Особливості вирішення спорів про порушення прав інтелектуальної власності на сайтах в мережі Інтернет

Abstract

Дисертацію присвячено комплексному вивченню процесуальних особливостей вирішення спорів про порушення прав інтелектуальної власності на сайтах в мережі Інтернет, що мають як теоретичне так і практичне значення, як для наукових досліджень так і перспектив подальшого вдосконалення законодавства, передусім, в області розвитку захисту прав інтелектуальної власності на сайтах в мережі Інтернет. В зв’язку з чим у представленій дисертаційній роботі досліджуються саме проблема з процесуального боку, в аспектах, недостатньо вивчених сучасною вітчизняною наукою, у тому числі: питання юстиції, процесуальні особливості доказування по цій категорії справ, критерії судового рішення та їх виконання.Аналіз літературних джерел показав, що чинне українське законодавство не містить необхідних норм, які б могли чітко відображати особливості мережі Інтернет та особливості відносин, які виникають в процесі користування. Відсутність законодавчих норм для регулювання даних відносин спричиняє виникнення спорів, проблемних та конфліктних ситуацій.Знання особливостей взаємовідносин у мережі Інтернет варто раціонально застосовувати у процесі дослідження характерних рис та особливостей інтернет-спорів. Наразі в мережі Інтернет трактування категорії спорів «про порушення прав інтелектуальної власності» визначено таким чином, що його можна відокремити від всіх інших визначень терміну «спір».Встановлено, що характерною рисою спору про порушення прав інтелектуальної власності на веб-сайтах є те, що об'єктом спору виступає інтелектуальна власність, яка проявляється обмеженням дії принципу диспозитивності, трансформуючи його в принцип імперативності. Порушення прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет є фактором впливу на підвідомчість та підсудність для даного виду спорів.Вивчення сутності спору та правової природи про порушення прав інтелектуальної власності на сайтах в мережі Інтернет показав, що його доцільно розглядатианалізуючи поняття як «спір», «правовий спір», «спір про право» та його структурні елементи: суб’єктів, предмета, об’єкта і підстави.На підставі аналізу чинного законодавства та судової практики, поняття «спір про порушення прав інтелектуальної власності на сайтах в мережі Інтернет» було введено якнаявність між суб’єктами, які володіють правами на інтелектуальну власність або претендують на придбання майнових прав, конфлікту щодо володіння, користування, розпорядження дійсними або передбачуваними суб’єктивними правими і законними інтересами на інтелектуальну власність безпосередньо пов’язаних з використанням мережі Інтернет, та іншими суб’єктами, і направлені на захист як майнових так і немайнових прав шляхом врегулювання в установленому законом порядку уповноваженим юрисдикційним органом, тобто судом.З’ясовано, що виникнення спорів щодо порушення прав інтелектуальної власності в мережі Інтернетзумовлюється конкретними підставами та причинами, які полягають в об’єктивних та суб’єктивних негативних факторах, а також в юридичних фактах, значення яких може зменшитись при проведенні заходів профілактичного характеру.Визначено, що у випадку наявності спорів з питань інтелектуальної власності, а також в процесі вибору правильної судової установи (адміністративний, цивільний чи господарський суд), а також з метою про єдність судової практики, доступність правосуддя та ефективної системи захисту прав, свобод та інтересів, доцільно виходити з того, що: «Суд має повноваження розглядати та вирішувати справу у межах своєї юрисдикції, якщо має місце юридичний спір. У взаємозв’язку з ч. 1, 2 ст. 55 положення ч. 3 ст. 124 Конституції України слід розуміти як поширення юрисдикції судів на юридичні спори, предметом яких є права та свободи конкретної особи», але з урахуванням п. 16 перехідних положень ГПК України.Проведений аналіз щодо питань підвідомчості судам справ про захист прав інтелектуальної власності порушених з використанням мережі Інтернет, а також наявні проблеми та суперечності що містяться в українському законодавстві та в судовій практиці дозволив сформувати певні висновки. Зокрема, вдосконалення чинної законодавчої системи можливе за рахунок включення до нової редакції 2-ої частини Господарського процесуального кодексу України, до 20-ої статті, таких положень в редакції: «Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи у спорах про охорону та захист прав інтелектуальної власності, а також справи у спорах про використання об’єктів або розпоряджання правами інтелектуальної власності з порушенням конкурентного законодавства, зокрема: справи про оскарження нормативно - правових актів державних органів виконавчої влади в сфері патентних прав і прав на селекційні досягнення, права на топології інтегральних мікросхем, права на секрети виробництва (ноу-хау), права на засоби індивідуалізації юридичних осіб, товарів, робіт, послуг і підприємств, права використання результатів інтелектуальної діяльності в складі єдиної технології; справи у спорах про надання або припинення правової охорони результатів інтелектуальної діяльності і прирівняних до них засобів індивідуалізації юридичних осіб, товарів, робіт, послуг і підприємств; справи про оскарження рішення антимонопольного органу про визнання недобросовісною конкуренцією дій, пов'язаних з придбанням виняткового права на засоби індивідуалізації юридичної особи, товарів, робіт, послуг і підприємств, а також про оскарження рішень антимонопольних органів про відмову в порушенні та про припинення розгляду справи про визнання дій як недобросовісну конкуренцію; справи про визнання судом недобросовісною конкуренцією дій правовласника, пов'язаних з наданням правової охорони товарному знаку; справи про встановлення патентовласника; справи про визнання недійсними: патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок або селекційне досягнення; рішення про надання правової охорони товарному знаку; найменування місця походження товару і про надання виняткового права на таке найменування, якщо законом не передбачений інший порядок їх визнання недійсними, в тому числі спори про авторство винаходів, корисних моделей, промислових зразків, селекційних досягнень; справи про дострокове припинення правової охорони товарного знака внаслідок його невикористання, за винятком випадків, коли щодо правовласника порушено справу про банкрутство; справи у спорах про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями антимонопольного органу про визнання недобросовісною конкуренцією дій, пов'язаних з придбанням виняткового права на засоби індивідуалізації».Встановлено, що справи щодо прав інтелектуальної власності у мережі Інтернет втрачають актуальність, якщо на момент розгляду, звинувачувана сторона усунула порушення. Усунення порушення означає, що на момент розгляду справи порушник видалив інформацію, розміщену у мережі Інтернет. Однак, оскільки мережа Інтернет є віртуальною, вказана у справі проблема може бути розглянута з урахуванням позиції викладеної в постанові Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності». Враховуючі конкретні обставини справи, суд має право здійснити огляд та провести дослідження вилучених доказів. Дослідження доказів має відбуватись в місці їх початкового знаходження, а відповідні процесуальні дії мають бути зафіксовані у протокол, який відповідає вимогам ГПК України.Проведений аналіз судової практики виявив низку процесуальних проблем, які пов’язані з доказуванням та доказами, у справах щодо прав інтелектуальної власності у мережі Інтернет. Запропоновано найбільш оптимальні шляхи їх усунення у досудовому та судовому порядку. Усунення проблем відбувається за допомогою використання алгоритму закріплення фактичних даних з веб-сайту. Даний процес має відбуватись з урахуванням норм чинного Господарського кодексу України, зокрема глави 5 «Докази та доказування» Розділу1.Обґрунтована необхідність запровадження інститут соціологічного дослідження з метою розробки та прийняття спеціального закону, методик, визначення авторитетних організацій, які б мали право проводити соціологічні дослідження результати якої оформлялись у вигляді соціологічної експертизи, так-як її результати мають реальний вплив на результат розгляду справи, в першу чергу завдяки тому, що надають суду додаткові факти, на які можна спиратися при прийнятті рішення.Доведено важливість прийняття кодифікованого (зведеного) нормативно-правового акту відповідно до принципів концепції та засад національної політки в сфері захисту прав інтелектуальної власності, як Кодекс судочинства у справах про захист прав інтелектуальної власності, який не тільки врегулює питання порушення провадження у справі і підготовки справи до розгляду, порядок доказування, проведення експертизи, порядок оскарження прийнятих у справі судових рішень, а й деталізує процесуальний порядок розгляду такої категорії справ.Аналіз стану виконання рішень, що були прийняті господарськими судами, по справах з захисту прав інтелектуальної власності порушених в мережі Інтернет, показав недостатню ефективність.З метою удосконалення порядку виконання судових рішень, що були прийняті у сфері захисту авторських прав, виникає необхідність законодавчого закріплення:- можливості здійснювати неодноразові офіційні публікації щодо чинності прав на певний об’єкт інтелектуальної власності;- врегульованої процедури здійснення «повороту виконання» щодо чинності прав на певний об’єкт інтелектуальної власності.- визначення моментом закінчення дії установчих документів на об'єкти права інтелектуальної власності, момент набрання чинності відповідного судового рішення.