Концепт свободи в екзистенціалізмі Ж.-П.Сартра: зміна онтологічних підстав
Завантаження...
Дата
2021
Автори
Лях, В. В.
Лях, Віталій Васильович
Liakh, Vitalii V.
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Одеса
Анотація
У статті розглядається еволюція поняття свободи
у Сартра від його ранніх праць («Буття і Ніщо» й «Екзистенціалізм – це гуманізм») до праць із соціально-онтологічним виміром («Проблема методу», «Критика
діалектичного розуму»). Доведено, що починаючи із
50-х рр. Сартр починає більш детально досліджувати
залежність людини від соціального, перебування її у
різних колективних серіях, її практико-інертне існування. У цей період він припускає, що деякі люди,
насамперед пригноблені та містифіковані, можуть не
знати про свою свободу, і їм не так вже й легко усвідомити свою спроможність здійснювати вільний вибір.
Тому в «Критиці діалектичного розуму» він наголошує
на впливові інших людей на особисте самопізнання та
визнає, що існують різні рівні прозорості в особистому
самоусвідомленні.
Дослідник вказував на наявність певної колізії, у
якій перебуває людина: з одного боку, вона змушена
відтворювати обставини, які фіксують її відчуження,
а з іншого – вона має долати ці обставини, оскільки у
неї закладений внутрішній імпульс до преображення.
Сартр наголошував на тому, що у людині присутня докорінна потреба стати повноцінною людиною. Отже,
оскільки людина – це буття, котре постійно перевершує наявні обставин, то в цьому рухові практики людина виходить за межі наявної ситуації та поступово просувається вперед у напрямку до справжньої людяності.
Можна констатувати, що у працях останнього
періоду Сартр намагався побудувати другу етику,
яка у деяких аспектах радикально відмінна від першої. Зокрема, тоді у його творчості відбувся перехід
від індивідуалістичної позиції до колективістської, і
він вже радить людям об’єднуватися заради спільної
мети – інтегральної людяності. Отже, якщо у першій етиці наголошувалося на абсолютній свободі індивіда
та його відповідальності за вибір чи невибір (і цей вибір зумовлений онтологічно), то метою другої етики
стає інтегральна людяність, котра має реалізовуватися не лише онтологічно, а й історично та соціально.
Ми мусимо допомагати іншим у досягненні їхнього
самоздійснення, бо наше власне самоздійснення залежить від тих, хто також працює над досягненням цієї
спільної мети.
The article examines the evolution of Sartre’s concept of freedom from his early works (Being and Nothingness and Existentialism is Humanism) to the works with a socio-ontological dimension (The Problem of Method, Critique of the Dialectical Reason). It has been proved that starting from the 50’s Sartre began to study in more detail the dependence of a person on the social, his or her stay in various collective series, his or her practically inert existence. During this period, he suggests that some people, especially the oppressed and mystified, may not be aware of their freedom, and it is not so easy for them to realize their ability to make free choices. Therefore, in The Critique of the Dialectical Reason , he emphasizes the influence of other people on personal self-knowledge and acknowledges that there are different levels of transparency in personal self-awareness. The researcher pointed to the existence of a certain collision in which a person is. On the one hand, he or she is forced to reproduce own circumstances, which implies estrangement, and on the other hand, he or she overcomes the circumstances owing to the inherent internal impulse to transformation. Sartre emphasized that there is a fundamental need for a person to become full-fledged. Thus, it is a person who surpasses the circumstances, which means, in the unfolding practice, that the person goes beyond the existing situation and continues to move forward towards the real humanistic self. It can be stated that in the works of the last period Sartre tried to build a second ethic, which in some aspects is radically different from the first. In particular, at this time in his works there was a transition from individualistic to collectivist position, and he is already advising people to unite for a common goal that is integral humanity. Thus, if the first ethic emphasized the absolute freedom of the individual and his responsibility for choice or non-choice (and this choice is determined ontologically), the goal of the second ethics is integral humanity, which must be realized not only ontologically but also historically and socially. We must help others to achieve their self-realization, because our own self realization depends on those who also work to achieve this common goal.
The article examines the evolution of Sartre’s concept of freedom from his early works (Being and Nothingness and Existentialism is Humanism) to the works with a socio-ontological dimension (The Problem of Method, Critique of the Dialectical Reason). It has been proved that starting from the 50’s Sartre began to study in more detail the dependence of a person on the social, his or her stay in various collective series, his or her practically inert existence. During this period, he suggests that some people, especially the oppressed and mystified, may not be aware of their freedom, and it is not so easy for them to realize their ability to make free choices. Therefore, in The Critique of the Dialectical Reason , he emphasizes the influence of other people on personal self-knowledge and acknowledges that there are different levels of transparency in personal self-awareness. The researcher pointed to the existence of a certain collision in which a person is. On the one hand, he or she is forced to reproduce own circumstances, which implies estrangement, and on the other hand, he or she overcomes the circumstances owing to the inherent internal impulse to transformation. Sartre emphasized that there is a fundamental need for a person to become full-fledged. Thus, it is a person who surpasses the circumstances, which means, in the unfolding practice, that the person goes beyond the existing situation and continues to move forward towards the real humanistic self. It can be stated that in the works of the last period Sartre tried to build a second ethic, which in some aspects is radically different from the first. In particular, at this time in his works there was a transition from individualistic to collectivist position, and he is already advising people to unite for a common goal that is integral humanity. Thus, if the first ethic emphasized the absolute freedom of the individual and his responsibility for choice or non-choice (and this choice is determined ontologically), the goal of the second ethics is integral humanity, which must be realized not only ontologically but also historically and socially. We must help others to achieve their self-realization, because our own self realization depends on those who also work to achieve this common goal.
Бібліографічний опис
Лях В. В. Концепт свободи в екзистенціалізмі Ж.-П.Сартра: зміна онтологічних підстав / В. В. Лях // Актуальні проблеми філософії та соціології : Науково-практичний журнал / Голов. ред. С. Г. Секундант, відпов. ред. Д. В. Яковлев ; Міністерство освіти і науки України ; Національний університет "Одеська юридична академія". - Одеса, 2021. - Вип. 32. - С. 63-67. DOI https://doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1027
Ключові слова
свобода, екзистенція, екзистенціалізм, Ж.-П. Сартр, мораль, етика, творчість, відчуження, людяність, онтологічні засади, freedom, existentia, existentialism, J.-P. Sartre, morality, ethics, creativity, estrangement, humanity, ontological principles, Research Subject Categories::HUMANITIES and RELIGION::History and philosophy subjects::Philosophy subjects
Цитування
Лях В. В. Концепт свободи в екзистенціалізмі Ж.-П.Сартра: зміна онтологічних підстав / В. В. Лях // Актуальні проблеми філософії та соціології : Науково-практичний журнал / Голов. ред. С. Г. Секундант, відпов. ред. Д. В. Яковлев ; Міністерство освіти і науки України ; Національний університет "Одеська юридична академія". - Одеса, 2021. - Вип. 32. - С. 63-67. DOI https://doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1027