Кантіанські медитації Мартіна Гайдеґґера про сутність людської свободи

Abstract

У статті здійснюється історико-філософський аналіз гайдеґґерівської інтерпретації кантового вчення про свободу у контексті взаємоінтеграції трансценденталізму й практичної філософії, переосмислення аристотелевих категорій «актуального» та «потенційного», проблеми каузальності, руху та кінечності. У рамках традиції німецького ідеалізму, враховуючи вищезазначені проблеми, особливу увагу до себе привертає творчість пізнього М. Гайдеґґера, що є розривом і водночас безперервним розвитком кантового проєкту. Якщо говорити про так званий «поворот» у мисленні М. Гайдеґґера, який в основному зводиться до переоцінки практичної філософії І. Канта, то важливим у цьому відношенні є його лекційний курс 1930 року «Сутність людської свободи», який містить роздуми про взаємозв’язок проблем істини, свободи та практики. У результаті аналізу кантіанських медитацій М. Гайдеґґера про сутність людської свободи, німецький вчений доходить тези про важливість тіснішої взаємоінтеграції трансценденталізму і практичної філософії; вдається до синтезу кантової дефініції свободи та аристотелевих розмислів про актуальне та потенційне; обґрунтовує думку, що Я рухається на рівні базової конституції, і цей рух Я, який він називає Bewegung, невіддільний від руху речей у світі; переосмислює динаміку фізичного світу, який не існує поза пережитим досвідом, що передбачає його коеволюцію та спільний рух з Я; відстоює тезу, що темпоральність Dasein не існує окремо від прогресування речей у світі; наголошує на ідеалістичному синтезі теорії та практики, а також обстоює думку, що проблеми буття та істини прямо пов’язані з проблемою свободи; дослідження свободи ставить у залежність від трансцендентного розуму та проблеми каузальності, показуючи, що етика ґрунтується насамперед на свободі, а та своєю чергою на каузальності як результаті практичної свободи, що залежить від свободи трансцендентальної; переосмислює питання про каузальність та свободу, щоб продемонструвати, що насправді саме свобода уможливлює каузальний зв’язок як тип темпорального буття.

In the article the historical-philosophical analysis of M. Heidegger interpretation of Kant studying about freedom is done in the context of mutual integration of transcendentalism and practical philosophy, rethinking of Aristotle’s categories of “actual” and “potential”, problems of causality, movement and finiteness. In the boundaries of German idealism including above mentioned problems, special attention is drawn to the works of the late M. Heidegger which is a break up and simultaneously continuous development of Kant’s project. If we are saying about so-called “turn” in M. Heidegger’s thinking which is in main comes down to the revaluation of Kant practical philosophy, so the important in this situation are his lectures of 1930 “Human freedom essence” which contains thoughts about mutual integration of problem of truth, freedom and practice. In the results of Kantian meditations’ analysis by M. Heidegger about human freedom essence, the German scientist came to the thoughts about importance of closer mutual integration of transcendentalism and practical philosophy, dove in the synthesis of Kant definition of freedom and Aristotle’s thoughts as for “actual” and “potential”, substantiated the thought that I AM moves on the ground of based constitution and this movement I AM calls Bewegung; inseparable movement of things rethinking dynamics of physical world which does not exist out of overlived experience which implies its coevolution and joint movement with I AM, defended the thought that the temporality Dasein does not exist separately from progressive things in the world, emphasizes on idealistic synthesis of theory and practice and also defends the thought that the problem of essence and truth is directly connected with the problem of freedom; research of freedom makes us dependent on the transcendent mind and the problem of causality, showing the ethics is based first of all on the freedom and it, in its turn, on causality as a result of practical freedom which depends on transcendental freedom; rethinking the question of causality and freedom to demonstrate that it is in fact freedom that enables causal communication as a type of temporal being.