Стаття 7 Цивільного кодексу України: аналіз крізь призму феномену звичаєвого права

Abstract

Стаття присвячена взаємодії тексту Цивільного кодексу України (зокрема ст. 7) зі звичаєвим правом як суспільним явищем. Досліджено співвідношення понять звичаю та правового звичаю в контексті регулювання цивільних відносин. Обґрунтовано тезу про те, що регулятором цивільних відносин є звичай загалом, а джерелом цивільного права – правовий звичай як його вид. Поняття звичаю, вказане у ст. 7 ЦК України, визнано вдалим, адже воно включає як правові звичаї (регулюють правовідносини як юридичні норми), так і звичаї релевантні праву (мають значення у правозастосуванні). Виконано порівняння звичаїв загального характеру та правил персональної ділової практики конкретних контрагентів. Зроблено висновок про те, що звичай як правило, утворений загальною діловою практикою (більшість підприємців відповідної галузі чи регіону), не є тотожним правилу, утвореною персональною діловою практикою сторін. Персональна ділова практика сторін здатна сформувати правило, що за юридичними наслідками прирівнюється до умови договору, укладеного між ними. Натомість загальна (деперсоніфікована) ділова практика утворює правовий звичай, який прирівнюється за юридичним значенням до норми законодавства (загальнодержавної, місцевої чи галузевої). Проаналізовано поняття звичаїв ділового обороту та доцільність його використання в тексті Цивільного кодексу України. За результатами цього аналізу звичаями ділового обороту окреслено ті, що були утворені за участю суб’єкта підприємницької діяльності. Запропоновано усунути відсилання до звичаїв ділового обороту з тексту кодексу та замінити їх у відповідних статтях відсиланнями до звичаїв загалом. Оскільки звичай набуває чинності у цивільних правовідносинах за умови його фактичної усталеності, ця характеристика звичаю повинна бути збережена в тексті Цивільного кодексу України. Висвітлено можливість письмової фіксації звичаїв у документах, які не мають статусу самостійних джерел права. Запропоновано доповненити текст Цивільного кодексу України окремою статтею про нюанси в розумінні звичаїв, які зафіксовані у документарній формі торгово-промисловими палатами й іншими авторитетними організаціями. Розглянуто проблему конкуренції законодавчих і звичаєвих норм у ході регулювання цивільних відносин. При згаданій конкуренції повинна застосовуватися норма законодавства, якщо компетентним суб’єктом не буде встановлено, що така норма є неконституційною чи неправовою.Статья посвящена взаимодействию текста Гражданского кодекса Украины (в частности ст. 7) с обычным правом как общественным явлением. Исследовано соотношение понятий обычая и правового обычая в контексте регулирования гражданских отношений. Обоснованно тезис о том, что регулятором гражданских отношений является обычай в целом, а источником гражданского права - правовой обычай как его вид. Понятие обычая, указанное в ст. 7 ГК Украины, признано удачным, ведь оно включает как правовые обычаи (регулируют правоотношения как юридические нормы), так и обычаи релевантные праву (имеют значение в правоприменении). Выполнено сравнение обычаев общего характера и правил персональной деловой практики конкретных контрагентов. Сделан вывод о том, что обычай как правило, образованный общей деловой практикой (большинство предпринимателей соответствующей отрасли или региона), что не является тождественным правилу, образованной персональной деловой практикой сторон. Персональная деловая практика сторон способна сформировать правило, что по юридическим последствиям приравнивается к условию договора, заключенного между ними. Зато общая (деперсонифицированная) деловая практика образует правовой обычай, который приравнивается по юридическому значению к норме законодательства (общегосударственной, местной или отраслевой). Проанализированы понятия обычаев делового оборота и целесообразность его использования в тексте Гражданского кодекса Украины. По результатам этого анализа обычаями делового оборота обозначены те, что были созданы при участии субъекта предпринимательской деятельности. Предложено устранить отсылки к обычаям делового оборота из текста кодекса и заменить их в соответствующих статьях отсылками к обычаям целом. Поскольку обычай вступает в силу в гражданских правоотношениях при его фактической устойчивости, эта характеристика обычая должна быть сохранена в тексте Гражданского кодекса Украины. Освещены возможность письменной фиксации обычаев в документах, которые не имеют статуса самостоятельных источников права. Предложено дополнить текст Гражданского кодекса Украины отдельной статьей нюансами в понимании обычаев, которые зафиксированы в документарной форме торгово-промышленными палатами и другими авторитетными организациями. Рассмотрена проблема конкуренции законодательных и обычных норм в ходе регулирования гражданских отношений. При упомянутой конкуренции должна применяться норма законодательства, если компетентным субъектом не будет установлено, что такая норма является неконституционной или неправовой.The article is devoted to the interaction of the Civil Code of Ukraine text (in particular art. 7) with customary law as a social phenomenon. The correlation of the concepts of custom and legal custom in the context of civil relations regulation is researched. The thesis that the regulator of civil relations is a custom in general, and the source of civil law – legal custom as its type is substantiated. The concept of custom, specified in art. 7 of the Civil Code of Ukraine, is considered successful, because it includes both legal customs (regulating legal relations as legal norms) and customs relevant to the law (important in law enforcement).A comparison of general customs and rules of personal business practice of particular counterparties is performed. It is concluded that the custom, as a rule, formed by the general business practice (the majority of businessmen of the corresponding branch or region), is not identical to the rule formed by personal business practice of the parties. The personal business practice of the parties is able to form a rule that is legally equivalent to the terms of the contract concluded between them. Instead, general (depersonalized) business practice forms a legal custom, which is equated in legal significance to the norm of law (national, local or sectoral).The concept of business turnover customs and expediency of its use in the text of the Civil code of Ukraine are analyzed. According to the results of this analysis, business turnover customs are outlined those that were formed with the participation of the business entity. It is proposed to remove references to business turnover customs from the text of the code and replace them in the relevant articles with references to customs in general. Since the custom comes into force in civil law, provided it is actually established, this characteristic of the custom should be preserved in the text of the Civil Code of Ukraine.The possibility of written fixation of customs in documents that do not have the status of independent sources of law is highlighted. It is proposed to supplement the text of the Civil Code of Ukraine with a separate article on usances in the understanding of customs, which are recorded in documentary form by chambers of commerce and industry and other authoritative organizations. The problem of competition of legislative and customary norms in the course of civil relations regulation is considered. In the case of such competition, a norm of legislation shall apply unless the competent entity establishes that such a rule is unconstitutional or illegal.