Осмислення феномена спілкування в релігійній філософії

Abstract

Стаття присвячена розгляду феномена спілкування в контексті компліментарності богослов’я спілкування та релігійної філософії. Доводиться спільність ключових положень цих двох парадигм, що походить із розуміння Бога як онтологічно коституюючого «Ти», першого значимого Співбесідника для людини. Послуговуючись діалогічними ідеями М. Бубера, Е. Левінаса, Ф. Ебнера, Ф. Розенцвайга, М. Бердяєва, доведено, що для християнської релігійної філософії осереддям співбуття Бога та людини є слово, мовлення як простір «між» – середовище втіленого Христа як Логоса, в такий спосіб явленого людям. Його Слово – дороговказ і зразок, а досвід стояння перед Ним, вчування в Його відповідь стає мірилом спілкування з будь-ким іншим, парадигмою міжособистісного та спільнотного спілкування. Явно вираженим у релігійній філософії в її різноманітних дискурсах є принцип діалогізму, що спонукає людину до трансцендентування, виходу поза межі монадологічної, атомарної свідомості у напрямі до Іншого. Дотримання цього принципу неможливе за умов опертя лише на ego (я) або на суперечності відношення «Я і Ти», навпаки, передбачає створення певної міжособистісної сфери спільних смислів, інтерсуб’єктивного простору «між» як передумови співбуття. Феномен спілкування як в релігійній філософії, так і в євхаристичному богослов’ї не редукується до комунікативної взаємодії, а є відношеннями в єдності комунікаційної та діяльнісної компонент, зосереджених навколо переживань цінностей спільного життєсвіта.Статья посвящена рассмотрению феномена общения в контексте комплиментарности богословия общения и религиозной философии. Обосновывается общность ключевых положений этих двох парадигм по отношению к общению, что связано с понимание Бога как онтологически конституирующего «Ты», первого значимого Собеседника человека. На почве диалогических идей М. Бубера, Э. Левинаса, Ф. Эбнера, Ф. Розенцвайга, М. Бердяева обосновывается центральное положение слова, речи как пространства «между» – среды воплощенного Христа как Логоса, таким образом явленного людям. Для религиозной философии средоточением события Бога и человека есть Его Слово – путеводная нить и образец, тогда как опыт стояния перед Ним, вслушивания в Его ответ становится мерилом общения с кем-либо другим, парадигмой межличностной и общинной коммуникации. Явно выраженным в религиозной философии в ее разнообразных дискурсах является принцип диалогизма, что сподвигает человека к трансцендентированию, выходу за границы монадологического, атомарного сознания в направлении к Другому. Соблюдение этого принципа не возможно в условиях опоры только на собственное ego (я) или на противоречия отношения «Я и Ты», наоборот, предполагает создание определенной меж-личностной сферы общих смыслов, интерсубъективного пространства «между» как условия события. Феномен общения как в религиозной философии, так и в евхаристическом богословии не редуцируется к коммуникативному взаимодействию, а является отношениями в единстве коммуникационной и деятельностной компонент, сосредоточенных вокруг переживаний ценностей общего жизненного мира.The article is devoted to the phenomenon of communication in the context of the complementarity of communication theology and religious philosophy. The community of key principles of these two paradigms that results from understanding of God as an ontologically constituting “You”, the first significant companion to man is being proved. By using the dialogical ideas of M. Buber, E. Levinas, F. Ebner, F. Rosenzweig, N. Berdyaev, it is proved that for the Christian religious philosophy, a word is the core of co-existence of God and man, communication as the space of “between” – environment embodied of Christ as the Logos in that way shown to people. His Word is a guide and an example, and the experience of standing before him hearinh His response becomes a measure of communication with anyone else; the paradigm of interpersonal and communal communication. The principle of dialogism appears to be evidently expressed in religious philosophy in its various discourses that motivates people to transcendence, going beyond the monadologic, atomic consciousness towards the Other. The adherence to this principle is not possible under the conditions of reliance only on ego (I) or disagreements of the relation “I and You”. On the contrary, it involves the creation of an inter-personal sphere of common meanings, an intersubjective space “between” as a prerequisite for co-existence. The phenomenon of communication both in religious philosophy and Eucharistic theology is not reduced to only a communicative interaction, but is the relations of a unity of activity and communication components, centered on common values of the life-world experience.