Історичний розвиток правового статусу суб’єктів, які здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню

Abstract

Досліджено основні періоди історичного розвитку правового статусу суб’єктів, які здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню. До суб’єктів, котрі здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню, автор відносить свідка, понятого, перекладача, спеціаліста та експерта. Дослідження становлення правового статусу цих осіб починається з VІІІ–VІ ст. до н. е., під час колонізації Північного Причорномор’я, і триває до наших днів. Проаналізовано найбільш визначні законодавчі акти минулих часів, які регулювали правовий статус суб’єктів, що здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню. До таких нормативно-правових актів автором відносено Руську Правду, котра діяла за часів Київської Русі, Судебник Казимира 1468 року, Литовські статути 1529, 1566 та 1588 років, Соборне Уложення 1649 року, книгу ІІ т. XV Зводу законів, яка мала назву «Законы о судопроизводстве по делам о преступлениях и проступках», Статут кримінального судочинства 1864 року, Кримінально-процесуальні кодекси УРСР 1922 року та 1927 року, Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року та Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року. Автором зазначається, що протягом свого розвитку правовий статус цих суб’єктів поліпшувався, а саме розширювався, оскільки вони наділялись новими права, обов’язками та відповідальністю. Указується, що на сьогодні їх статус є чітко регламентованим, а також, відповідно до Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, цих осіб було віднесено до учасників кримінального провадження. Також автором зазначається про наявність проблем, які стосуються участі вказаних суб’єктів у кримінальному провадженні, а саме – неповноцінне правове закріплення правового статусу понятого у кримінальному провадженні. Наприкінці статті автором зауважується необхідність вивчення напрацювань науковців та законодавця, законодавства зарубіжних країн, а також практики Європейського суду із прав людини з метою вдосконалення правового статусу суб’єктів, які здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню.

Исследованы основные периоды исторического развития правового статуса субъектов, осуществляющих функцию содействия уголовному производству. К субъектам, которые осуществляют функцию содействия уголовному производству, автор относит свидетеля, понятого, переводчика, специалиста и эксперта. Исследование становления правового статуса этих лиц начинается с VІІІ–VІ в. до н. е., во время колонизации Северного Причерноморья, и продолжается до наших дней. Проанализированы наиболее выдающиеся законодательные акты прошлых времен, которые регулировали правовой статус субъектов, осуществляющих функцию содействия уголовному производству. К таким нормативно-правовым актам автором отнесено Русскую Правду, которая действовала во времена Киевской Руси, Судебник Казимира 1468, Литовские статуты 1529, 1566 и 1588, Соборное Уложение 1649 года, книгу ІІ т. XV Свода законов, которая называлась «Законы в судопроизводстве по делам о преступлениях и проступках », Устав уголовного судопроизводства 1864 года, Уголовно-процессуальный кодекс УССР 1922 и 1927 года, Уголовно-процессуальный кодекс Украины 1960 года и Уголовный процессуальный кодекс Украины 2012 года. Автором отмечается, что в течение своего развития правовой статус этих субъектов улучшался, а именно расширялся, поскольку они наделялись новыми права, обязанностями и ответственностью. Указывается, что на сегодня их статус четко регламентирован, а также в соответствии с Уголовным процессуальным кодексом Украины 2012 года, эти лица были отнесены к участникам уголовного производства. Также автором отмечается о наличии проблем, касающихся участия указанных субъектов в уголовном производстве, а именно - неполноценное правовое закрепление правового статуса понятого в уголовном производстве. В конце статьи автором отмечается необходимость изучения наработок ученых и законодателя, законодательства зарубежных стран, а также практики Европейского суда по правам человека с целью совершенствования правового статуса субъектов, осуществляющих функцию содействия уголовному производству.

The article explores the main periods of historical development of the legal status of the subjects which are the functions of promoting criminal proceedings. The subjects who carry out the function of facilitating criminal proceedings are witness, attesting witness, an interpreter, specialist and expert. The study of the legal status of these persons begins with the VIII-VI centuries BC, during the colonization of the Northern Black Sea, and to this day. The most prominent legislative acts of the past are analyzed, which regulate the procedural status of the subjects which are the functions of promoting criminal proceedings. There are Russkaya Pravda, which was in force at the time of Kievan Rus, the Casimir’s Code of 1468, the Lithuanian statutes of 1529, 1566 and 1588, the Sobornoye Ulozheniye of 1649, Book II, Vol. XV “Laws on proceedings in the cases of crimes and misdemeanors”, the Statute of Criminal Procedure in 1864, the Criminal Procedure Codes of the Ukrainian SSR in 1922 and 1927, the Criminal Procedure Code of Ukraine in 1960 and the Criminal Procedure Code of Ukraine in 2012. The author notes that as they evolved, the legal status of these entities improved and expanded, as they were given new rights, responsibilities and responsibilities. It is stated that today their status is clearly regulated, and according to the Criminal Procedure Code of 2012, these persons are participants in criminal proceedings. The author also notes that there are currently problems relating to the participation of these subjects in criminal proceedings, namely the incomplete legal consolidation of the legal status of attesting witness in the criminal proceedings. At the end of the article, the author points out the need to study the work of scientists and legislators, the legislation of foreign countries, as well as the practice of the European Court of Human Rights in order to further improve the legal status of the subjects which are the functions of promoting criminal proceedings.