Часопис цивілістики. Випуск 38
Постійний URI для цього зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ COVID-19 і делікти створення небезпеки(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Харитонов, Євген Олегович; Харитонов, Є. О.; Харитонов, Евгений Олегович; Kharytonov, Yevhen O.; Харитонова, Олена Іванівна; Харитонова, О. І.; Харитонова, Елена Ивановна; Kharytonova, Оlena I.Стаття присвячена вивченню, аналізу проблем, які виникли у зв’язку з епідемією та встановленням карантину, визначення засобів забезпечення дотримання санітарно-епідеміологічних вимог та наслідків їх порушення. Зокрема, важливим є з’ясування можливостей цивільного законодавства для попередження загрози завдання шкоди учасниками цивільних відносин під час COVID-19 (в умовах карантину, адаптованого карантину тощо) та відшкодування шкоди, завданої створенням або «неліквідацією» такої загрози. Із урахуванням тієї обставини, що успіхи країн, які використовували жорсткі обмеження для подолання COVID-19, водночас є головним чинником загострення конфлікту інтересів, а також категорій «доцільність» і «правовідповідність», робиться висновок, що юридичне забезпечення прав людини-приватної особи має формуватися таким чином, аби уникнути когнітивного дисонансу, який виникає внаслідок колізії базових положень приватного та публічного права: «Дозволено все, крім того, що заборонено законом» і «Можна лише те, що дозволено законом». При цьому слід виходити з того, що звичайним способом правового буття людини-приватної особи є її участь у цивільних відносинах приватного типу. Найбільш дієвою формою захисту прав приватної особи у таких випадках є відшкодування шкоди, завданої її інтересам внаслідок неусунення загрози. При цьому право заінтересованої особи вимагати відшкодування завданої шкоди може бути реалізоване внаслідок створення загрози та її неусунення тим, хто створив небезпеку, життю, здоров’ю, завдано шкоду. Аналіз недостатньо активного застосування норм глави 81 ЦК України показує, що чинником цього є видима простота публічно-правових засобів, переконаність влади у швидкому досягненні за допомогою цих засобів позитивного результату, низький рівень правової культури, відсутність спеціального механізму подання позовів про усунення загрози. Ці вади можна усунути шляхом запровадження так званих «популяторних» позовів, з якими до того, хто створює або не усуває загрозу, міг би звертатися будь-хто, вимагаючи усунення небезпеки, яка загрожувала не тільки йому, але й іншим громадянам.Документ Особливості посесорного захисту речового права упродовж набувальної давності(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Гуйван, Петро Дмитрович; Гуйван, П. Д.; Гуйван, Петр Дмитриевич; Huivan, Petro D.; Guyvan, PetroЗапропонована праця присвячена дослідженню актуальної проблематики: реального співвідношення статики цивільних речових відносин і динаміки матеріального обороту. Дане питання розглядається в аспекті реального наповнення змісту суб’єктивного права на володіння чужою річчю, зокрема в період, коли відбувається перебіг набувальної давності. У цей час окупант правомірно утримує чужу річ, але не може в повному обсязі здійснювати права власника. Більше того, він за нашим кволим у даному відношенні законодавством не вправі здійснити правовий захист свого володіння від неправомірних зазіхань третіх осіб, а тим більше – від власника. Хоча дії останнього з фізичного відібрання речі будуть незаконними, не титульний окупант позбавлений можливості у суді захистити своє володіння. Автор вбачає єдиний спосіб вирішення даної проблеми – у запровадженні посесорного захисту в національному правовому полі. При цьому для захисту порушеного володіння слід доводити факт утримання речі, а не наявність титулу на це. При цьому, звісно, мають аналізуватися і підстави заволодіння майном, але наявність титулу не може надавати переваги стороні судового спору. У статті проаналізовані етапи цивілізаційного поступу інституту набувальної давності на наших теренах та доктринальні намагання науковців наповнити ідею посесорного володільницького захисту реальним змістом. Також досліджено вказану концепцію в законодавствах зарубіжних держав. Висловлена авторська позиція, згідно з якою не варто надавати посесорному речовому захистові широких загально цивілістичних охоронних функцій. Адже це може призвести до змішування виключно володільницького захисту із зобов’язально-правовими реституційними повноваженнями або надання йому значення абсолютного захисту проти усіх третіх осіб та власника. Наголошується, що зміст посесорного захисту має полягати у здійсненні речових позовів. У цьому сенсі пропонується надати незаконному володільцеві, що отримав річ від третіх осіб, у разі порушення його володіння, прав, аналогічним тим, що випливають з віндикації, з урахуванням специфіки відносин.Документ Стаття 7 Цивільного кодексу України: аналіз крізь призму феномену звичаєвого права(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Бедрій, Мар'ян Миронович; Бедрій, М. М.; Бедрий, Марьян Миронович; Bedrii, Marian M.Стаття присвячена взаємодії тексту Цивільного кодексу України (зокрема ст. 7) зі звичаєвим правом як суспільним явищем. Досліджено співвідношення понять звичаю та правового звичаю в контексті регулювання цивільних відносин. Обґрунтовано тезу про те, що регулятором цивільних відносин є звичай загалом, а джерелом цивільного права – правовий звичай як його вид. Поняття звичаю, вказане у ст. 7 ЦК України, визнано вдалим, адже воно включає як правові звичаї (регулюють правовідносини як юридичні норми), так і звичаї релевантні праву (мають значення у правозастосуванні). Виконано порівняння звичаїв загального характеру та правил персональної ділової практики конкретних контрагентів. Зроблено висновок про те, що звичай як правило, утворений загальною діловою практикою (більшість підприємців відповідної галузі чи регіону), не є тотожним правилу, утвореною персональною діловою практикою сторін. Персональна ділова практика сторін здатна сформувати правило, що за юридичними наслідками прирівнюється до умови договору, укладеного між ними. Натомість загальна (деперсоніфікована) ділова практика утворює правовий звичай, який прирівнюється за юридичним значенням до норми законодавства (загальнодержавної, місцевої чи галузевої). Проаналізовано поняття звичаїв ділового обороту та доцільність його використання в тексті Цивільного кодексу України. За результатами цього аналізу звичаями ділового обороту окреслено ті, що були утворені за участю суб’єкта підприємницької діяльності. Запропоновано усунути відсилання до звичаїв ділового обороту з тексту кодексу та замінити їх у відповідних статтях відсиланнями до звичаїв загалом. Оскільки звичай набуває чинності у цивільних правовідносинах за умови його фактичної усталеності, ця характеристика звичаю повинна бути збережена в тексті Цивільного кодексу України. Висвітлено можливість письмової фіксації звичаїв у документах, які не мають статусу самостійних джерел права. Запропоновано доповненити текст Цивільного кодексу України окремою статтею про нюанси в розумінні звичаїв, які зафіксовані у документарній формі торгово-промисловими палатами й іншими авторитетними організаціями. Розглянуто проблему конкуренції законодавчих і звичаєвих норм у ході регулювання цивільних відносин. При згаданій конкуренції повинна застосовуватися норма законодавства, якщо компетентним суб’єктом не буде встановлено, що така норма є неконституційною чи неправовою.Документ Щодо співвідношення функцій приватного та цивільного права(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Матійко, Микола Володимирович; Матійко, М. В.; Матийко, Николай Владимирович; Matiiko, Mykola V.Стаття присвячена дослідженню функцій приватного та цивільного права. Шляхом аналізу практики дії норм приватного та цивільного права досліджено напрямки впливу приватного та цивільного права на суспільні відносини. Розглянуті погляди вчених щодо напрямків впливу цивільного права та приватного права на суспільні відносини, їхньої ролі та соціального значення. Охарактеризовано прояви функціоналізму в цивільному та приватному праві. Розглянуті погляди вчених щодо визначення функцій права, функцій приватного права, функцій цивільного права. Визначена можливість застосування теоретичних розробок стосовно поняття та структури функцій права та функцій галузей до цивільного права та приватного права. Підтримана точка зору, згідно з якою структуру функції цивільного права становлять зміст функції цивільного права (спосіб впливу цивільного права на суспільні відносини в певному напрямку, в якому проявляються сутність, ознаки та основні властивості цивільного права), об’єкт функції цивільного права (суспільні відносини, на які цивільне право здійснює вплив), суб’єкт функції цивільного права (суб’єкт завдяки якому здійснюється вплив на суспільні відносини в певному напрямку) та засоби реалізації функції цивільного права (засоби забезпечення впливу цивільного права в певному напрямку. Розглянуті погляди вчених щодо диференціації функцій приватного права та функцій цивільного права. Підкреслено, що функціями цивільного права можуть бути опосередковані напрямки впливу та соціальне значення приватного права, а отже – його функції. Поряд із цим зроблено припущення, що приватне право як наднаціональне утворення без умови опосередкування правом цивільним та міжнародним приватним правом також виконує певні функції. Виділено цивілізаційну, основоутворюючу, інтеграційну, системоутворюючу, ціннісну функції приватного права. Визначена важливість функцій приватного права. Охарактеризовано прояви цивілізаційної, основоутворюючої, інтеграційної, системоутворюючої, ціннісної функцій приватного права. Співвіднесені функції цивільного та приватного права. Зазначається про важливість зазначених аспектів у сфері юридичної практики. Сформульовано пропозиції щодо подальшого розвитку досліджень функцій цивільного права та функцій приватного права.Документ Особливості реалізації майнового права на отримання майна у власність(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Бєлкін, Леонід Михайлович; Бєлкін, Л. М.; Белкин, Леонид Михайлович; Bielkin, Leonid M.; Бєлкін, Марк Леонідович; Бєлкін, М. Л.; Белкин, Марк Леонидович; Bielkin, Mark L.; Юринець, Юлія Леонідівна; Юринець, Ю. Л.; Юринец, Юлия Леонидовна; Yurynets, Yuliia L.У статті висвітлюються особливості реалізації майнових прав на отримання майна у власність, з урахуванням практики правозастосування у цій сфері та судової практики. Наголошується, що на даний момент ці специфічні майнові права виявилися затребуваними. Зокрема, в такий спосіб здійснюються заходи щодо формування ліквідаційної маси банків, відносно майна, яке банк не зміг та/або не встиг оформити у власність самостійно. Крім того, інститут майнових прав використовується також під час інвестування в будівництво житла. Тому дослідження особливостей реалізації майнових прав на отримання майна у власність є актуальним. Судова концепція майнових прав на отримання майна у власність започаткована, зокрема, в Постанові від 25.05.2016 у справі No 6-503цс16 Верховного Суду України, де вказано, що «майнове право, яке можна визначити як право очікування, – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому». На підставі виконаних досліджень та наступної судової практики доведена наявність та необхідність у цивільному обороті специфічних майнових прав на отримання майна у власність, які слід визначити як сукупність правомочностей щодо здійснення юридично значущих дій, спрямованих на отримання майна у власність, відповідно якого (майна) існують (визначені) вказані майнові права. Такий підхід повністю відповідає міжнародному стандарту широкого розуміння «майна» як права очікування (стаття 1 протоколу No 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Системно досліджені особливості реалізації майнових прав на отримання майна у власність, з урахуванням практики правозастосування у цій сфері та судової практики. Доведено, що вказані майнові права не є речовими правами на чуже майно і не підпадають під державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.Документ Актуальні особливості довірчого управління в реалізації права державної власності(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Москалюк, Надія Богданівна; Москалюк, Н. Б.; Москалюк, Надежда Богдановна; Moskaliuk, Nadiia B.У статті досліджуються актуальні особливості довірчого управління в реалізації права державної власності. Автор вказує, що законодавство України передбачає особливості та порядок тимчасової передачі об’єктів державної власності в користування шляхом довірчого управління, оренди, лізингу тощо. За таких умов у науці з’являється значна кількість правових конструкцій, у тому числі інститут довірчого управління, що потребують належного правового регулювання відповідно до вимог часу. Особливість інституту довірчого управління полягає в тому, що він дозволяє усунути недоліки у правовому регулюванні управління державною власністю, надає можливості суб’єктам правовідносин визначати свою поведінку щодо ефективного управління довіреним майном, сприяє швидкій реакції на зміни кон’юнктури ринку чи умов договору. Досліджуючи думки багатьох вчених, автор порівнює поняття довірчого управління та довірчої власності; аналізує зміст конструкції договору управління майном; характеризує критерії, яким має відповідати майно, що передається в довірче управління. Особливу увагу автор приділяє питанню порівняння таких правових конструкцій, як «довірче управління» та «оперативне управління», що характерне для реалізації прав державної власності. Вивчаючи альтернативи довірчому управлінню автор порівнює його із фідуціароним управлінням майном. Також аналізу підлягало поняття довірчої власності, що було введено у 2019 році в законодавств України як вид забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором. Щодо запровадження правового інституту довірчої власності як способу забезпечення зобов’язань, то автор вважає, що вона багато в чому дублює функції іпотеки. Якщо зважати на очевидні проблеми у правовому визначенні даної правової конструкції, присутній ризик того, що даний вид забезпечення на практиці широкого застосування не знайде. Як висновок автор вказує, що в наш час законодавчо загальні правила про довірче управління в Україні не визначені. Узгодження потребують не лише норми окремих законів і Цивільного кодексу України, а навіть норми окремих книг кодексу. Лише після усунення виявлених розбіжностей і неоднозначних трактувань можна буде говорити про ефективне довірче управління.Документ Забезпечення прав осіб з інвалідністю в договорі на туристичне обслуговування(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Таран, Ольга Сергіївна; Таран, О. С.; Таран, Ольга Сергеевна; Taran, Olha S.Досліджено сучасний стан та перспективи розвитку законодавства України у сфері туризму щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю у договорі на туристичне обслуговування. Визначено, що інклюзивний туризм у сучасних умовах є одним із пріоритетних напрямів розвитку туристичної діяльності, тому потребує належного нормативно-правового регулювання. Ратифікація Україною Конвенції про права осіб з інвалідністю зумовила внесення численних змін до національного законодавства щодо закріплення принципу рівних можливостей для осіб з інвалідністю. На основі аналізу правових норм у сфері туристичної діяльності зроблено висновок про те, що більшість законодавчих новел стосуються лише вимог щодо обов’язкового приведення у відповідність до міжнародних стандартів доступності для осіб з інвалідністю об’єктів туристичної інфраструктури та офісів туроператорів (турагентів). При цьому проблематика забезпечення та захисту прав осіб з інвалідністю в договорі на туристичне обслуговування залишилась поза увагою законодавця. Рішення вітчизняних та іноземних судів, а також практика застосування законодавчих норм у сфері забезпечення прав осіб з інвалідністю за договором на туристичне обслуговування, свідчать про те, що ефективне туристичне обслуговування осіб з інвалідністю не обмежується лише доступом до об’єктів туристичної діяльності, а має комплексний, багатоаспектний характер. Зокрема, існує ряд особливостей у сфері перевезення осіб з інвалідністю, що охоплюють: обов’язкове завчасне бронювання спеціальних місць для перевезення, використання особами з інвалідністю пільг на перевезення, узгодження в договорі положень щодо виділення місця для супроводжуючої особи або додаткового місця для багажу тощо. Крім того, окремої уваги потребує порядок та умови страхування особи з інвалідністю під час туристичної подорожі. На основі судової практики зроблено висновок про те, що, незважаючи на законодавчі положення, в окремих випадках особам з інвалідністю відмовляють у перевезенні або страхуванні, що унеможливлює отримання ними туристичних послуг. Із урахуванням положень міжнародних нормативно-правових актів розроблено пропозиції щодо внесення змін до законодавства України з метою удосконалення забезпечення прав осіб з інвалідністю в договорі на туристичне обслуговування.Документ Правове регулювання страхування спортсменів(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Токарева, Віра Олександрівна; Токарева, В. О.; Токарева, Вера Александровна; Tokareva, Vira O.Стаття присвячена окремим питанням правового регулювання страхування спортсменів. Встановлено, що: страхування спортсменів від нещасних випадків є одним із різновидів страхування, поряд із страхуванням особистого майна спортсменів, інвентарю та обладнання команд, цивільною відповідальністю організаторів спортивних змагань, учасників спортивних правовідносин (гравців, суддів, тренерів, вболівальників тощо) перед третіми особами на випадок смерті, каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я та страхування на випадок скасування, відстрочення, перенесення спортивних заходів з причин, що не залежать від учасників та організаторів змагань. З’ясовано, що дослідження страхування в галузі спорту має провадитись з урахуванням його поділу на спорт на аматорський або непрофесійний та професійний спорт, під яким слід розуміти комерційний напрямок діяльності у спорті, пов’язаний з підготовкою та проведенням видовищних спортивних заходів на високому організаційному рівні з метою отримання прибутку. З’ясовано, що спортсмени вищих категорій підлягають обов’язковому страхуванню відповідно до чинного законодавства України. Надана характеристика та встановлені особливості правового статусу страхувальника, страховика та застрахованого в договорах обов’язкового страхування спортсменів вищих категорій. Проаналізовані випадки, від настання яких провадиться страхування. Визначені групи ризиків залежно від виду спорту, небезпечності травм та ймовірності настання випадку та їх вплив на розмір страхового тарифу в разі страхування. З’ясовано, що страхування в галузі спорту може провадиться з метою реклами та піару компанії.Документ Щодо істотних умов корпоративного договору в товариствах з обмеженою відповідальністю(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Войчишин, Олексій Валентинович; Войчишин, О. В.; Войчишин, Алексей Валентинович; Voichyshyn, Oleksii V.Поняття «корпоративного договору» для товариства з обмеженою відповідальністю є новелою вітчизняного законодавства, оскільки було закріплено лише два року тому. Як наслідок, дане правове явище все ще є недостатньо дослідженим та потребує формування усталених підходів до його розуміння. У статті розглянуто істотні умови корпоративного договору як ключовий елемент договірної конструкції даного договору. Визначено стан дослідження проблематики та проаналізовано праці вчених з даного питання. Базуючись на наукових розробках науковців, практиці укладення корпоративних договорів в Україні та наявній судовій практиці, здійснено комплексний аналіз істотних умов корпоративного договору. Зокрема, проаналізовано предмет корпоративного договору як істотну умову корпоративного договору, умови, що визначені законом як істотні або умови, що є необхідними для корпоративного договору; умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За результатами аналізу детально обґрунтовано особливі межі предмету корпоративного договору – порядок реалізації учасниками своїх прав та обов’язків. Обґрунтовано, що корпоративні права та обов’язки не є самостійним предметом корпоративного договору, оскільки це означало би, що вони можуть виникати, змінюватися та припинятися у корпоративному договорі. Саме тому в дослідженні наголошується на необхідності відмежування предмету корпоративного договору від предмету статуту та предмету Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Крім того, не можна не зазначити значну диспозитивність предмету корпоративного договору, яка закладена авторами профільного закону. До умов, що визначені законом як істотні, або умови, що є необхідними для корпоративного договору, віднесено безоплатність та строковість. Встановлено межі «суб’єктивно істотних» умов корпоративного договору, а саме: зафіксовано, що умови, на яких наполягає одна із сторін, не повинні суперечити статуту та законодавству України. Окрема увага зупинена на особливостях нікчемності корпоративного договору. Здійснено аналіз та оцінку стану судової практики щодо корпоративних договорів. Виявлено, що судова практика щодо корпоративних договорів лише перебуває на стадії формування, підтвердженням чого є лише одне рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.Документ Емфітевзис за законодавством України та західноєвропейських країн(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Гончаренко, Влада Олександрівна; Гончаренко, В. О.; Гончаренко, Влада Александровна; Honcharenko, Vlada O.; Goncharenko, VladaСтаттю присвячено характеристиці емфітевзису за цивільним законодавством України та зарубіжних країн. У роботі досліджено поняття та характерні ознаки емфітевзису, проаналізовані передумови та підстави виникнення й розвитку емфітевзису за цивільним правом України, охарактеризовано право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) з точки зору приналежності його до речових прав на чуже майно. У статті надається визначення та аналізуються характерні риси договору про емфітевзис, характеризується суб’єктний склад та істотні умови цього договору. У роботі розкриті особливості регулювання емфітевзису у законодавстві західноєвропейських країн. Зроблено висновок, що у сучасних національних законодавствах країн континентальної Європи емфітевзис зберігся у праві лише деяких держав. Відмова від інституту емфітевзису у багатьох сучасних зарубіжних правопорядках зумовлена заміною його аналогічними за змістом правовими конструкціями – особистими сервітутами (узуфруктами), правом забудови (суперфіцієм) чи речовими обмеженнями (Німеччина, Австрія, Польша, Швейцарія). При цьому в деяких зарубіжних країнах поряд із узуфруктами залишено й інститут емфітевзису (Франція, Італія, Нідерланди). У цих країнах емфітевзис являє собою обмежене речове право користування земельною ділянкою та плодами. Емфітевтичне право може виникати у результаті укладення договору або передаватися у спадок. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення низки норм ЦК України, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.Документ Визначальна роль електронного підпису як цивільної ідентифікації особи в умовах карантину(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Давидова, Ірина Віталіївна; Давидова, І. В.; Давыдова, Ирина Витальевна; Davydova, Iryna V.Стаття присвячена аналізу чинного законодавства України щодо ідентифікації особи, зокрема електронного підпису, яка в умовах карантину набуває особливо вагомого значення. Введений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. карантин передбачає ряд обмежень та правил, які мають на меті запобігти поширенню захворювання. Досить велика група людей підлягає самоізоляції, однак все одно є учасниками цивільних відносин. Виходом з ситуації є більш активне використання можливостей інформаційних технологій, зокрема при вчиненні правочинів, отриманні адміністративних послуг, участі у судових засіданнях тощо. Із запровадженням карантину і обмежувальних заходів, що його супроводжують, спостерігається ситуація, коли традиційні, зокрема цивільно-правові, дії переходять за допомогою запровадження інформаційних технологій в електронну площину. Особливої актуальності набуває процес ідентифікації особи, в тому числі застосування електронного підпису як найбільш надійного засобу ідентифікації, і саме цим питання присвячена стаття.Окрема увага приділена аналізу ситуації, яка спричинена введенням карантину, щодо розгляду судових справ в умовах обмежувальних (заборони) заходів, що мало наслідком ухвалення спеціального закону, згідно з яким на час дії карантину учасники цивільних, господарських, адміністративних справ можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Проаналізовано «перше в історії» судове засідання, яке було проведено в режимі відеоконференції. Приділена увага аналізу статистичних даних щодо формування та застосування електронних підписів, гармонізації українського законодавства із законодавством Європейського Союзу в даному питанні. Розглядаються питання використання електронного підпису, окрема увага приділяється характеристиці його видів, ступенів захисту та сфер використання кожного з видів таких підписів. Зроблено висновок про те, що в українському правовому полі досить швидко з’являються електронні ідентифікатори, що пов’язано з розвитком інформаційних технологій, активною участю держави в цьому процесі.Документ Результати проведення Всеукраїнської науково-практичної онлайн-конференції «Проблеми правового регулювання цивільних відносин в умовах COVID-19» і Міжнародної науково-практичної конференції "Римське право і сучасність "Епідемії в Європі і право: від Риму до COVID-19»»(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Кучерявенко, Вікторія Сергіївна; Кучерявенко, В. С.; Кучерявенко, Виктория Сергеевна; Kucheriavenko, Viktoriia S.Документ Результати проведення Всеукраїнського круглого столу "Інформаційні технології в умовах оновлення цивільного законодавства"(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Кучерявенко, Вікторія Сергіївна; Кучерявенко, В. С.; Кучерявенко, Виктория Сергеевна; Kucheriavenko, Viktoriia S.