Protest, Disorder and the Autonomy of Duties: A Criminological Framework for Assessing Public-Order Risk in Wartime Ukraine

Abstract

This article examines the criminological dimensions of mass protest, disorder and political violence under conditions of war. Starting from the mass demonstrations that took place in France and other European states on 17 October 2026, it argues that mass protest as political expression, collective breaches of public order, and crime arising in the context of disorder are overlapping but non-identical phenomena. Recent European research on the 2023 French and 2024 British riots indicates that violence does not follow from grievance alone: it depends on institutional trust, policing tactics and perceived legitimacy. The article advances the concept of the autonomy of duties, the claim that a duty does not disappear together with the witness, and identifies a symmetrical error on the part of the state, which assumes that legality exists wherever its form is preserved (criminal non-law). It relies on the judgment of the European Court of Human Rights in Chernega and Others v. Ukraine (2019) to specify the state’s positive obligation to protect peaceful assemblies from violence, including violence by non-state actors. Applied to Ukraine, the analysis yields a four-variable model of public-order risk, supplemented by a victimological dimension of wartime victimization, a set of observable indicators, and cautions regarding hostile hybrid interference. The article concludes that the task of the state is to prevent lawful forms of participation from losing their meaning while ensuring accountability for specific crimes.

У цій статті розглядаються кримінологічні аспекти масових протестів, заворушень та політичного насильства в умовах війни. Починаючи з масових демонстрацій, що відбулися у Франції та інших європейських державах 17 жовтня 2026 року, стверджується, що масові протести як політичне вираження, колективні порушення громадського порядку та злочини, що виникають у контексті заворушень, є явищами, що перетинаються, але не ідентичними. Нещодавні європейські дослідження заворушень у Франції 2023 року та Великій Британії 2024 року показують, що насильство виникає не лише з подання скарг: воно залежить від інституційної довіри, поліцейської тактики та сприйнятої легітимності. У статті просувається концепція автономії обов'язків, твердження, що обов'язок не зникає разом зі свідком, та визначається симетрична помилка з боку держави, яка припускає, що законність існує скрізь, де зберігається її форма (кримінальне неправове право). Вона спирається на рішення Європейського суду з прав людини у справі Чернега та інші проти України (2019), щоб визначити позитивний обов'язок держави захищати мирні зібрання від насильства, включаючи насильство з боку недержавних суб'єктів. Застосований до України, аналіз дає чотиризмінну модель ризику для громадського порядку, доповнену віктимологічним виміром віктимізації воєнного часу, набором спостережуваних показників та застереженнями щодо ворожого гібридного втручання. У статті робиться висновок, що завдання держави полягає в тому, щоб запобігти втраті сенсу законних форм участі, одночасно забезпечуючи відповідальність за конкретні злочини.