Належне виконання цивільного обов’язку дотримання банківської таємниці

Abstract

Статтю присвячено окремим питанням належного здійснення цивільно-правового обов’язку дотримання банківської таємниці. Визначено, що вирішення питання належного виконання цього обов’язку лежить у площині визначення обсягу змісту такого обов’язку, диференціації належних носіїв та особливостей їх приватноправового та публічно-правового статусу. Доведено необхідність виокремлення умов належного здійснення відповідного обов’язку, процедурних моментів здійснення і можливих ситуацій потенційного зловживання недосконалістю законодавства та відсутністю ефективної правозастосовної практики. Наголошено на актуалізації питань термінологічних меж дії банківської таємниці з огляду на масовість випадків витоку інформації від ліквідованих банків. Удосконалено перелік проблемних моментів захисту інформації у банківській сфері, запропоновано додати до переліку проблем такі проблеми: відсутність технологічних рішень фіксації витоку інформації, що містить банківську таємницю, з метою подальшого притягнення до відповідальності; складність доказування у справах щодо розголошення банківської таємниці; практична складність доказування отриманих збитків; низький рівень розвитку правозастосовної практики та залучення компетентних органів задля фіксації і притягнення до відповідальності порушників у сфері розкриття банківської таємниці. В якості прикладів потенційно неналежного виконання обов’язку збереження банківської таємниці розглянуто складання кредитних історій, реєстрів платоспроможності, інших офіційних та неофіційних баз даних клієнтів фінансових установ, які надалі використовуються як самими банками, так і третіми особами для маркетингових досліджень, рекламних кампаній, перевірки потенційних контрагентів, формування статистичної звітності та незалежного аудиту. Доведено, що перелік суб’єктів, які можуть отримати доступ до банківської таємниці, не обмежується суб’єктами, переліченими в п.п. 2–6 ч. 1 ст. 62 Закону «Про банки і банківську діяльність», а бюро кредитних історій у випадку отримання даних, що становлять банківську таємницю, повинні визнаватися утримувачами банківської таємниці. Формування будьяких інших баз даних, що передбачають включення інформації, віднесеної законом до банківської таємниці, є незаконним. Надання доступу компетентними суб’єктами до таких даних є прикладом неналежного здійснення обов’язку дотримання банківської таємниці. Ліквідація банку, відкликання ліцензії, інші юридичні факти, що нівелюють спеціальний статус юридичної особи як суб’єкта банківської системи, не призводять до втрати обов’язку дотримання банківської таємниці відповідними суб’єктами.The article is devoted to certain issues of proper implementation of the civil law obligation of keeping the bank secrecy. It is determined that the solution to the issue of proper performance of this duty lies in determining the scope of the content of this duty, the differentiation of appropriate carriers and the features of their private and public status. The need to distinguish the conditions for the proper implementation of the relevant duty, procedural moments of implementation and possible situations of potential abuse of imperfections in the legislation and the lack of effective law enforcement practice. Emphasis is placed on updating the issues of terminological limits of bank secrecy in view of the mass cases of information leakage from liquidated banks. The list of problematic aspects of information protection in the banking sector has been improved. It is proposed to add to the list the followingproblems: lack of technological solutions for fixing leakage of information containing banking secrecy, in order to further prosecute; the difficulty of proving in cases of disclosure of banking secrecy; the practical complexity of proving the damage in such cases; low level of development of law enforcement practice and involvement of competent authorities to record and prosecute violators in the field of banking secrecy. Examples of potentially improper compliance with the obligation to maintain banking secrecy include the compilation of credit histories, solvency registers and other official and unofficial databases of customers of financial institutions, which are then used by banks and third parties for marketing research, advertising campaigns, verification of potential contractors, formation of statistical reporting and independent audit. It has been proved that the list of entities that can gain access to banking secrecy is not limited to the entities listed in p.p. 2–6 h. 1 art. 62 of the Law “On Banks and Banking”, and credit bureaus in the case of obtaining data that constitute banking secrecy, must be recognized as holders of banking secrecy. The formation of any other databases that provide for the inclusion of information classified by law as banking secrecy is illegal. Granting access to such data by competent entities is an example of improper enforcement of banking secrecy. In turn, the liquidation of the bank, revocation of the license and other legal facts that eliminate the special status of the bank, do not lead to the loss of the obligation to observe banking secrecy by the relevant entities.