Міжнародні правові стандарти прав людини: до об’єктивації питання кодифікаційних робіт

Abstract

Статтю присвячено виявленню, визначенню та дослідженню теоретико-праксеологічних чинників і тенденцій об’єктивізації проблематики кодифікаційних праць у сфері міжнародно-правових стандартів прав людини. Доведено, що питання прав і свобод людини і громадянина з моменту створення ООН у 1945 році є основоположним об’єктом співробітництва держав у сучасному міжнародному співтоваристві (див. Преамбулу до Статуту ООН 1945 року). Саме тому на рівні такого об’єднання сучасних держав, а також на регіональному та двосторонньому рівнях з метою деталізації та конкретизації обов’язкових зобов’язань держав у цій найважливішій сфері взаємодії створюється велика кількість багатосторонніх і двосторонніх міжнародних міждержавних договорів, які, по-перше, стосуються широкого кола суб'єктів (людей, жінок, дітей, інвалідів, віруючих, ув'язнених, військовослужбовців, військовополонених, людей похилого віку, пенсіонерів, спортсменів тощо), а по-друге, встановлюють обов'язкові зобов'язання своїх держав-членів (міжнародно-правові зобов'язання держав, зобов'язання держав за підписаними ними міжнародними договорами) щодо широкого кола прав (особисті, політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні), по-третє, у процесі їх реалізації в різноманітних умовах (мирний час, воєнний або воєнний стан, екологічні та техногенні катастрофи, інші надзвичайні умови існування та функціонування державності тощо). Зазначається, що в сучасному світі з моменту створення ООН захист і дотримання основних прав і свобод людини і громадянина перестали бути компетенцією конкретної країни, по-друге, саме в його межах створено потужний міжнародно-правовий масив договірно-правових документів щодо такого спеціалізованого захисту та захисту прав людини і громадянина / завдяки підвищеній стурбованості та увазі міжнародної спільноти до цих питань у різний час, авторитетні міжнародні організації, в тому числі ООН, прийняли близько 300 декларацій, конвенцій, хартій/ (визначальний джерело сучасного міжнародного порядку – авт.); по-третє, протягом тривалого часу вони є найважливішим завданням багатьох держав світового співтовариства щодо виконання ними міжнародно-правових зобов’язань, взятих у рамках підписаних ними міжнародних договорів, і виконання їх доручень у межах національної юрисдикції (обов’язковий фактор сучасного міжнародного порядку – авт.); по-четверте, існують чіткі міжнародно-правові механізми захисту, охорони та контролю за виконанням державами-учасницями міжнародного співтовариства міжнародно-правових зобов’язань у сфері прав і свобод людини і громадянина (технічно захищений фактор міжнародного захисту, захисту та контролю). сучасного міжнародного порядку – авт.); по-п’яте, вперше використано нормативно-технологічний феномен «міжнародно-правові стандарти прав і свобод людини і громадянина», який трансформувався у важливу, сучасну, ефективну феноменологію сучасного міжнародного права, засновану на відповідних міжнародноправових та національних механізмів імплементації міжнародно-договірного права та передбачає обов’язкове запозичення зазначених стандартів національним конституційним законодавством держав – відповідно або підписантів, або учасників, або сторін відповідних договірних міжнародно-правових актів (трансформаційно-імплементаційний фактор міжнар. захист, захист і контроль сучасного міжнародного порядку – авт.). Аргументовано, що, враховуючи особливу важливість і соціально-правову значущість міжнародно-правових стандартів прав і свобод людини і громадянина для формування та реалізації інституційно-організаційних і нормативно-обов’язкових орієнтирів сучасного міжнародного правопорядку, виходячи з того, що міжнародно-правові стандарти прав і свобод людини і громадянина враховують особливу важливість та соціально-правове значення. основоположних принципів міжнародного публічного права проблема їх кодифікації набуває значного значення.