Проблема тіла як джерела страждання згідно з текстами раннього буддизму та буддизму магаяни

Abstract

У статті розглянуто специфічний для буддизму онтологічний вимір поняття страждання-духкха. Згідно з буддійським вченням про дгарми, які є онтологічним субстратом усього сущого, світ страждання (сансара) формується так званими «зумовленими» дгармами, які, на відміну від «незумовлених» дгарм, що формують царину нірвани, не мають власного самостійного, незалежного існування. Таким чином, найбільш фундаментальною ознакою страждання в буддизмі є зумовленість, притаманна усім речам світу сансари. Показано, що у визначенні першої шляхетної істини буддизму – істини про страждання – ідеться про зумовлену природу п’яти скандг, а не про нашу прив’язаність до них. Відповідно, філософський підхід до розв’язання проблеми страждання і звільнення від нього базується на ставленні до зумовленого буття, до царини якого належить і тіло людини. На матеріалах текстів першоджерел у статті показано, що тексти раннього буддизму («Сутра обертання Колеса Дгарми», «Мала сутра про порожнечу», компендіум абгідгарми «Магавібгаша», сутри сарвастівадинської «Мадг’ямаґами» та «Дірґгаґами») і тексти буддизму магаяни («Корінні строфи про серединність» Наґарджуни, «Коментар до Трактату хуаянь про споглядання дгармадгату » Цзун-мі, «Скарбниця ока істинної Дгарми» наставника дзен Д ōґена) по-різному підходять до відповіді на запитання, чи можна звільнитися від страждання, тобто досягти нірвани, не позбувшись при цьому речей звичайного світу і, насамперед, людського тіла. Попри те, що на приклади позитивного ставлення до тіла натрапляємо і в ранньобуддійських джерелах, а яскраві приклади негативного ставлення до тіла представлено і в магаянських текстах, перші схиляються до погляду про несумісність повного звільнення з будь-якими виявами феноменального буття (сансари) і, зокрема, існуванням тіла, натомість другі, ґрунтуючись на принципах магаянського вчення про неподвійність, наполягають на невіддільності абсолютного та відносного вимірів буття (сансари та нірвани) і неподвійності духу і тіла (формула Дōґена сіндзін-ітіньо), а отже і можливості досягнення повного звільнення вже у цьому житті.

This article focuses on the ontological dimension of the concept of suffering-duḥkha specific for Buddhism. According to the Buddhist teaching about dharmas which are ontological substratum of all being, the world of suffering (samsara) is formed by so called “conditioned” dharmas which unlike the “unconditioned” dharmas (forming the sphere of nirvana) do not have their own independent existence. Thus, the most fundamental characteristic of suffering in Buddhism is conditionality inherent to all things of the world of samsara. It is argued that in the definition of the first noble truth of Buddhism – the truth about suffering– is meant the conditioned nature of the five skandhas and not our grasping at them. Respectively, the philosophical approach to the solution of the problem of suffering and liberation of it is based on the attitude towards the conditioned being, to which belongs the human body as well. Citing the original sources the article demonstrates that the texts of the Early Buddhism ( Sūtra on Turning the Wheel of the Dharma, Smaller S ūtra on Emptiness, abhidharmic compendium Mahāvibhāṣā, sūtras of the Sarvāstivāda Madhyamāgama and Dīrghāgama) and the texts of the Mahāyāna Buddhism (Nāgārjuna’s Root Verses on the Middle Way , Zong-mi’s Commentary to the Huayan Treatise on Contemplating the Dharmadhātu, Treasury of the True Dharma Eye by the Zen master Dšgen) are treating in different ways the answer to the question whether it is possible to become free of suffering, that is to attain nirvana, without refuting the things of the common world and human body, first of all. In spite of the fact that we can find examples of positive attitude towards the body in the sources of Early Buddhism and many impressive samples of negative attitude towards the body in the Mahāyā na texts, the former lean towards the view about the incompatibility of the complete liberation with any forms of the phenomenal being (samsara) and, particularly, the existence of the body, while the latter, developing the principles of the Mahāyāna teaching of nonduality are insisting on the inseparable unity of the absolute and relative dimensions of the being (samsara and nirvana) and nonduality of spirit and body (the formula of Dōgen shinjin-ichinyo) and hence the possibility of attaining the full liberation already in this life.