Антикорупційне декларування: теорія, правове регулювання, практика
Завантаження...
Дата
2020
Автори
Рева, Юрій Олексійович
Reva, Yu.O.
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Одеса
Анотація
Дисертація є першим у адміністративно-правовій науці спеціальним комплексним дослідженням антикорупційного декларування як засобу фінансового контролю за діяльністю осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
У науковому дослідженні здійснено комплексний аналіз інституту антикорупційного декларування, висвітлено еволюцію його становлення, визначено правову природу й місце в системі засобу фінансового контролю за діяльністю осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та адміністративному праві з урахуванням міжнародних стандартів та зарубіжного досвіду.
Охарактеризовано теоретичні засади антикорупційного декларування, надано визначення категорій, які формують його зміст, досліджено передумови запровадження електронної форми антикорупційного декларування, розглянуто особливості виконання зобов’язання у вигляді подання антикорупційних декларацій.
Особливу увагу приділено правовому порядку проведення процедури антикорупційного декларування, порядку верифікації декларацій осіб, яких уповноважено на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та визначенню правових наслідків її реалізації.
Розвинуто наукові уявлення про систему заходів, яких спрямовано на верифікацію декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування шляхом виокремлення таких її складових: 1) здійснення контролю щодо своєчасності подання декларацій; 2) здійснення контролю щодо правильності та повноти заповнення декларацій; 3) застосування логічного та арифметичного контролю; 4) здійснення повної перевірки декларацій.
Сформульовано визначення фінансового контролю у сфері запобігання корупції як діяльності щодо спостереження та перевірки фінансового стану суб’єктів, на яких поширюється антикорупційне законодавство з метою забезпечення недопущення, відвернення та сприяння виявленню ознак корупції та порушень антикорупційних вимог, заборон, обмежень.
Розкрито основні ознаки, які є притаманними антикорупційному декларуванню як засобу фінансового контролю, до яких віднесено: 1) спрямування на недопущення, відвернення та сприяння виявленню ознак корупції та порушень антикорупційних вимог, заборон, обмежень; 2) застосування виключно на основі антикорупційного законодавства та виключно до суб’єктів, на яких поширюється його дія; 3) об’єктивізація через діяльність щодо верифікації стану фінансів суб’єктів, на яких поширюється антикорупційне законодавство; 4) невиконання обов’язку з антикорупційного декларування передбачає застосування заходів державного примусу; 5) застосування санкцій за неподання декларації не звільняє від виконання обов’язку з декларування тощо.
Обґрунтовано, що в Україні функціонує система антикорупційного декларування, якій притаманно наступних ознак: 1) об’єктом призначення декларування є виявлення незаконного збагачення, яке має прояв у відомостях про фінансовий стан суб’єкта декларування; 2) форма декларування можлива як електронна, так і паперова; 3) система декларування є єдиною для усіх гілок влади; 4) основи правового регулювання суспільних відносин, яких пов’язано з антикорупційним декларуванням визначено законодавством про державну службу та окремим антикорупційним законом, що регулює єдину сферу запобігання корупції; 5) декларації, осіб, яких уповноважено на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, знаходяться у відкритому доступі; 6) декларуванню є притаманним зовнішній тип інституційного забезпечення через функціонування спеціалізованих органів боротьби з корупцією.
Запропоновано використання принципу інтероперабельності як основоположної ідеї антикорупційного декларування при системі електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів для: автентифікації особи; автоматичного формування та заповнення декларацій шляхом отримання інформації за допомогою національної системи електронної взаємодії між державними інформаційними ресурсами, електронними реєстрами, інформаційними системами тощо; автоматичної верифікації уже поданих декларацій.
Надано практичні рекомендації щодо використання в Україні досвіду США та Китаю щодо: а) впровадження контролю за доброчесністю публічних службовців на місцевому рівні; б) використання штрафних санкцій за несвоєчасне подання декларацій, якщо термін не перевищує 30 днів; в) порядку оприлюднення декларацій та виокремлення закритої та відкритої форм антикорупційної декларації; г) переоцінки взаємовідносин між публічними службовцями та органами, які уповноважені здійснювати забезпечення антикорупційного декларування, щоби була можливість консультацій щодо декларування майна, яке може викликати підозру у доброчесності особи.
Вдосконалено теоретичні положення щодо системи суб’єктів, що забезпечують здійснення антикорупційного декларування. Встановлено, що коло суб’єктів забезпечення антикорупційного декларування є багаторівневою системою, що має спільну мету – недопущення, відвернення та сприяння виявленню ознак корупції та порушень антикорупційних вимог, заборон, обмежень під час виконання функцій держави або місцевого самоврядування за допомогою верифікації майнового стану осіб, які виконують функції держави або місцевого самоврядування. Суб’єктів, які забезпечують здійснення антикорупційного декларування, класифіковано залежно від їх функціонального призначення в означеній сфері шляхом виокремлення суб’єктів, яких уповноважено на: 1) встановлення нормативно-правових засад здійснення антикорупційного декларування; 2) здійснення контролю за своєчасністю подання декларацій; 3) здійснення контролю щодо правильності та повноти заповнення декларацій, логічного та арифметичного контролю.
Обґрунтовано тезу щодо необхідності розширення суб’єктів забезпечення антикорупційного декларування шляхом створення територіальних управлінь Національного агентства з питань запобігання корупції, до повноважень яких належатиме можливість здійснення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
З’ясовано, що особливістю суб’єктно-інституційного виміру антикорупційного декларування є озиціонування одного і того ж учасника правовідносин як суб’єкта, який забезпечує можливість здійснення нтикорупційного декларування та суб’єкта, який зобов’язаний подавати декларацію осіб, яких уповноважено на виконання функцій держави та місцевого самоврядування.
Сформульовано рекомендації щодо розуміння верифікації для цілей антикорупційного декларування як комплексу заходів щодо збору та перевірки інформації стосовно наявних декларацій в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також перевірки повноти та достовірності відомостей, які міститься в декларації з метою підтвердження даних, що дають змогу встановити дотримання суб’єктом декларування норм антикорупційного законодавства. Визначено, що предметом верифікації при антикорупційному декларуванні є: 1) дані щодо наявності в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 2) інформація, яка відображається у змісті декларацій осіб, яких уповноважено на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Аргументовано необхідність вироблення належного технічного забезпечення для автоматичного фіксування неподання декларацій з одночасним наданням повноважень уповноваженому підрозділу (особі) з питань запобігання та виявлення корупції щодо формування списку осіб, які є суб’єктами декларування в конкретній інституції.
Визначено процедуру контролю за своєчасністю подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування як регламентовану нормами права послідовність дій у сфері публічного адміністрування, якої спрямовано на забезпечення належного рівня протидії корупції та досягнення публічного інтересу. Процедура контролю за своєчасністю подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є: а) формалізованою, б) неюрисдикційною, в) втручальною процедурою.
Охарактеризовано процедуру повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та виокремлено її стадії: 1) підготовча, у межах якої визначаються об’єкт та предмет перевірки; здійснюється підбір (призначення) осіб, які будуть проводити перевірку та планування контрольної діяльності; 2) основна, у межах якої здійснюються дії щодо збору, обробки інформації, яка має бути піддана аналізові з позицій порівняння належного стану з існуючим станом об’єкта перевірки; 3) підсумкова, у межах якої приймається рішення на основі результатів перевірки (у визначених законом випадках результати має бути доведено до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, що зацікавлені у результатах перевірки); 4) факультативна, у межах якої відбувається оскарження рішення, прийнятого у ході перевірки.
Аргументовано необхідність затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику: порядку контролю за своєчасністю подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, шляхом автоматизованої перевірки; порядку автоматичного заповнення антикорупційної декларації на підставі даних, які містяться в державних реєстрах, автоматизованих інформаційних системах, базах даних за принципом інтероперабельності функціонування реєстрів.
У дисертації сформульовані й інші теоретично обґрунтовані пропозиції про вдосконалення актів чинного антикорупційного законодавства в частині функціонування інституту антикорупційного декларування.
У науковому дослідженні здійснено комплексний аналіз інституту антикорупційного декларування, висвітлено еволюцію його становлення, визначено правову природу й місце в системі засобу фінансового контролю за діяльністю осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та адміністративному праві з урахуванням міжнародних стандартів та зарубіжного досвіду.
Охарактеризовано теоретичні засади антикорупційного декларування, надано визначення категорій, які формують його зміст, досліджено передумови запровадження електронної форми антикорупційного декларування, розглянуто особливості виконання зобов’язання у вигляді подання антикорупційних декларацій.
Особливу увагу приділено правовому порядку проведення процедури антикорупційного декларування, порядку верифікації декларацій осіб, яких уповноважено на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та визначенню правових наслідків її реалізації.
Розвинуто наукові уявлення про систему заходів, яких спрямовано на верифікацію декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування шляхом виокремлення таких її складових: 1) здійснення контролю щодо своєчасності подання декларацій; 2) здійснення контролю щодо правильності та повноти заповнення декларацій; 3) застосування логічного та арифметичного контролю; 4) здійснення повної перевірки декларацій.
Сформульовано визначення фінансового контролю у сфері запобігання корупції як діяльності щодо спостереження та перевірки фінансового стану суб’єктів, на яких поширюється антикорупційне законодавство з метою забезпечення недопущення, відвернення та сприяння виявленню ознак корупції та порушень антикорупційних вимог, заборон, обмежень.
Розкрито основні ознаки, які є притаманними антикорупційному декларуванню як засобу фінансового контролю, до яких віднесено: 1) спрямування на недопущення, відвернення та сприяння виявленню ознак корупції та порушень антикорупційних вимог, заборон, обмежень; 2) застосування виключно на основі антикорупційного законодавства та виключно до суб’єктів, на яких поширюється його дія; 3) об’єктивізація через діяльність щодо верифікації стану фінансів суб’єктів, на яких поширюється антикорупційне законодавство; 4) невиконання обов’язку з антикорупційного декларування передбачає застосування заходів державного примусу; 5) застосування санкцій за неподання декларації не звільняє від виконання обов’язку з декларування тощо.
Обґрунтовано, що в Україні функціонує система антикорупційного декларування, якій притаманно наступних ознак: 1) об’єктом призначення декларування є виявлення незаконного збагачення, яке має прояв у відомостях про фінансовий стан суб’єкта декларування; 2) форма декларування можлива як електронна, так і паперова; 3) система декларування є єдиною для усіх гілок влади; 4) основи правового регулювання суспільних відносин, яких пов’язано з антикорупційним декларуванням визначено законодавством про державну службу та окремим антикорупційним законом, що регулює єдину сферу запобігання корупції; 5) декларації, осіб, яких уповноважено на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, знаходяться у відкритому доступі; 6) декларуванню є притаманним зовнішній тип інституційного забезпечення через функціонування спеціалізованих органів боротьби з корупцією.
Запропоновано використання принципу інтероперабельності як основоположної ідеї антикорупційного декларування при системі електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів для: автентифікації особи; автоматичного формування та заповнення декларацій шляхом отримання інформації за допомогою національної системи електронної взаємодії між державними інформаційними ресурсами, електронними реєстрами, інформаційними системами тощо; автоматичної верифікації уже поданих декларацій.
Надано практичні рекомендації щодо використання в Україні досвіду США та Китаю щодо: а) впровадження контролю за доброчесністю публічних службовців на місцевому рівні; б) використання штрафних санкцій за несвоєчасне подання декларацій, якщо термін не перевищує 30 днів; в) порядку оприлюднення декларацій та виокремлення закритої та відкритої форм антикорупційної декларації; г) переоцінки взаємовідносин між публічними службовцями та органами, які уповноважені здійснювати забезпечення антикорупційного декларування, щоби була можливість консультацій щодо декларування майна, яке може викликати підозру у доброчесності особи.
Вдосконалено теоретичні положення щодо системи суб’єктів, що забезпечують здійснення антикорупційного декларування. Встановлено, що коло суб’єктів забезпечення антикорупційного декларування є багаторівневою системою, що має спільну мету – недопущення, відвернення та сприяння виявленню ознак корупції та порушень антикорупційних вимог, заборон, обмежень під час виконання функцій держави або місцевого самоврядування за допомогою верифікації майнового стану осіб, які виконують функції держави або місцевого самоврядування. Суб’єктів, які забезпечують здійснення антикорупційного декларування, класифіковано залежно від їх функціонального призначення в означеній сфері шляхом виокремлення суб’єктів, яких уповноважено на: 1) встановлення нормативно-правових засад здійснення антикорупційного декларування; 2) здійснення контролю за своєчасністю подання декларацій; 3) здійснення контролю щодо правильності та повноти заповнення декларацій, логічного та арифметичного контролю.
Обґрунтовано тезу щодо необхідності розширення суб’єктів забезпечення антикорупційного декларування шляхом створення територіальних управлінь Національного агентства з питань запобігання корупції, до повноважень яких належатиме можливість здійснення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
З’ясовано, що особливістю суб’єктно-інституційного виміру антикорупційного декларування є озиціонування одного і того ж учасника правовідносин як суб’єкта, який забезпечує можливість здійснення нтикорупційного декларування та суб’єкта, який зобов’язаний подавати декларацію осіб, яких уповноважено на виконання функцій держави та місцевого самоврядування.
Сформульовано рекомендації щодо розуміння верифікації для цілей антикорупційного декларування як комплексу заходів щодо збору та перевірки інформації стосовно наявних декларацій в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також перевірки повноти та достовірності відомостей, які міститься в декларації з метою підтвердження даних, що дають змогу встановити дотримання суб’єктом декларування норм антикорупційного законодавства. Визначено, що предметом верифікації при антикорупційному декларуванні є: 1) дані щодо наявності в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 2) інформація, яка відображається у змісті декларацій осіб, яких уповноважено на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Аргументовано необхідність вироблення належного технічного забезпечення для автоматичного фіксування неподання декларацій з одночасним наданням повноважень уповноваженому підрозділу (особі) з питань запобігання та виявлення корупції щодо формування списку осіб, які є суб’єктами декларування в конкретній інституції.
Визначено процедуру контролю за своєчасністю подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування як регламентовану нормами права послідовність дій у сфері публічного адміністрування, якої спрямовано на забезпечення належного рівня протидії корупції та досягнення публічного інтересу. Процедура контролю за своєчасністю подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є: а) формалізованою, б) неюрисдикційною, в) втручальною процедурою.
Охарактеризовано процедуру повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та виокремлено її стадії: 1) підготовча, у межах якої визначаються об’єкт та предмет перевірки; здійснюється підбір (призначення) осіб, які будуть проводити перевірку та планування контрольної діяльності; 2) основна, у межах якої здійснюються дії щодо збору, обробки інформації, яка має бути піддана аналізові з позицій порівняння належного стану з існуючим станом об’єкта перевірки; 3) підсумкова, у межах якої приймається рішення на основі результатів перевірки (у визначених законом випадках результати має бути доведено до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, що зацікавлені у результатах перевірки); 4) факультативна, у межах якої відбувається оскарження рішення, прийнятого у ході перевірки.
Аргументовано необхідність затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику: порядку контролю за своєчасністю подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, шляхом автоматизованої перевірки; порядку автоматичного заповнення антикорупційної декларації на підставі даних, які містяться в державних реєстрах, автоматизованих інформаційних системах, базах даних за принципом інтероперабельності функціонування реєстрів.
У дисертації сформульовані й інші теоретично обґрунтовані пропозиції про вдосконалення актів чинного антикорупційного законодавства в частині функціонування інституту антикорупційного декларування.
Бібліографічний опис
Рева Ю.О. Антикорупційне декларування: теорія, правове регулювання, практика. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2020.
Ключові слова
Research Subject Categories::LAW/JURISPRUDENCE, антикорупційне декларування, електронна форма, засіб фінансового антикорупційного контролю, функції держави або місцевого самоврядування, декларація, суб’єктно-інституційний вимір, верифікація, процедура, принцип інтероперабельності, своєчасність, повна перевірка, anti-corruption declaration, electronic form, means of financial anti-corruption control, functions of the state or local government, declaration, subject-institutional dimension, verification, procedure, the principle of interoperability, timeliness, full verification
Цитування
Рева Ю.О. Антикорупційне декларування: теорія, правове регулювання, практика. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2020.