Риторика софістів або «старі» методи вирішення «нових» світоглядних протистоянь

Abstract

У статті показано, що упереджене ставлення до діяльності софістів, котре сформувалося під впливом філософії Платона та Аристотеля, не дало можливості дослідникам належно оцінити світоглядний та соціокультурний потенціал їхньої риторики, що стало причиною повторного відкриття усіх розвинених ними ідей. В цьому контексті доречно згадати ідею природної рівності людей, довільного, а відтак і договірного характеру суспільних законів та звичаїв, які, попри всезагальну народну підтримку, здебільшого слугують на благо і для підтримки влади. Завдяки новаторському характеру своєї риторики софісти стали ідеологами нового типу суспільних відносин, прообразом якого стала освітньо-виховна система, орієнтована на розвиток рефлексії та ораторського мистецтва. Завдяки останнім, як цілком аргументовано показали софісти, одні й ті ж самі речі ми можемо репрезентувати через різні зв’язки, тим самим засвідчуючи їхній відносний характер та залежність від позиції спостерігача. Така методологічна програма давала можливість знівелювати гострі світоглядні протистояння шляхом виявлення слабких і сильних сторін антагоністичних позицій і тим самим віднайти прийнятний для всіх компроміс. Загальна зорієнтованість риторики софістів на вирішення засадничих соціальних конфліктів дає підстави вбачати у ній методологічну програму для подолання сучасного протистояння між прихильниками традиційних цінностей та поборниками гендерної рівності шляхом віднаходження слабких і сильних сторін своєї та протилежної позиції. Завдяки такій рефлексії одвічні опоненти зможуть визначити не тільки необхідні й засадничі для себе цілі, а й стануть більш відкритими до діалогу та формування компромісної позиції, котра, як мінімум в певний історичний період, зможе об’єднувати широкі суспільні маси, тим самим нівелюючи руйнівний для суспільства антагонізм.

The article shows that the biased attitude to the activity of the sophists which was shaped under the influence of philosophy of Plato and Aristotle didn’t provide researchers with an opportunity to evaluate in a correct way both weltanschauung and socio-cultural potential of their rhetoric, that became the precondition to the second discovery of all the ideas developed by them. In this context, it’s appropriate to mention the idea of natural equality of humans, discretionary and on that ground contractual character of social laws and customs, which although being universally supported by people, serve in majority of cases to the benefit of power. Thanks to innovative character of their rhetoric, the sophists became ideologists of the new type of social relations, which had its prototype in the education system directed to development of reflection and public speaking. Thanks to the later, as the sophists have clearly and logically demonstrated, same things we can represent through different connections thus displaying their relative character and dependence on a perspective of an observer. That methodological program created an opportunity to mitigate acute confrontations of world-views by discerning weak and strong points of antagonistic positions and finding in this way a compromise which would be acceptable for all the parties. General orientation of sophist’s rhetoric towards resolution of basic social conflicts gives reasons to see in it a methodological program for overcoming of modern conflict between partisans of traditional values and admirers of gender equality through discernment of strong and weak sites of their own and opposing positions. Thanks to that reflection, eternal opponents can define not only goals that are necessary and basic for them, but also become more open for a dialogue and formation of compromise position, which, at least for a certain historical period, would be able to unite wide social masses while mitigating antagonisms which are destructive for society.