Ікона як символ Абсолюту у візантійській патристичній естетиці

Abstract

Поняття символу є центральним для візантійської патристичної естетики. Візантійська патристична теорія образу розробляється на основі онтологічних принципів теоцентризму та персоналізму з використанням загальних категорій сутності, енергії, іпостасі. Завданням нашої статті є аналіз патристичного вчення про специфіку онтологічного статусу й визначальні особливості ікони порівняно з іншими символами Абсолюту. За патристичним ученням, ікона є штучним символом Абсолюту (на відміну від інших його самовиявів – у Трійці, у світі та в людині як образі Божому), відрізняється від нього за сутністю, має окреме існування в просторі. На іконі зображується боголюдина Ісус Христос або святі – люди, які досягли обожнювання. До ікони висувається вимога реалістичності: зображеною може бути лише конкретна іпостась (особистість), яка дійсно існувала та має чуттєво сприйнятний зовнішній вигляд; ікона як міметичне зображення є подібною до зображуваного першообразу. Онтологічний зв’язок ікони з першообразом, який полягає в причетності до божественної енергії й реалізує її власне як символ, уможливлюється через надання зображенню імені зображуваного (Христа чи святого) та здійснюється Богом.

Понятие символа является центральным для византийской патристической эстетики. Византийская теория образа основывается на онтологических принципах теоцентризма и персонализма, разрабатывается с помощью общих категорий сущности, энергии, ипостаси. Целью нашей статьи является анализ патристического учения об онтологическом статусе и определяющих особенностях иконы, отличающих ее от других символов Абсолюта. Согласно патристическому учению, икона является искусственным символом Бога (в отличие от его символической явленности в Троице, мире и человеке как образе Божием) и отличается от него по сущности. Икона должна быть реалистичной в том смысле, что изображать следует только действительно существовавшую конкретную ипостась (личность), имеющую чувственно воспринимаемый внешний вид. Как миметическое изображение икона является подобием изображаемого первообраза. На иконе изображаются Богочеловек Иисус Христос либо святые – люди, достигшие обожествления, ставшие живыми символами Бога. Онтологическая связь иконы с первообразом, состоящая в причастности к божественной энергии и делающая ее собственно символом, становится возможной благодаря тождеству изображения с изображаемой личностью по имени и осуществляется Богом.

The concept of symbol is central for the Byzantine patristic aesthetics. Byzantine patristic theory of image is based on the ontological principles of personalism and theocentricism. It uses general categories of essence, energy and hypostasis.The article is the attempt to analyze the patristic theory about specific ontological status and characteristic features of the icon as a symbol of Absolute. According patristic teachings, the icon is an artificial symbol of the Absolute (as opposed to his self-expressions – in the Trinity, in the world and in the man as the image of God), which differs from it in substance. The icon is the image of God-man (Jesus Christ) or of the saints (deified men). The icon as an image must be realistic: only concrete hypostasis (person) which is sensually perceptible and has visible form can be represented on the icon. The icon as mimetic image must be similar to its prototype. The ontological communication between the icon and its prototype is determined by the involvement of the image into the divine energy of the depicted person (Christ or a saint). This connection is granted by God. It becomes possible due to designating the name of the depicted person.