дослідження

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці конституційного права комплексним дослідженням, в якому запропонована авторська концепція реформування пасивного виборчого права, а також модернізація активного виборчого права в сучасному суспільстві з урахуванням міжнародного досвіду провідних демократичних країн світу.У межах дослідження сконцентровано увагу на питаннях аналізу правового регулювання виборчих цензів під час народного волевиявлення. Визначено, що категорія «виборчих прав» є комплексною та включає в собі різні права, а не тільки активне та пасивне виборче право, що дало змогу розглянути виборчі цензи в цілісній взаємозалежній системі виборчого права та надати їм правову характеристику.У дослідженні розглядається історична еволюція виборчих цензів як таких, що мали дискримінаційний характер, еволюціонували та отримали місце в сучасній республіканській формі правління української держави. Здійснений аналіз історії формування виборчих цензів у виборчому праві як України, так і зарубіжних країн, дає підстави говорити про їх розлогий перелік, який сформувався у відповідності до суспільних вимог та індивідуальної відповідальності громадян та суспільства в цілому, рівень розвитку правової держави на кожному історичному етапі.Поряд із цим, дослідження розвиває тему класифікації сучасних виборчих цензів у правовій доктрині за різними критеріями, з’ясовуючи, що сьогодні можна говорити про використання в українському виборчому праві таких виборчих цензів, як: ценз громадянства, віковий ценз, ценз дієздатності, ценз осілості, мовний ценз, ценз судимості та фінансовий ценз.У дисертаційному досліджені також приділена окрема увага становищу процедурних цензів, які були розглянуті як у практичному аспекті, так і в правовій доктрині України та світі. Зокрема, було з’ясовано, що процедурні цензи представляють собою нормативно-правові процедури реалізації активного і (або) пасивного виборчого права, обставлені цілим рядом свідомо нездійсненних або важких у виконанні умов. До процедурних цензів можна віднести обмеження як активного, так і пасивного виборчого права, що виникають під час проходження певної процедури під час реалізації виборчих прав, що не встановлена нормами прямої дії, тобто Конституцією України, але при цьому може значно обмежити коло осіб, які мають право приймати участь у таких виборах.Наприклад, зобов’язання щодо внесення грошової застави під час реалізації пасивного виборчого права кандидатами на виборні посади, або зобов’язання висунення кандидата на виборчу посаду саме політичною партію у зв’язку із скасуванням інституту самовисування для виборів народних депутатів України, а також для певних категорій місцевих виборів, можна визнати в правовій доктрині як «процедурні цензи».У дослідженні охарактеризоване становище активного виборчого права в Україні, а також сучасні виклики народного волевиявлення, з яким стикаються виборці. У зв’язку з чим були запропоновані перспективи розвитку активного виборчого права як з боку автоматизації процесу голосування, так і з боку організації компетентними органами виборчого процесу в цілому.У дослідженні сформульована наукова позиція, що критерії та вимоги до членів виборчих комісій, окрім вимог до членів Центральної виборчої комісії, вимагають реформування, задля якісної організації реалізації активного та пасивного виборчого права громадян України під час народного волевиявлення. Обґрунтована позиція, що слід підняти віковий ценз до 21 року на вищезазначені посади, оскільки вони вимагають від членів виборчих комісії наявності певного життєвого досвіду, знань та навичок. Також, аналізуючи вітчизняний досвід встановлення вікового цензу для державних посад, пов’язаних із організаційною роботою, таких як член Центральної виборчої комісії, виникають певні колізії щодо питання вікового цензу на посаду, яка відповідає за законність проведення виборів, їх організацію, процедуру, уповноважує обширними правами та обов’язками.Також було визначено, що слід встановити мовний ценз для всіх членів виборчих комісій, оскільки, без володіння державною мовою, неможливо аналізувати чинне законодавство, організовувати роботу на той чи іншій виборчій дільниці, користуватися правами та виконувати обов’язки, покладені на такі посади, згідно з чинним законодавством України. У зв’язку з чим запропоновано внести зміни в частину 1 статті 34 Виборчого кодексу України, а саме закріпити, що до складу виборчої комісії можуть входити громадяни України, які на день призначення досягли двадцяти одного року, мають право голосу, а також володіють державною мовою.Сформульовано висновок про необхідність проведення технологічного реформування виборчого процесу на прикладі президентських виборів, що надасть змогу вдосконалити реалізацію активного виборчого права громадян, а також заощадити кошти державного бюджету України на проведення виборчого процесу. У зв’язку з чим запропоновані рекомендації для підвищення ефективності виборчого процесу як з практичного, так і з фінансового боку, з оглядом на циклічність народного волевиявлення та економічних втрат держави при організації виборчого процесу.Сьогодні українське виборче законодавство не передбачає проведення електронного голосування, а тільки створює можливості щодо використання технічних засобів для організації та проведення референдумів, виборів. В Україні розроблено і введено в дію комп’ютерні системи для удосконалення виборчого процесу: Єдина інформаційно-аналітична система «Вибори», призначенням якої є інформатизація процесів під час проведення референдумів, виборів, забезпечення електронного супроводу діяльності Центральної виборчої комісії та підпорядкованих їй виборчих комісій; автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система «Державний реєстр виборців», завданням якої є організація процесу державного обліку та складання списку виборців. Таким чином, можливо констатувати, що в Україні вже знайшли своє втілення елементи електронної системи виборів, однак без електронного голосування. У зв’язку з чим, проблема, яка пов’язана з електронним голосуванням як способом реалізації активного виборчого права громадян, набула подальшого розвитку з урахуванням модернізації виборчих цензів для активного виборчого права в рамках перспектив технологічного реформування.У дослідженні сформульована авторська концепція щодо реформування пасивного виборчого права для кандидатів на виборні посади сучасної демократичної держави. Був проведений комплексний аналіз кваліфікаційних критеріїв на такі посади як Президент України, народний депутат України, депутат та голова сільської, селищної, міської ради.Визначено, що критерії та вимоги до кандидатів на посаду депутата та голови сільської, селищної, а також міської ради вимагають певного реформування. Зокрема, слід підняти віковий ценз на вищезазначені виборні посади до 21 року, оскільки такі посади вимагають від кандидатів наявності певного життєвого досвіду, знать та навичок. Також, аналізуючи вітчизняний досвід встановлення вікового цензу для таких посад як народний депутат України, суддя, Президент України чи член Центральної виборчої комісії, виникають певні колізії щодо питання вікового цензу на посаду депутата та голови сільської, селищної, а також міської ради.Було запропоновано встановити мовний ценз для вищезазначених виборчих посад, оскільки без володіння державної мовою неможливо аналізувати нормативно-правові акти, користуватися правами та виконувати обов’язки, покладені на такі виборні посади згідно з чинним законодавством України. Також, слід встановити ценз осілості для вищезазначених виборчих посад, тому що без проживання певного часу на території України депутат або голова сільської, селищної, а також міської ради не зможе ефективно вирішувати проблеми тієї громади, в якій він має представницький мандат. У зв’язку з чим, запропоновано внести зміни в статтю 193 Виборчого кодексу України, задля вдосконалення кваліфікаційних критеріїв на такі посади, а саме запропоновано, що депутатом та головою сільської, селищної, міської ради може бути обраний громадянин України, який досяг двадцяти одного року, має право голосу, проживає в Україні не менше п'яти останніх років, а також володіє державною мовою.Поряд з цим, обґрунтовано встановлення мовного цензу для кандидатів на посаду народного депутата України. В Україні, в межах виборчого процесу, мовний ценз передбачено лише для громадян, які балотуються на посаду Президента України. Стосовно кандидатів для інших виборів мовний ценз в Україні не застосується, хоча з урахуванням норм Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» мовний ценз також повинен бути введений і для кандидатів у народні депутати України. Без володіння державної мови неможливо аналізувати нормативно-правові акти, користуватися правами та виконувати обов’язки, покладені на такі посади згідно з чинним законодавством України. У зв’язку з чим запропоновані зміни в Конституцію України, а саме в частину 2 статті 76, щодо зобов’язання володіння державною мовою кандидатами на посаду народного депутата України.Сформульовано висновок, що одним із обмежуючих факторів реалізації пасивного виборчого права є фінансовий ценз, а також розглянуто практичний вплив грошової застави на систему виборчого права України під час виборчого процесу. Дослідження виявляє й аналізує проблеми, пов'язані з обмеженням активного виборчого права громадян, як на прикладі історичного, так і сучасного вітчизняного досвіду.Фінансовий ценз як елемент конституційно-правового регулювання виборів є досить «відносним» цензом для фінансової спроможності суспільства. З’ясовано, що фінансовий ценз повинен змінюватись щодо кожного виборчого процесу, узгоджуючись з мінімальною та середньою офіційною заробітною платою в державі на час виборів, що дозволить розширити умови участі у виборчому процесі вмотивованих та компетентних для виконання покладених функцій громадян, незважаючи на їх фінансову спроможність. У сучасній демократичній державі фінансовий ценз повинен узгоджуватись з нормами антикорупційного законодавства, посиленням фінансової незалежності політичних партій.Однак, для приведення законодавчих положень у відповідність з нормами Основного Закону держави, необхідно внести відповідні зміни до чинного законодавства, щоб забезпечити рівноправність громадян України. Зокрема, запропоновано внести зміни у статті 101, 156, 225 Виборчого кодексу України, щодо неповернення учаснику виборчого процесу грошової застави виключно в разі грубого порушення норм виборчого законодавства, а також приведення грошової застави у вищезазначених статтях Виборчого кодексу до економічної спроможності переважної більшості населення.Сформовано наукову позицію щодо скасування інституту самовисування у Виборчому кодексі для кандидатів на посаду народних депутатів України та кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, районних у місті рад, а також міських, сільських, селищних рад (територіальних громад з кількістю виборців 10 тисяч і більше) у зв’язку з чим виникла монополія щодо пасивного виборчого права політичними партіями під час народного волевиявлення на вищезазначені посади.У рамках конституційно-правового дослідження з’ясовано, що скасування інституту самовисуванця у Виборчому кодексі для кандидатів на посаду народних депутатів України та кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, районних у місті рад, а також міських, сільських, селищних рад (територіальних громад з кількістю виборців 10 тисяч і більше) призвело до монополії політичних партій на реалізацією пасивного виборчого права щодо обирання на вищезазначені посади, що призвело до невідповідності національним принципам виборчого права, а також рекомендаціям міжнародного товариства щодо належної виборчої практики.Як наслідок, кожний громадянин України, який реалізує своє конституційно гарантоване право обирати, не має свободи вибору та обмежений у своєму виборі волею політичної партії, яка, відповідно до вимог книги III Виборчого кодексу, затверджує єдині та регіональні списки кандидатів у народні депутати України, а також має вирішальний вплив на формування списків кандидатів на місцевих виборах. Політичні переконання особи стають вирішальним фактором при реалізації громадянином України свого права бути обраним на виборах Народних депутатів України, а також у багатьох випадках і на місцевих виборах, що, відповідно, створює неконституційні привілеї за ознакою політичних переконань. У зв’язку з чим, було запропоновано повернення інституту самовисування до вітчизняного законодавства з урахуванням правової доктрини, національних принципів виборчого права, а також міжнародного досвіду.У роботі сформульована наукова концепція щодо реформування пасивного виборчого права в Україні, зокрема, через удосконалення законодавства в сфері виборів, розробку ефективних виборчих цензів, модернізацію вже існуючих, задля формування якісних та професійних представницьких органів сучасної демократичної держави. Обґрунтовано, що необхідною модернізацією пасивного виборчого права є встановлення освітнього цензу для виборних посад.Так, у дисертаційному досліджені обґрунтована позиція щодо встановлення освітнього цензу для виборних посад держави, як один із кваліфікуючих критеріїв таких кандидатів під час народного волевиявлення. У досліджені розглядається вітчизняний досвід встановлення освітнього цензу для невиборних державних посад, проведений аналіз міжнародного досвіду з встановленням освітнього цензу для виборних посад окремих зарубіжних країн, а також зроблені висновки щодо перспектив запровадження такої реформи в сучасному демократичному суспільстві.