Діалогічні та естетичні мотиви у богословських системах Г. У. фон Бальтазара та Д. Б. Гарта

Abstract

Стаття присвячена аналітиці божественного об’явлення в іманентному світі, яке у теоестетичних системах Г.У. фон Бальтазара та Д. Б. Гарта отримує естетичні конотації. Бог являється у світі через Красу та Благо; Його інтенція є первинною щодо людини, яка вже у самому факті власної створеності отримує дар існування. Краса, що переповнює божественну Трійцю, у своєму надмірі виливається через край у створений світ, надаючи привабливості всьому сущому. Така краса і є ключ до розуміння іншого, є формою істини; відтак, нікого не можна зрозуміти, перед тим не звернувшись до нього з радісною взаємністю, що є відгуком на його красу. У жесті впізнавання – у радості від залученості у красу іншого – суще отримує своє позачасове буття, наближаючись до вічності; у цьому ж жесті суб’єкт вперше отримує автентичне знання про іншого так само, як і знання про Бога. Прекрасне і величне, явлене у природі та іншому, відсилає до божественного джерела цих феноменів, і спонукає людину до розмикання егоїстичної моносвідомості і переходити у царину спілкування, головною реплікою у відповідь Богові є жертовна та діяльнісна подяка, об’єктом якої є ближній.Статья посвящена аналитике божественного явления в имманентном мире, которое в теоэстетических системах Г. У. фон Бальтазара и Д. Б. Харта приобретает эстетические коннотации. Бог является миру через Красоту и Благо; Его интенция является первичной по отношению к человеку, который даже через факт своего сотворения получает дар существования. Красота, наполняющая божественную Троицу, в силу божественной полноты, истекает через край в созданный мир, преображая все сущее. Эта красота и есть ключ к пониманию другого, есть формой истины; поэтому никого нельзя понять, не предваряя обращение радостной взаимностью, что является откликом на его красоту. В жесте узнавания – в радости от причастности к красоте другого – сущее приобретает свое вневременное бытие, приближаясь к вечности; в этом же жесте субъект впервые получает аутентичное знание про иного также, как и знание про Бога. Прекрасное и величественное, явленное в природе и другом, отсылает к божественной природе этих феноменов, и сподвигает человека к размыканию эгоистического моносознания и переходу в царство общения, главной репликой в ответ Богу есть жертвенная и деятельностная благодарность, объектом которой есть ближний.The article is devoted to the analysis of the divine phenomenon in the immanent world, which acquires aesthetic connotations in the theoaesthetic systems of G. Von Balthazar and D. Hart. God appears and presents himself to the world through Beauty and Good; His intention is primary in relation to man who, even through the fact of his creation, receives the gift of existence. The Beauty that fills up the divine Trinity, under divine fullness flows over the edge into the created world, transforming all that exists. This beauty is the key to understanding the other; it is a form of truth. So no one can be understood without anticipating a call with joyful reciprocity, which is a response to his beauty. In the gesture of recognition – in the joy of belonging to the beauty of the other – things in existence acquire their timeless being, approaching eternity. For the first time and in the same gesture the subject receives authentic knowledge of the other as well as knowledge about God. Beautiful and majestic, manifested in nature and other, refers to the divine nature of these phenomena, and encourages man to unlock the egoistic mono-consciousness and transit to the realm of communication. The main response to God is sacrificial and active gratitude, the object of which is the neighbor.