Еволюція правових засобів саморегулювання майнових цивільних відносин

Abstract

Стаття присвячена розгляду сутності основних засобів саморегулювання майнових цивільних відносин і їхніх інструментальних особливостей в аспекті процесу еволюції. Встановлюється, що першим нормативним соціальним регулятором суспільних відносин у доправову епоху виступило табу як заборона певної поведінки. При цьому в юридичній літературі висловлюється думка, що однією з перших сформувалась заборона перешкоджати доступу членів групи до мисливської здобичі. Автор формує висновок, що джерелом табу виступав страх перед невідомим. Відповідні заборони формувались індивідуумами самостійно як реакція на зовнішні небезпеки, в чому знаходили прояв їх самоорганізація і нормативність відповідного регулятора. Визначається, що табу стало передумовою формування звичаю як усталеного правила поведінки. При цьому еволюція звичаю демонструє те, що засоби саморегулювання майнових відносин випередили виникнення засобів їх централізованого регулювання. До виникнення права звичай мав соціальний характер і вже виступав інструментом упорядкування суспільних зв’язків майнового характеру. У свою чергу формування права як феномена надало певним звичаям правового характеру, оскільки на ранніх стадіях розвитку держав саме звичай отримав офіційне визнання. Лише згодом державні утворення почали активно використовувати нормативно-правові акти для регулювання майнових відносин. Виникнення договору пов’язують із виникненням приватної власності. Встановлюється, що цей засіб саморегулювання майнових цивільних відносин став найбільш прогресивним. Його перевагами є те, що він здатен індивідуально регулювати практично будь-які відносини. Автор доходить висновку, що формування односторонніх актів як засобів саморегулювання майнових цивільних відносин супроводжувалось розвитком конструкції юридичних осіб. Однак у подальшому виникли нові інструменти правового регулювання одностороннього характеру, які врегульовували відносини, що в силу специфіки не могли впорядковуватись договором.

The article is devoted to consideration the essence of main means of self-regulation of property civil relationships as well as their instrumental features in context of evolution. It’s defined that taboo as prohibition of some behavior became the first normative social regulator of relations in pre-legal period. In addition according to some scientist’s opinion first taboo was the rule that prohibited blocking of group members access to hunter’s booty. The author concludes that fear of unknown became the first source of taboo. Appropriate prohibitions have been formulating by individuals themselves as reaction on external danger that can be qualified as signs of self-organization and normativity of appropriate regulator. It’s determined that taboo has become the prerequisite of the formation of custom as established rule of conduct. Besides, the evolution of a custom demonstrates that means of self-regulation of property relationships had outpaced the origination of the means of centralized regulation. Before law originated the custom had been used as instrument of arrangement of social connections of proprietary character. In its turn emergence of law as phenomenon transformed customs to legal means, since at the early stages of state evolution barely custom got official recognition. Only later state formations began to use legislative acts for regulation property relationships. The emergence of the contract is associated with emergence of private property. It’s defined that this mean of self-regulation of property relationships has become one of the most progressive. Its advantage is that it can be used for regulation almost any relationships. The author concludes that emergence of unilateral acts as means of self-regulation of property civil relationships has been accompanying by evolution of the construct of legal entity. But later new unilateral instruments of legal regulation emerged because some property relationships were not be able to be regulated by contract because of their features.