Наука і політика: етичні точки зіткнення

Завантаження...
Ескіз

Дата

2020

Автори

Мамонтова, Елла Вікторівна
Мамонтова, Е. В.
Мамонтова, Элла Викторовна
Mamontova, Ella V.
Пєлєвін, Євген Юрійович
Пєлєвін, Є. Ю.
Пелевин, Евгений Юрьевич
Pielievin, Yevhen Yu.

Назва журналу

ISSN журналу

Назва тому

Видавець

Одеса : Видавничий дім «Гельветика»

Анотація

У статті розглянуто проблему ролі науки в процесах управління суспільством та державою. Аналізуються теоретичні підходи до осмислення науки як рушійної сили соціального прогресу. Висвітлено етичний аспект співвідношення науки та політики як підсистем суспільства. Показано, що однією з центральних тем у дослідженнях, які становлять фундамент наукового етосу сучасності, є зіткнення моральних норм наукового середовища та політичних реалій ХХ–ХХІ ст. Окреслено шкалу питань етики соціально-політичних наук як окремої галузі етики науки від питання цінності соціального знання та його моральної достовірності до зв’язку принципів науки та демократії. Визначено ареал перетинання політики та науки як явищ соціального порядку та розкрито на цій основі етичну специфіку їх взаємодії на зрізі співвідношень «політик – науковець». Аналізується позиція М. Вебера щодо трактування співвідношення науки та політики як життєвих покликань та професійних занять. Доведено неможливість автономного існування науки і політики, оскільки в реальному житті вчений-гуманітарій не може бути вільним від цінностей, а політика є сферою, де перетинаються економічний, соціальний, правовий, історичний, духовний, ідеологічний та культурний простори. Показано, що політика, як і наука, утверджує свій критерій істинності, ставить собі на меті пояснення дійсності і є засобом її перетворення, залежить від суб’єкта, який її використовує. І цим суб’єктом в обох випадках є політична влада. Висвітлено питання взаємовідношення наукового товариства та влади. Окреслено магістральні тенденції взаємопроникнення науки та політики як соціальних практик: активізація залучення науковців у політичний процес та звернення багатьох політиків до наукових інтелектуальних практик. Показано, що найчастіше вчені в політиці реалізують свій потенціал у сфері її експертного супроводження як радники, аналітики, консультанти. Запропоновано класифікацію експертів, що беруть участь у політичному процесі: «ідеологи», «реформатори» та «сервіс». Досліджено специфіку формування вітчизняної культури співпраці політики та науки. Показано, що на українському ринку консультативно-експертних послуг домінує «сервісний» тип вченого в політиці. Робиться висновок, що наука з огляду на її раціональну методологію є простором, де відбувається раціоналізація політики. І хоча наука не може позбавити політику конфлікту, оскільки останній є її сутнісною характеристикою, саме завдяки науці конфлікт можна раціоналізувати і зробити політику більш результативною та ефективною.
В статье рассмотрена проблема роли науки в процессах управления обществом и государством. Анализируются теоретические подходы к осмыслению науки как движущей силы социального прогресса. Освещены этический аспект соотношения науки и политики как подсистем общества. Показано, что одной из центральных тем в исследованиях, которые составляют фундамент научного этоса современности, является столкновение моральных норм научной среды и политических реалий ХХ-ХХI вв. Определена шкала вопросов этики социально-политических наук как отдельной области этики науки от вопроса ценности социального знания и его моральной достоверности до связи принципов науки и демократии. Определены ареал пересечения политики и науки как явлений социального порядка и раскрыто на этой основе этическую специфику их взаимодействия на срезе соотношений «политик - ученый». Анализируется позиция М. Вебера относительно трактовки соотношения науки и политики как жизненных призваний и профессиональных занятий. Доказана невозможность автономного существования науки и политики, поскольку в реальной жизни ученый-гуманитарий не может быть свободным от ценностей, а политика является сферой, где пересекаются экономическое, социальное, правовое, историческое, духовное, идеологическое и культурное пространства. Показано, что политика, как и наука, утверждает свой критерий истинности, ставит своей целью объяснение действительности и является средством ее преобразования, зависит от субъекта, который ее использует. И этим субъектом в обоих случаях является политическая власть. Освещены вопросы взаимоотношения научного общества и власти. Определены магистральные тенденции взаимопроникновения науки и политики как социальных практик: активизация привлечения ученых в политический процесс и обращение многих политиков к научным интеллектуальным практикам. Показано, что чаще всего ученые в политике реализуют свой потенциал в сфере ее экспертного сопровождения как советники, аналитики, консультанты. Предложена классификация экспертов, участвующих в политическом процессе: «идеологи», «реформаторы» и «сервис». Исследована специфика формирования отечественной культуры сотрудничества политики и науки. Показано, что на украинском рынке консультативно-экспертных услуг доминирует «сервисный» тип ученого в политике. Делается вывод, что наука учитывая ее рациональную методологию является пространством, где происходит рационализация политики. И хотя наука не может избавить политику от конфликта, поскольку последний является ее сущностной характеристикой, именно благодаря науке конфликт можно рационализировать и сделать политику более результативной и эффективной.
The article considers the problem of the role of science in the processes of governing society and the state. Theoretical approaches to comprehend science as a driving force of social progress are analyzed. The ethical aspect of the relationship between science and politics as subsystems of society is highlighted. It is shown that one of the central themes in research, which is the foundation of the scientific ethos of modernity, is the collision of moral norms of the scientific environment and political realities of the XX–XXI centuries. Depending on the value of social knowledge and its moral authenticity from the connection of the principles of science and democracy, special problems of ethics of socio-political sciences as a separate branch of ethics of science are formulated. The points of intersection of politics and science as phenomena of social reality are determined. On this basis, the ethical specifics of their interaction are revealed on the example of the relationship “politician – scientist”. M. Weber’s position on the interpretation of the relationship between science and politics as life vocations and professional occupations is analyzed. The impossibility of autonomous existence of science and politics is proved, because in real life a scientist-humanist cannot be free from values, and politics is a sphere where economic, social, legal, historical, spiritual, ideological and cultural spaces intersect. It is shown that politics, like science, asserts its criterion of truth; aims to explain reality and is a means of its transformation; depends on the entity using it. And this subject, in both cases, is political authority. The problem of the interaction between the scientific community and the government is specified. The main tendencies of interpenetration of science and politics are outlined: intensification of involvement of scientists in the political process and appeal of many politicians to scientific-expert practices. It is shown that most often scientists in politics realize their potential in the field of its expert support as advisers, analysts, consultants. The classification of experts involved in the political process is proposed: “ideologists”, “reformers” and “service”. The specifics of the formation of the national culture of policy cooperation are studied. It is shown that the Ukrainian market of consulting and expert services is dominated by the “service” type of scientist in politics. It is concluded that science, due to its rational methodology, is a space where policy is rationalizing. Although science cannot rid politics of conflict, the latter is its essential characteristic, but it is through science that conflict can be rationalized and policy made more effective and efficient.

Бібліографічний опис

Мамонтова Е. В. Наука і політика: етичні точки зіткнення / Е. В. Мамонтова, Є. Ю. Пєлєвін // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. / редкол.: С. В. Ківалов (голов. редкол.), Л. І. Кормич (голов. ред.), І. М. Милосердна (відп. ред.) [та ін.] ; НУ «ОЮА», Південноукр. центр гендер. проблем. – Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020. – Вип. 65. – С. 55-60.

Ключові слова

наука, політика, етика, етос науки, цінності, експерт, наука, политика, этика, этос науки, ценности, эксперт, science, politics, ethics, ethos of science, values, expert, Research Subject Categories::SOCIAL SCIENCES

Цитування

Мамонтова Е. В. Наука і політика: етичні точки зіткнення / Е. В. Мамонтова, Є. Ю. Пєлєвін // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. / редкол.: С. В. Ківалов (голов. редкол.), Л. І. Кормич (голов. ред.), І. М. Милосердна (відп. ред.) [та ін.] ; НУ «ОЮА», Південноукр. центр гендер. проблем. – Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020. – Вип. 65. – С. 55-60.