Дух епохи як передвісник цивілізаційного руху соціальної системи індустріальної освіти

Abstract

У статті на основі аналізу трансформації духу епохи у парадигмі життєвого циклу соціальної системи аналізується динаміка зміни змісту індустріальної освіти. Досліджено життєвий цикл соціальної системи індустріальної доби, який складається з чотирьох етапів, а саме: зародження – XVI (1543) – кінець ХVІІ ст.; зростання – кінець XVII ст. – кінець ХІХ ст.; зрілість – кінець ХІХ (1895) – 70-ті роки ХХ ст.; занепад – 70-і роки ХХ ст. – початок ХХІ ст. Доведено, що система освіти як соціальне явище підкоряється різним механізмам, що забезпечують її буття у часі й просторі, а саме на етапі зародження діють закономірності самоорганізації і саморегуляції соціальних структур; зростання – гомеорезу; зрілості – гомеостазу; занепаду – гомеоклазу. Зроблено висновок, що простір індустріальної цивілізації увесь цей час був просякнутий суперечливими тенденціями у сфері духовного життя планетарної спільноти. На етапі зародження це було протистояння релігійного і світського (гуманістичного), на етапі становлення – релігійного, капіталістичного і комуністичного, на етапі зрілості – капіталістичного і комуністичного, а на етапі занепаду – капіталістичного, залишків комуністичного і відродження релігійного духу. Відзначено, що з 70-х років ХХ ст. і до поточного часу (перша чверть ХХІ ст.) «дух епохи», попри самоліквідацію СРСР, не змінив свій мілітаристський характер, а навпаки, став більш агресивним за рахунок імперських замашок Росії, що утворила навколо себе кільце нестабільності, а за його межами стала учасником багатьох військових конфліктів. Зазначено, що наприкінці ХХ століття «дух епохи», який є визначальним чинником, що зумовлює усі культурно-історичні процеси планетарної спільноти, піднявся на якісно іншу ступінь розвитку, розбурхавши ментальні засади світового етносу і зруйнував ідеали людини, що були притаманні техногенній цивілізації. За таких зовнішніх умов система індустріальної освіти не могла довго протриматись у режимі сталого функціонування і вона швидко увійшла у режим саморозпаду, оскільки цьому негативному процесу сприяв розвиток науки і свідомості населення планети.

The article deals with the dynamics of changing the content of industrial education based on the analysis of the transformation of the spirit of the era in the paradigm of the life cycle of the social system. The life cycle of the social system of the industrial age, which consists of four stages, is investigated, namely: birth – XVI (1543) – end of XVII century; growth – the end of the XVII century – end of XIX century; maturity – end of XIX (1895) – 70 years of XX century; decline – the 70s of the twentieth century – beginning of the XXI century. It is proved that the system of education as a social phenomenon is subjected to various mechanisms which ensure its existence in time and space, namely, at the stage of birth, the laws of self-organization and self-regulation of social structures operate; growth – homeoresis; maturity – homeostasis; decline – homeoclase. It has been concluded that the space of industrial civilization has been steeped in contradictory trends in the spiritual life of the planetary community all this time. At the birth stage, it was a confrontation between the religious and the secular (humanistic), at the formation stage – religious, capitalist and communist, at the maturity stage – capitalist and communist, and at the decline stage – the capitalist, the remnants of the communist and the revival of the religious spirit. It is noted that at the end of the twentieth century, the “spirit of the era”, which is the determining factor that determines all the cultural and historical processes of the planetary community, rose to a qualitatively different stage of development, shattering the mental foundations of the world ethos and destroying the ideals of man, characteristic of the technogenic civilization. Under such external conditions, the industrial education system could not last long in the mode of sustainable functioning, and it quickly entered the mode of self-disintegration, because this negative process was facilitated by the development of science and consciousness of the planet’s population.