Цивільно-правовий аспект реєстрації майнових прав

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням цивільно-правового аспекту реєстрації майнових прав. У межах дослідження сконцентровано увагу на специфіці реєстрації суб’єктивних прав, що мають майновий характер. Доведено, що чинні вітчизняні централізовані реєстри мають загальну характерну особливість – вони роблять основний акцент на праві суб’єкта щодо якогось об’єкта та характеристиках такого права (підстава та спосіб такого виникнення, об’єм права та його співвідношення з правами інших осіб, вид права та його обмеження/обтяження), а не на об’єкті права. Характеристики ж об’єкта права в таких реєстрах мають на меті беззаперечне та об’єктивне визначення об’єкта в реальному житті та відмінність його від інших об’єктів, тобто таким чином об’єкти права набувають характеристики індивідуальності та дискретності.

На підставі аналізу практики застосування положень чинного законодавства у сфері реєстрації майнових прав виявлено тенденцію до зменшення питомої ваги державного компонента у правовій природі реєстрації в сучасних умовах розвитку публічного управління. Якщо на первинних етапах реєстраційні дії здійснювалися виключно в державному реєстрі, силами державних службовців та під контролем повноважних державних органів, то на сьогоднішній день відмічено зміни такого підходу: повноваження з реєстрації прав на нерухоме майно були делеговані приватним нотаріусам, обмеження прав можуть реєструватися приватними нотаріусами, а реєстрація місця проживання залишилася у віданні органів місцевого самоврядування. Таким чином, спостерігається перехід від суто державної реєстрації до концепції публічної реєстрації, що передбачає децентралізацію механізмів формування реєстрів.

Доведено, що процедура державної реєстрації передбачена законодавством в широкому колі суспільних відносин, завжди має на меті засвідчення певних фактів, статусів або окремих прав, однак може виконувати окремі незалежні функції. Серед таких функцій пропонується виділяти такі: інформаційно-статистична (використання наявних даних у процесі здійснення функцій держави); управлінська (спосіб впливу держави на формування та розвиток публічно-правових суспільних відносин; інвентиразаційно-технічна та функція індивідуалізації (здійснення контролю за технічним станом окремих об’єктів, їх граничною кількістю тощо; наділення предмета реєстрації унікальним номером, що дозволяє відрізнити його від аналогічних предметів); функція визначення перебігу часу (визначення моментів початку періоду або спливу терміну); протекційна (забезпечення стійкості відносин, попередження правопорушень).

Доведено, що державна реєстрація як юридична конструкція має подвійну юридичну природу, виступаючи як елементом фактичного складу у майнових відносинах, так і публічною процедурою з відповідним адміністративно-правовим режимом. За обома напрямками державна реєстрація виконує відповідні функції: управлінську, інформаційно-статистичну, інвентиразаційно-технічну та функцію індивідуалізації за публічним напрямком; функцію визначення перебігу часу та протекційну функцію за приватним напрямком.

Визначено, що методологія наукового дослідження реєстрації майнових прав у цивільно-правовому аспекті повинна виходити з якнайширшого тлумачення поняття «майнові права». Враховуючи специфіку об’єктів цивільного права (широке коло таких об’єктів та їх неоднорідність) важливим для науки цивільного права є визначення глобальних закономірностей та формування широких узагальнень для забезпечення загального характеру норм цивільного права в подальшому. Аргументовано, що під майновими правами слід розуміти будь-які цивільні права щодо об’єктів, які мають економічну значущість, такі як речові права, майнові права інтелектуальної власності тощо.

У межах дослідження проаналізовано сучасні тенденції щодо здійснення централізованої реєстрації цивільних прав в Україні та зарубіжних країнах. Визначено, що єдина централізована система реєстрації майнових прав на сьогоднішній день є вибором більшості держав у світі. З’ясовано, що система гарантій та практичних засобів забезпечення стабільності відносин власності зазнала значної еволюції, а найрезультативнішим способом захисту речових прав на майно загалом є система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно органами держаної реєстрації прав. Визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Функціонування єдиної централізованої системи реєстрації майнових прав важливе для забезпечення стабільності майнового обороту та належної підтримки цивільно-правових відносин.

Державна реєстрація майнових прав відіграє важливу роль у процесі реалізації функцій держави стосовно захисту прав власників, виступає гарантією здійснення такого захисту, офіційного визнання і юридичного закріплення прав власності фізичних і юридичних осіб на об’єкти нерухомого майна. Функціонування єдиної централізованої системи реєстрації майнових прав важливе для забезпечення стабільності майнового обороту та належної підтримки цивільно-правових відносин. Процес становлення в Україні системи реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна на даний час проходить якісно нову стадію свого розвитку, однак неможливим є одноманітне вирішення всіх наявних проблем у цій сфері. Однак, створювана система має забезпечити існування досконаліших механізмів гарантування і захисту прав власників нерухомості.

Доведено, що значення єдиної системи реєстрації майнових прав не обмежується виключно захистом прав власників. Функції централізованої системи державної реєстрації речових прав та їх обтяжень є значно ширшими. Серед функцій системи реєстрації майнових прав виділено функції попередження правопорушень, контролю за оподаткуванням, інформаційно-статистичну функцію.

З’ясовано, що до недавнього часу категоріальний апарат окремих нормативно-правових актів містив терміни «обтяження» і «обмеження» на позначення одного й того ж правового явища. Однак, шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України» в лютому 2010 р. термінологічна плутанина була ліквідована і єдність термінології була встановлена з обранням варіанту «обтяження» на позначення юридичних обмежень речового права. Проте положення земельного законодавства, зокрема Земельний кодекс України, до сих пір містять обидва терміни, які вживають паралельно.

Законодавцем не обрано єдиного підходу до визначення обтяжень речових прав, адже, якщо щодо нерухомого майна обтяження визначаються через додаткові обмеження для власника права, то, у свою чергу, обмеження рухомого майна визначені через дуалістичну формулу додаткових прав обтяжувача та додаткових обов’язків боржника. Зрозуміло, що такі відмінності зумовлені різною природою рухомого та нерухомого майна, однак відсутність консолідованого законодавчого підходу до визначення обтяжень перешкоджає коректному з’ясуванню їх ознак, дійсного кола та місця в системі правореалізації. Обтяження речових прав на нерухомість передбачають для власника тимчасові або постійні додаткові обов’язки враховувати певні обставини при вчиненні правочинів з нерухомістю, то обтяження рухомого майна одночасно передбачають певний об’єм прав обтяжувача щодо даного рухомого майна.

У чинному законодавстві України передбачено реєстрацію обтяжень майна в низці державних реєстрів, множинність яких пов’язана з необхідністю врахування особливого правового режиму об’єктів, стосовно яких впроваджується обтяження. Головне значення має юридична класифікація майна на рухоме та нерухоме.

Визначено, що державна реєстрація майнових прав є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою майнового права та є елементом в юридичному складі, який призводить до виникнення окремих майнових прав. Реєстрація окремих майнових прав і їх обтяжень є необхідною умовою, з якою закон пов’язує виникнення даних прав, однак реєстраційні дії мають розглядатися у нерозривному зв’язку з тими юридичними фактами, на підставі яких виникають майнові права суб’єкта, а державна реєстрація окремо не може бути способом набуття майнового права.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обмежень як вже зазначалося вище являє собою централізовану інформаційну систему, що містить дані щодо майнових прав на об’єкти нерухомості та їх обмежень, суб’єктів даних прав, окремі кількісні та технічні характеристики об’єктів нерухомості, кадастровий план земельної ділянки, а також дані про вчинені щодо таких об’єктів правочини.

Визначено, що Цивільним кодексом прямо не передбачено державної реєстрації прав на рухоме майно, однак чинне цивільне законодавство містить ряд норм, що дозволяють говорити про певне правове регулювання державної реєстрації майнових прав на рухоме майно. Доведено, що державна реєстрація майнових прав на рухоме майно та їх обтяжень врегульована законодавством і має місце на практиці. Відповідність завдань державної реєстрації майнових прав на рухоме майно загальній меті проведення державної реєстрації вказує на важливість ведення відповідних реєстрів з дотриманням принципів об’єктивності, публічності та відкритості. Результати дослідження визначають напрями та методологію подальших досліджень у сфері державної реєстрації майнових прав на рухоме майно.

З’ясовано, що розміщення персональних даних в єдиному електронному реєстрі, інформація в якому має статус відкритої, як таке не порушує прав осіб на захист персональних даних. У той же час інформація, що міститься в Державному реєстрі прав, може мати статус конфіденційної, а її захист повинен забезпечуватися державою шляхом вживання заходів технічного, організаційного та юридичного характеру. Механізм забезпечення відповідного рівня захисту персональним даним, що містяться в Державному реєстрі прав, потребує конкретизації та вдосконалення, а отже має актуальний характер як предмет дослідження в межах науки цивільного права.

Аргументовано положення, що дії щодо отримання майнових прав на нерухомість є такими, що висловлюють згоду на публікацію персональних даних власника таких прав із метою захисту його майнових прав.

Аргументовано думку, що існуючі тенденції діджиталізації системи реєстрації майнових прав вимагає ефективної колаборації представників державної влади та ІТ-спеціалістів у питаннях впровадження інноваційних рішень у процеси реєстрації майнових прав. Використання переваг блокчейн-технологій може забезпечити вихід на новий рівень захисту інформації в межах Державних реєстрів, стати вагомим інструментом боротьби з рейдерством на корупцією в питаннях виникнення та переходу речових прав на нерухомість в Україні. Завдання покращення технологічного функціоналу доступу до Державного реєстру та формування прозорих умов користування реєстром нотаріусами та реєстраторами повинно висуватися перед представниками виконавчої влади, а його вирішення дозволить забезпечити сприятливе середовище для ефективного функціонування Державного реєстру прав та інших реєстрів.