«Місця пам’яті» як засіб конструювання колективної ідентичності

Abstract

У статті розглядається концепція «місць пам’яті» французького дослідника П. Нора як засіб конструювання колективної ідентичності, формування та захист якої актуалізуються в умовах глобалізаційних викликів і загроз для національних спільнот (розмивання автономії та суверенітету традиційної держави-нації на користь наднаціональних структур, політика мультикультуралізму тощо). Суперечність між національним та наднаціональним, а також неоднозначність впливів останнього на ідентичність індивідів і груп спричиняють «всесвітнє торжество пам’яті», пов’язане з надлишковим зверненням до подій минулого («меморіальна індустрія»). Це своєю чергою несе загрозу політизації та інструменталізації історії і, як наслідок, мнемонічних битв – конфліктів, пов’язаних із пам’яттю та інтерпретацією минулого. У дусі конструктивістської парадигми наголошується на сконструйованості ідентичності й пам’яті, формування яких може спиратися як на реальні факти, так і на вигадку. Розкривається сутність поняття «місця пам’яті», його зв’язок із речовою та нематеріальною спадщиною національних спільнот. Наголошується на відмінностях між універсальною історією та плюралістичними пам’ятями, позаяк кожна спільнота має власну пам’ять та підтримує і захищає її (політика ідентичності), що несе в собі загрозу спотворень і маніпуляцій. Обґрунтовуються причини «обов’язку пам’ятати», з-поміж яких – прискорення історії (ризик втрати самобутності в умовах глобальних трансформацій) та загальна демократизація (боротьба меншин за утвердження власного минулого). З’ясовуються мета та види «місць пам’яті» як засобів реконструкції минулого, зокрема музеї, архіви, меморіали, бібліотеки, щоденники тощо. Висвітлюється значення символізму «місць пам’яті» шляхом «переробки історії» – її інтерпретації під певним кутом зору, з огляду на що важливого значення в процесі формування «місць пам’яті» набуває міфологічна оповідь.

The article considers the concept of ‘places of memory’ by French researcher P. Nora as a means of constructing a collective identity, the formation and protection of which are actualized in the context of globalization challenges and threats to national communities (erosion of autonomy and sovereignty of the traditional nation-state in favor of supranational structures, multiculturalism, etc.). The contradiction between the national and the supranational, as well as the ambiguity of the influence of the latter on the identity of individuals and groups, lead to a ‘global celebration of memory’ associated with excessive reference to past events (the ‘memorial industry’). This, in turn, threatens to politicize and instrumentalize history and, as a result, mnemonic battles – conflicts over memory and interpretation of the past. In the tradition of the constructivist paradigm, the article focuses on the constructed nature of identity and memory, the formation of which can be based on both real facts and fiction. The essence of the concept of ‘places of memory’, its connection with the tangible and intangible heritage of national communities is revealed. The differences between universal history and pluralistic memories are emphasized, as each community has its own memory and supports and protects it (identity politics), which carries the risk of distortion and manipulation. The reasons for the ‘obligation to remember’ are substantiated, including the acceleration of history (the risk of losing identity in the context of global transformations) and general democratization (the struggle of minorities to assert their own past). The purpose and types of ‘places of memory’ as a means of reconstruction of the past are clarified, including museums, archives, memorials, libraries, diaries, etc. The significance of the symbolism of ‘places of memory’ through the ‘revision of history’, i.e. its interpretation from a certain point of view, is highlighted. Given this, the mythological narrative becomes important in the process of forming ‘places of memory’.