Про часові межі здійснення суб’єктивного права в регулятивних цивільних правовідносинах

Abstract

Стаття присвячена дослідженню актуального наукового питання про часові межі здійснення суб’єктивного права в регулятивних правовідносинах. Надається правове визначення правовідношення як урегульованої законом суспільної взаємодії, учасники якої мають взаємно кореспондуючі юридичні права та обов’язки. Регулятивні правовідносини мають ту особливість, що їхня реалізація відбувається як бажана поведінка суб’єктів шляхом виконання вчинків, прямо передбачених змістом відповідного зобов’язання. Здійснення суб’єктивних цивільних прав має обмеження в часі. Підстави таких обмежень, їхній характер та вплив на дієвість самого права вивчаються в роботі. Наводиться особиста позиція автора щодо доктринального визначення понять «існування» та «здійснення» суб’єктивного права, доводиться, що зазвичай вони мають однаковий зміст. Саме протягом існування права можна його здійснити, поза даними межами – це неможливо. Тому надзвичайно актуальним є встановлення в кожному конкретному випадку тривалості строку, протягом якого можлива реалізація суб’єктивного права. Особливо є важливим, коли законодавець встановлює тривалість відношення у вигляді необхідних, розумних та інших подібних періодів. Вважаємо, що вони є визначеними, а їхня тривалість набуває визначеності шляхом застосування звичаїв ділового обороту. Утім, бажано звести дане правозастосування до мінімуму, уникаючи зайвого суб’єктивізму. У роботі проаналізовано теоретичні побудови, що були здійснені науковцями з приводу неправомірності реалізації суб’єктивного матеріального права поза його межами. Ретельно досліджена наукова полеміка з даного приводу, за якою одні вчені охоплюють таке явище поняттям «зловживання правом», а інші – з цим не погоджуються. Автор аргументовано обґрунтовує останню позицію. Використання права поза межами його дії не може кваліфікуватися як зловживання правом, бо насправді жодного права вже не існує. Для зловживання правом треба ним володіти. Оскільки вказаний прояв за відсутності права є поведінкою всупереч праву, то він підпадає під визначення звичайного правопорушення. Саме такими (неправомірними) є вчинки особи щодо здійснення права поза часовими межами його існування. Їх не можна визнавати зловживанням правом, оскільки на час здійснення зазначене право особі не належало.The article is devoted to the study of a topical scientific issue about the time limits of the exercise of subjective law in regulatory relations. It provides a legal definition of a legal relationship as a social interaction regulated by law, the participants of which have mutually corresponding legal rights and obligations. Regulatory legal relations have the feature that their implementation takes place as a desirable behavior of the subjects by performing actions directly provided for in the content of the relevant obligation. The exercise of subjective civil rights is limited in time. The grounds for such restrictions, their nature and impact on the effectiveness of the law itself are studied in the paper. The author's personal position on the doctrinal definition of the concepts of "existence" and "exercise" of subjective law is given, it is proved that they usually have the same meaning. It is during the existence of the law that it can be exercised, outside these limits it is impossible. Therefore, it is extremely important to establish in each case the duration of the period during which the exercise of subjective rights is possible. This is especially important when the legislator sets the duration of the relationship in the form of necessary, reasonable and other similar periods. We believe that they are definite, and their duration is determined by the application of business practices. However, it is desirable to minimize this enforcement, avoiding excessive subjectivity. The paper analyzes the theoretical constructions made by scientists about the illegality of the implementation of subjective substantive law outside it. The scientific controversy on this subject has been carefully studied, according to which some scholars cover such a phenomenon with the concept of "abuse of rights", while others do not agree with it. The author substantiates the last position. The use of a right outside its scope cannot be qualified as an abuse of a right, because in fact no right exists anymore. To abuse a right, you must own it. Since this manifestation in the absence of law is a behavior contrary to law, it falls under the definition of a common offense. Such (illegal) are the actions of a person to exercise the right outside the time limits of its existence. They cannot be considered an abuse of rights, because at the time of exercise this right did not belong to the person.