Сакральні мотиви спорту: на прикладі теорії Е. Дюркгейма

Abstract

Дослідження спорту у галузі гуманітарних наук впродовж останніх двох десятиліть визначили їхню проблематику важливою для широкого кола соціокультурних та міждисциплінарних проблем. Проте в процесі досліджень постає чимало проблемних питань. Наприклад, П. Бурдьє у «Програмі соціології спорту» 1987 року писав про подвійну залежність, а саме в гуманітарній площині та у площині спорту. Він пише: «Ми маємо, з одного боку, людей, які дуже добре знайомі зі спортом на практиці, але не вміють говорити про нього (осмислювати), а з іншого – людей, дуже погано знайомих зі спортом практично, які можуть говорити про нього, але нехтують ним займатися чи роблять це абияк» [1]. Взявши на озброєння цю тезу, подальші дослідження повинні аналізувати всю палітру спортивних практик як систему, кожен елемент якої може отримати індивідуальне значення. Філософські дослідження спорту визнали їх предмет важливим для широкого кола соціокультурних проблем. Незважаючи на широкий спектр питань, які пов’язують спорт з іншими культурними практиками, та визнання його глобальної важливості, в суспільній свідомості його значення залишаються амбівалентними. Більшість дослідників пояснює це, підкреслюючи його неоднозначну роль у соціальних процесах. Крім того, багато вчених займають дещо маргінальну позицію в рамках дослідження спорту або, навпаки, зосереджують увагу суто на «одиничних» характеристиках спорту. Власне, на думку автора, жодна з цих позицій сама по собі не є найкращою для того, щоб відобразити природу та особливості спорту як соціокультурного феномена. У статті запропоновано теоретичний підхід до теми, який ставить у центр обговорення уявлення про те, чи ми можемо осмислювати спорт як священний (сакральний) феномен, використовуючи теорію Е. Дюркгейма та її інтерпретації. Такий підхід може надати нового бачення та розуміння векторів розвитку, по яких у сучасну епоху спрямовуються ті чи інші види спорту.

Research on sports in the oasis of the humanities over the past two decades has identified their issues as important for a wide range of socio-cultural and interdisciplinary issues. However, in the process of research there are many problematic issues. For example, P. Bourdieu in the “Program of Sociology of Sport” in 1987 wrote about the “double dependence”: in the humanitarian plane and in the plane of sport. He writes: “On the one hand, we have people who are very familiar with sports in practice, but do not know how to talk about it (comprehend), and on the other – people who are very unfamiliar with sports in practice, who can talk about it, but they neglect to do it or do it anyway” [1]. Having adopted this thesis, further research should analyze the whole range of sports practices as a system, each element of which can be given individual significance. Philosophical studies of sports have recognized their subject as important for a wide range of socio-cultural issues. Despite the wide range of issues that link sport to other cultural practices and the recognition of its global importance, its significance remains ambivalent in the public consciousness. Most researchers explain this by emphasizing its ambiguous role in social processes. In addition, many scientists take a somewhat marginal position in the study of sport or vice versa – focus on purely “single” characteristics of sport. In fact, according to the author, none of these positions in itself is the best to reflect the nature and features of sport as a socio-cultural phenomenon. The article proposes a theoretical approach to the topic, which focuses on the idea of whether we can understand sport as a sacred (sacred) phenomenon, using the theory of E. Durkheim and its interpretation. This approach can provide a new vision and understanding of the vectors of development, which in the modern era are guided by certain sports.