Обмеження розвитку інституту судового захисту трудових прав в Україні в період 1937–1945 рр. (частина 1)
Завантаження...
Дата
2020
Автори
Боєва, Олена Сергіївна
Боєва, О. С.
Boieva, Olena S.
Boieva, O. S.
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Одеса : Гельветика
Анотація
Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту
прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудових прав в Радянській Україні
з періоду прийняття Конституції
УРСР 1937 р. та за часів Другої світової війни.
Наприкінці 30-х рр. ХХ сторіччя Україна починає втрачати свою
суверенність та незалежність, що є
закономірним наслідком здійсненої зміни конституційно-правового
статусу республіки. Це вбачається
зі змісту конституційних положень
різних років. Так, якщо взяти до
уваги зміст доповнень до Конституції УСРР, прийнятих у 1925 році,
то можна побачити, що там було
закріплено, що УСРР входить до
складу СРСР як «незалежна республіка», згодом у Конституції УСРР
1929 р. зазначалася «суверенна
договірна держава», а про створення союзної держави не йшлося. Проте в Конституції 1937 року (найменування УСРР було змінено на
УРСР на Надзвичайному XIV з’їзді
Рад в січні 1937 р.) ці положення
відсутні, є лише запис про об’єднання республік у союзну державу. Конституція УРСР 1937 р.
замість з’їздів Рад, ЦВК УРСР та
їх Президій визначала найвищим
органом державної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна
Рада УРСР обирала Президію –
колегіальний постійно діючий орган
влади у періоди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово
на перший план виходило керування загальносоюзних органів управління республіканськими об’єктами
господарства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у
вигляді копіювання змісту загальносоюзних законодавчих актів,
так і щодо застосування союзних
нормативних актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не
оминули галузь трудового права.
Теоретично прийняття у 1937 р.
Конституції УРСР мало би бути
важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів
трудового права та закріплення
нових підходів до вдосконалення
захисту прав працівників, проте
демократичні засади й положення
Конституції залишилися декларативними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю
(положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але
проголошене Конституцією УРСР
право на працю фактично було
обов’язком працювати, а іншими
нормативним актами відбувалося закріплення працівників за підприємствами, установами, заборонялося виїжджати на заробітки
тощо.
Наприкінці 30-х – початку 40-х рр.
минулого століття у всій союзній
державі (зокрема, в УРСР) задля
збільшення випуску продукції у всіх
галузях народного господарства та
підвищення продуктивності вводилися початкові засади примусової
праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так
звані тунеядці, дармоїди, нероби),
притягувалися до адміністративної або кримінальної відповідальності; було більш жорстке покарання
за порушення трудової дисципліни,
виробництво продукції з браком,
недотримання правил техніки
безпеки.
У період Другої світової війни відбулося значне погіршення
умов праці, падіння рівня прав та
гарантій працівників, взагалі була
відсутня можливість захисту їх
трудових прав, тобто трудове
право, покликане захищати права
працівників, набуло певних регресивних ознак.
Такий відступ від основних
засад і принципів трудового права
був обумовлений тим, що суттєва
частина працездатного населення (переважно чоловічої статі)
поповнила лави збройних сил. Задля
забезпечення кадрами підприємств
оборонного значення та сільгосппідприємств (колгоспів, радгоспів)
слід було змінювати політику держави у сфері регулювання праці,
оскільки на теренах УССР, РСФСР
та інших союзних республік діяли
Кодекси законів про працю 1922–
1924 рр., за змістом яких передбачалися засади добровільної праці.
Трудовим законодавством трудова повинність була передбачена лише
за необхідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання
найважливіших державних завдань,
а також лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Комісарів. Такі демократичні
засади не в змозі були забезпечити
безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і
будівельних робіт, заготівку палива, безперебійного функціонування
транспорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість
Указів Президії Верховної Ради
СРСР та Постанов РНК СРСР, за
якими вся держава переходила на
воєнний стан, фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні
досягнення у сфері трудового права. Цей період характеризується
мілітаризацією праці, мобілізацією
працездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років,
збільшенням тривалості робочого
часу, скасуванням відпусток та
введенням надурочних робіт.
Унікальність цього явища щодо
дослідження генези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції переважно були не
на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані
українські підприємства разом зі
своїми працівниками та їх родинами у зв’язку з тимчасовою окупацією німецько-фашистськими військами території України. Також
на території РСФСР у період із
серпня 1941 р. до лютого 1943 р.
здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади
української республіки (вони були
евакуйовані до Саратова, а пізніше
перебували в Уфі та Москві).
Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично
не діяло, було повністю підкорено
принципам і положенням законодавства СРСР, як мало на меті
не забезпечення та захист прав
і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів
в організації праці, які б у найкоротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та
випуску воєнної продукції в таких
обсягах, щоб можна було отримати перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.
The article covers development aspects of the institution of judicial defense of human rights at labour. The analysis of the labour rights defense condition in Soviet Ukraine from adopting the Constitution of the Ukrainian Soviet Socialist Republic of 1937 and throughout the Second World War is carried out. In the late 30s of the XX century, Ukraine started losing its sovereignty and independence which was a natural consequence of the conducted change in republic constitutional and legal status. This follows from the content of constitutional regulations of various years. Thus, if amendments to the Constitution of the Ukrainian Socialist Soviet Republic adopted in 1925 are taken into account, it was enshrined that the Ukrainian Socialist Soviet Republic was the part of the Union of Soviet Socialist Republics as “an independent republic”, thereafter, in the Constitution of the Ukrainian Soviet Socialist Republic of 1929 it was registered as “an independent contracting state”, and there was no union state creation was mentioned. Nevertheless, in the Constitution of 1937 (the name of the Ukrainian Socialist Soviet Republic was changed to the Ukrainian Soviet Socialist Republic (UkrSSR) at the XIV Emergency Congress of Soviets in January 1937), these regulations are absent. There is only one record about joining the republics into one union state. Instead of the Congresses of Soviets, Central Election Commission of the UkrSSR and their Executive Committees, the Constitution of the UkrSSR of 1937 determined the Supreme Soviet of the UkrSSR as the republic highest body of state power. The Supreme Soviet of the USSR elected the Executive Committee – a collegial permanent power agency in the periods between the sessions of the Supreme Soviet. Incrementally, the governance of all-union governing bodies by republican economic facilities went to the foreground in Ukraine, the action of all-union laws above the republican laws was the priority – both in the form of copying the content of all-union legislative acts and adopting union regulatory acts as acts with direct effect. Such downward trends also concerned the field of labour law. Theoretically, the adaptation of the Constitution of the UkrSSRof1937 had to be an important step in the way of establishing progressive principles in labour law and consolidating the new approaches to improve the defense of workers’ rights; however, the democratic principles and regulations of the Constitution remained declarative. The Constitution declared the right of everyone to work (the regulations on universal labour duty were absent), though the right to work declared by the Constitution of the UkrSSR was actually an obligation to work and, other regulatory acts assigned workers to the enterprises, institutions. It was forbidden to move in order to earn money for the living and so on. In the late 30s – early 40s of the previous century, the initial basis of forced labour was introduced in all union states (including, the UkrSSR) to increase production output in all fields of national economy and to improve productivity. Particularly, people who did not work without valid excuse (so-called parasites, freeloaders, loafers) were brought to executive or criminal responsibilities. There was tougher penalty for violation of labour discipline, for producing items with defects, for nonobservance of health and safety rules. During the Second World War, there was a significant deterioration in labour conditions, a decline in workers’ rights and guarantees. In general, there was no possibility to defend their labour rights, rather labour law referred to defend workers’ rights gained certain regressive features. Such deviation from the general foundations and principles of labour law was attributed to the fact that an essential part of the working population (mostly males) joined the armed forces. In order to provide the defense significance and farming enterprises (collective farms, state farms) with workforce, it was necessary to change the state policy in regulating the labour, since the Code of Labour Laws of 1922–1924, the content of which provided the foundations of voluntary work, acted on the territory of the USSR, the Russian Soviet Federative Socialist Republic (RSFSR) and other union republics. Labour laws foresaw labour duty only if it was necessary to combat natural disasters and to fulfil the most important state issues, but only on certain regulations of the People’s Commissar Soviets. Such democratic principles were unable to ensure proper functioning of defense industry, the completion of defense and construction works, the fuel storage, the uninterrupted functioning of transport and so on. To ensure the fulfilment of the mentioned issues, the Soviet government adopted a certain number of Decrees of the Executive Committee of the Supreme Soviet of the USSR and Regulations of the People’s Commissar Soviets of the USSR, according to which the entire state switched to the state of martial law and particularly destroyed all previously gained democratic achievements in labour law. This period is characterized by the labour militarization, mobilization of the working population, the involvement of adolescents from the age of 14 into work, the increase in working hours, the annulment of holidays and the introduction of overtime work. The uniqueness of this phenomenon in terms of research in the domain of judicial defense of population’s labour rights in Ukraine lies in the fact that generally such regressive trends did not take place on the territory of the UkrSSR itself, but on the territory of the RSFSR where Ukrainian enterprises were evacuated together with their workers and families due to the temporary occupation of the Ukrainian territory by the Nazi army. Also, the legislative and executive power agencies of the Ukrainian Republic carried out their activities (they were evacuated to Saratov and later located in Ufa and Moscow) on the territory of the RSFSR during the period from August 1941 to February 1943. During war, the labour laws of union republics actually did not function, it followed the law principles and regulations of the Union of Soviet Socialist Republics which, therefore, was intended not to ensure and defend the workers’ rights and guarantees, but to introduce such methods and actions in work organization which in the shortest period could provide defense industry improvement and military production output in such capacities that it was possible to beat the Nazi invaders.
The article covers development aspects of the institution of judicial defense of human rights at labour. The analysis of the labour rights defense condition in Soviet Ukraine from adopting the Constitution of the Ukrainian Soviet Socialist Republic of 1937 and throughout the Second World War is carried out. In the late 30s of the XX century, Ukraine started losing its sovereignty and independence which was a natural consequence of the conducted change in republic constitutional and legal status. This follows from the content of constitutional regulations of various years. Thus, if amendments to the Constitution of the Ukrainian Socialist Soviet Republic adopted in 1925 are taken into account, it was enshrined that the Ukrainian Socialist Soviet Republic was the part of the Union of Soviet Socialist Republics as “an independent republic”, thereafter, in the Constitution of the Ukrainian Soviet Socialist Republic of 1929 it was registered as “an independent contracting state”, and there was no union state creation was mentioned. Nevertheless, in the Constitution of 1937 (the name of the Ukrainian Socialist Soviet Republic was changed to the Ukrainian Soviet Socialist Republic (UkrSSR) at the XIV Emergency Congress of Soviets in January 1937), these regulations are absent. There is only one record about joining the republics into one union state. Instead of the Congresses of Soviets, Central Election Commission of the UkrSSR and their Executive Committees, the Constitution of the UkrSSR of 1937 determined the Supreme Soviet of the UkrSSR as the republic highest body of state power. The Supreme Soviet of the USSR elected the Executive Committee – a collegial permanent power agency in the periods between the sessions of the Supreme Soviet. Incrementally, the governance of all-union governing bodies by republican economic facilities went to the foreground in Ukraine, the action of all-union laws above the republican laws was the priority – both in the form of copying the content of all-union legislative acts and adopting union regulatory acts as acts with direct effect. Such downward trends also concerned the field of labour law. Theoretically, the adaptation of the Constitution of the UkrSSRof1937 had to be an important step in the way of establishing progressive principles in labour law and consolidating the new approaches to improve the defense of workers’ rights; however, the democratic principles and regulations of the Constitution remained declarative. The Constitution declared the right of everyone to work (the regulations on universal labour duty were absent), though the right to work declared by the Constitution of the UkrSSR was actually an obligation to work and, other regulatory acts assigned workers to the enterprises, institutions. It was forbidden to move in order to earn money for the living and so on. In the late 30s – early 40s of the previous century, the initial basis of forced labour was introduced in all union states (including, the UkrSSR) to increase production output in all fields of national economy and to improve productivity. Particularly, people who did not work without valid excuse (so-called parasites, freeloaders, loafers) were brought to executive or criminal responsibilities. There was tougher penalty for violation of labour discipline, for producing items with defects, for nonobservance of health and safety rules. During the Second World War, there was a significant deterioration in labour conditions, a decline in workers’ rights and guarantees. In general, there was no possibility to defend their labour rights, rather labour law referred to defend workers’ rights gained certain regressive features. Such deviation from the general foundations and principles of labour law was attributed to the fact that an essential part of the working population (mostly males) joined the armed forces. In order to provide the defense significance and farming enterprises (collective farms, state farms) with workforce, it was necessary to change the state policy in regulating the labour, since the Code of Labour Laws of 1922–1924, the content of which provided the foundations of voluntary work, acted on the territory of the USSR, the Russian Soviet Federative Socialist Republic (RSFSR) and other union republics. Labour laws foresaw labour duty only if it was necessary to combat natural disasters and to fulfil the most important state issues, but only on certain regulations of the People’s Commissar Soviets. Such democratic principles were unable to ensure proper functioning of defense industry, the completion of defense and construction works, the fuel storage, the uninterrupted functioning of transport and so on. To ensure the fulfilment of the mentioned issues, the Soviet government adopted a certain number of Decrees of the Executive Committee of the Supreme Soviet of the USSR and Regulations of the People’s Commissar Soviets of the USSR, according to which the entire state switched to the state of martial law and particularly destroyed all previously gained democratic achievements in labour law. This period is characterized by the labour militarization, mobilization of the working population, the involvement of adolescents from the age of 14 into work, the increase in working hours, the annulment of holidays and the introduction of overtime work. The uniqueness of this phenomenon in terms of research in the domain of judicial defense of population’s labour rights in Ukraine lies in the fact that generally such regressive trends did not take place on the territory of the UkrSSR itself, but on the territory of the RSFSR where Ukrainian enterprises were evacuated together with their workers and families due to the temporary occupation of the Ukrainian territory by the Nazi army. Also, the legislative and executive power agencies of the Ukrainian Republic carried out their activities (they were evacuated to Saratov and later located in Ufa and Moscow) on the territory of the RSFSR during the period from August 1941 to February 1943. During war, the labour laws of union republics actually did not function, it followed the law principles and regulations of the Union of Soviet Socialist Republics which, therefore, was intended not to ensure and defend the workers’ rights and guarantees, but to introduce such methods and actions in work organization which in the shortest period could provide defense industry improvement and military production output in such capacities that it was possible to beat the Nazi invaders.
Бібліографічний опис
Боєва О. С. Обмеження розвитку інституту судового захисту трудових прав в Україні в період 1937–1945 рр. (частина 1) / О. С. Боєва // Юридичний вісник. - Одеса : Гельветика - 2020. - № 6. - С. 54-61.
Ключові слова
Research Subject Categories::LAW/JURISPRUDENCE, labour rights, institution of labour law judicial defense, Constitution of the UkrSSR of 1937, labour law during the Second World War, трудові права, інститут судового захисту трудових прав, Конституція УРСР 1937 р., трудове законодавство періоду Другої світової війни
Цитування
Боєва О. С. Обмеження розвитку інституту судового захисту трудових прав в Україні в період 1937–1945 рр. (частина 1) / О. С. Боєва // Юридичний вісник. - Одеса : Гельветика - 2020. - № 6. - С. 54-61.