Теологія як специфічний тип соціо-гуманітарного знання

Abstract

Статтю присвячено визначенню статусу теології в межах існуючих видів знання. Методологічно проблема розглядається в контексті філософії теології, як підрозділу філософії релігії та філософської теології. Обгрунтована подібність теології та філософії, що передбачає віднайдення їх локації в більш широкому просторі гуманітарного знання. Автор прийшов до висновку, що, наслідуючи основні ознаки соціо-гуманітарного знання, теологія виробляє власний унікальний його різновид і посідає особливе місце в системі гуманітарного знання. Коли теологія осмислює духовну природу людини і суспільства, вона робить це в інший спосіб ніж соціо-гуманітарні науки. Обгрунтована недоцільність обмеження соціогуманітарного дискурсу суто науковим знанням. У зв’язку з цим з’ясована специфіка теології як ненаукового різновиду соціо-гуманітарного знання. Теологія є комбінованим, синтетичним утворенням, внутрішньо нераціональним феноменом, що базується на вірі, релігійному досвіді, містичних інтуїціях та одкровеннях, на основі яких людина намагається розумно пояснити себе і світ через ідею Бога та практику поклоніння йому. Теологія є дискурсом, що раціоналізує релігійний світогляд і може мати як наукову так і ненаукову форми. Показано, що релігія як культурно-історичний феномен є і соціальною практикою і відповідним соціо-гуманітарним знанням, що виникає на основі релігійного феномену. Теологія є соціальним знанням, вона є знанням гуманітарним та ціннісно зумовленим, включеним, контекстним дискурсом, що визначається конфесійною позицією релігійного мислителя. Теологія є текстом і мовою про релігійний текст – Біблію та Традицію. Доведена комунікативна природа теологічного знання, яке виникає в результаті мовлення, обговорень, оцінювань, суджень та інтерпретацій релігійної спільноти. Теологія є комунікативною раціональністю інтерсуб’єктивної спільноти. Крім того, теологічний комунікативний дискурс є полісемантичним, плюралістичним та альтернативним прочитанням і тлумаченням релігійної реальності. Нарешті, теологія постає як комунікативна практика та прагматика спрямована на духовне перетворення людини в релігійній спільноті.The article is devoted to determining the status of theology within the existing types of knowledge. The problem is methodologically considered in the context of the philosophy of theology, as a subdivision of philosophy of religion and philosophical theology. The similarity of theology and philosophy is justified, which implies finding their location in a wider space of humanitarian knowledge. The author has come to the conclusion that, following the basic features of socio-humanitarian knowledge, theology produces its own unique kind and holds a special place in the system of humanitarian knowledge. When theology comprehends the spiritual nature of man and society, it does so in a different way than the social sciences. There is justified the expediency of limiting the socio-humanitarian discourse to purely scientific knowledge. In this regard, the specificity of theology as an unscientific variety of socio-humanitarian knowledge has been clarified. Theology is a combined, synthetic formation, an intrinsically irrational phenomenon based on faith, religious experience, mystical intuitions and revelations, on the basis of which one tries to reasonably explain himself and the world through the idea of God and the practice of worship. Theology is a discourse that rationalize s the religious worldview and can take both scientific and non-scientific forms. Religion as a cultural and historical phenomenon has been shown to be both a social practice and a corresponding socio-humanitarian knowledge that arises on the basis of a religious phenomenon. Theology is social knowledge, it is knowledge of the humanitarian and value-based, inclusive and contextual discourse, which is determined by the confessional position of the religious thinker. Theology is a text and language about a religious text - the Bible and Tradition. The communicative nature of theological knowledge that arises as a result of speaking, discussing, evaluating, judging and interpreting the religious community has been proved. Theology is the communicative rationality of the intersubjective community. In addition, theological communicative discourse is a polysemantic, pluralistic, and alternative reading and interpretation of religious reality. Finally, theology emerges as a communicative practice and pragmatics aimed at the spiritual transformation of man in the religious community.