Нерозв'язаний вузол юрисдикційних розривів: розвиток світового кримінального права та євроінтеграція України

Abstract

Стаття об'єднує чотири взаємопов'язані дослідницькі нитки в єдину аналітичну рамку. Перша, аргументація Дж. А. Е. Верваеле щодо необхідності Європейського кримінального суду у контексті розвитку європейського простору захисних зобов'язань та дефіцитів судового контролю над Європейською прокуратурою (ECCJCLCJ, Brill, 2026). Друга, концептуальна рамка «відсутнього третього» П. Кайейро між Європейським кримінальним правом та міжнародним кримінальним правом з урахуванням транснаціонального кримінального права як режиму, що займає нормативний простір між ними, не маючи власного правозастосувального органу. Третя, авторська доктрина відповідальності колективних суб'єктів у кримінальному праві, що виявляє структурну недостатність індивідуалістичної парадигми щодо гібридних колективних акторів корпорацій, алгоритмічних систем управління та транснаціональних мереж. Четверта, аналіз справи C-292/23 EPPO v I.R.O and F.J.L.R. та її значення як ілюстрації архітектурних дефіцитів чинної системи судового контролю над Європейською прокуратурою крізь призму еволюційної лінії кейсів Greek Maize, Taricco, PIF Directive C-292/23.Статус кандидата на членство в Євросоюзі, наданий Україні у червні 2022 року, а також відкриття переговорного процесу 25 червня 2024 року вивели питання наближення українського кримінального права до стандартів acquis communautaire з площини наукової дискусії у площину поточного правотворчого порядку денного. Глава 23 «Судова система і фундаментальні права» та глава 24 «Юстиція, свобода і безпека» становлять серцевину тесту на правову зрілість держави-кандидата. Цей контекст посилюється тим, що Україна вступає в інтегрований простір в умовах масового переміщення населення, системних порушень прав людини й очікуваного після завершення воєнних дій припливу транснаціональних розслідувань. Показано, що питання Європейського кримінального суду не може бути вирішено без одночасного подолання двох системних розривів: нормативного (між широтою транснаціонального кримінального права та вузькістю міжнародного кримінального права) і доктринального (відсутність уніфікованого стандарту організаційної вини). Стаття розширює аналіз у трьох додаткових вимірах: (а) чотири несучі конструкції acquis кримінальної юстиції Хартія основних прав, стаття 83 ДФЄС, ne bis in idem і принцип пропорційності аналізуються як взаємопов'язана нормативна система; (б) практика Суду справедливості (Greek Maize, Taricco I та II, C-292/23, Åkerberg Fransson, Aranyosi/Căldăraru, LM, Menci) ілюструється через ключові кейси; (в) сформульовано конкретні рекомендації для законодавця, Верховного Суду, антикорупційних органів та Вищої ради правосуддя. Для України в процесі євроінтеграції ці розриви набувають операційного, а не лише теоретичного виміру.

This article integrates four interconnected research threads into a unified analytical framework. The first is the argument advanced by J.A.E. Vervaele for a European Criminal Court in the context of the European Area of Protective Obligations and the systemic deficit of judicial oversight over the European Public Prosecutor’s Office. The second is the conceptual framework of the "absent third" proposed by P. Caeiro between European Criminal Law and International Criminal Law, with transnational criminal law occupying the normative space between them without its own enforcement organ. The third is the author’s doctrine of liability of collective subjects in criminal law. The fourth is an analysis of Case C-292/23 EPPO v I.R.O and F.J.L.R. as an illustration of the architectural deficits of the current system of judicial oversight over the European Public Prosecutor’s Office, examined through the prism of the evolutionary line Greek Maize Taricco PIF Directive C-292/23. Ukraine’s candidate status, granted in June 2022, and the opening of accession negotiations on 25 June 2024, have elevated the approximation of Ukrainian criminal law to acquis communautaire standards from the plane of academic discussion to the plane of the current legislative agenda. Chapter 23 and Chapter 24 constitute the core of the legal maturity test for a candidate state. This context is reinforced by the fact that Ukraine is entering the integrated area under conditions of mass displacement, systemic human rights violations, and the anticipated influx of transnational investigations following the end of hostilities. The article demonstrates that the question of the European Criminal Court cannot be resolved without simultaneously overcoming two systemic gaps: the normative gap and the doctrinal gap (absence of a unified standard of organisational fault). The article further develops the analysis in three additional dimensions: (a) the four load-bearing elements of EU criminal justice acquis the Charter of Fundamental Rights, Article 83 TFEU, ne bis in idem, and the proportionality principle are analysed as an interconnected normative architecture; (b) CJEU case law (Greek Maize, Taricco I and II, C-292/23, Åkerberg Fransson, Aranyosi/Căldăraru, LM, Menci, bpost, Lin) is examined through key case studies; (c) concrete recommendations are provided for national reform actors. For Ukraine, these systemic ruptures have not merely theoretical but direct operational significance.