Трансформація методу цивільно-правового регулювання під впливом публічно-правових елементів

Abstract

Методологічна архітектура цивільного права, що формувалася протягом тривалої еволюції континентальної правової традиції, завжди ґрунтувалася на диспозитивному методі як визначальному інструменті впорядкування приватних відносин. Юридична рівність учасників, вільне волевиявлення та майнова самостійність учасників – ці три засади, закріплені в ст. 1 Цивільного кодексу України, – становлять не лише нормативну основу цивільного права, а й його методологічну ідентичність, що відрізняє його від галузей публічно-правового спрямування. Проте сучасний розвиток суспільних відносин, передусім під впливом цифровізації, глобалізації та посилення регуляторної функції держави в умовах воєнного стану, зумовив глибоку трансформацію цього методу: приватноправове регулювання дедалі більше насичується публічно-правовими елементами. Осмислення природи, меж та наслідків цієї трансформації є завданням, що набуло першочергового значення як для теорії цивільного права, так і для законодавчої та судової практики.