Христологія в контексті синоптичних Євангелій

Abstract

У статті аналізується богословське-історичне і есхатологічне значення Особи Ісуса Христа в поєднанні з людським і божественним виміром Його сутності у синоптичних Євангеліях та розглядається методологічний підхід до їх вживання в христологічних концепціях. Визначено термінологічні особливості христологічних титулів у способі з’єднання двох природ в особі Ісуса Христа, даючи підстави стверджувати про їх самобутній характер, вираженого авторами в особливому стилі з використанням різних свідчень, найменувань, символічних образів й ускладненої метафорики. Встановлено, що віра в Ісуса Христа, яка формувалася у ранньохристиянський період, розуміння Його сутності не набуло єдиного і завершеного вираження, через різні традиції і образи мислення, які були властиві авторам новозавітних текстів. Однак ототожнення Христа з Месією, Спасителем та Відкупителем людства з ярма гріха, об’єднувала Його послідовників і знаходила своє вираження у Новому Завіті. Доведено, що взаємозв’язок між ними, незважаючи на різні христологічні свідчення, дає можливість формулювати умоглядну новозавітну христологію.

В статье анализируются богословско-историческое и эсхатологическое значения Личности Иисуса Христа в соединении с человеческим и божественным измерением Его сущности в синоптических Евангелиях, а также рассматривается методологический подход к их употреблению в христологических концепциях. Определены терминологические особенности христологических титулов в способе соединения двух природ в особе Иисуса Христа, давая повод утверждать их самобытный характер, выраженный авторами в особенном стиле с употреблением разных свидетельств, именований, символических образов и сложной метафорики. Установлено, что вера в Иисуса Христа, которая формировалась в раннехристианский период понимания Его сущности, не получила единое и законченное выражение, ввиду разных традиций и образа мышления, свойственные авторам новозаветных текстов. При этом отождествление Христа с Мессией, Спасителем и Искупителем человечества от ярма греховности, объединило Его последователей и нашло свое выражение в Новом Завете. Доказано, что взаимосвязь между ними, несмотря на разные христологические данные, дает возможность формулировать мыслимую новозаветную христологию.

The article analyzes the theological-historical and eschatological significance of the Person of Jesus Christ in conjunction with the human and divine dimension of His essence in the synoptic Gospels, and also considers the methodological approach to their use in Christological concepts. The terminological features of the christological titles in the way of joining the two natures in the person of Jesus Christ are determined, giving an occasion to assert their original character expressed by the authors in a special style with the use of different evidences, naming, symbolic images and complex metaphors. It is established that the faith in Jesus Christ, which was formed in the early Christian period of understanding of His essence, did not receive a single and complete expression, in view of the different traditions and way of thinking inherent in the authors of the New Testament texts. In this case, the identification of Christ with the Messiah, the Savior and Redeemer of mankind from sinfulness, united His followers and found expression in the New Testament. It is proved that the interrelation between them, in spite of different christological data, makes it possible to formulate a conceivable New Testament Christology.