Нестерпна «важкість» буття або ідея вічного повернення у філософії Ф. Ніцше

Abstract

У статті досліджено ніцшеанську ідею вічного повернення, яка вважається найбільш фундаментальною і найменш проясненою у філософії німецького мислителя. Зауважено, що її сутність краще висвітлюють основні аспекти, які розглядаються Ф. Ніцше, а саме онтологічний, космологічний, антропологічний, мета - фізичний, екзистенціальний та аксіологічний. Констатовано, що лише в єдності ці аспекти допомагають краще збагнути сутність ніцшеанського концепту вічного повернення. Зазначено, що онтологічний аспект вічного повернення описує «фактичні» ознаки реальності: все у світі повертається до того ж самого нескінченну кількість разів, тому буття нагадує своєрідний калейдоскоп, де щоразу випадають нові комбінації. Космологічний аспект вічного повернення передбачає нескінченність часу, в якому зливаються в одне ціле минуле та майбутнє, а миттєвість теперішнього ніби застигає у вічності. Антропологічний аспект передбачає пошуки сенсу життя у нескінченному колі вічного повернення, який проступає у Ф. Ніцше в образі надлюдини, що визнається єдиним сенсом сущого і трактується філософом як становлення самої людини через зростання у ній волі до влади. Цьому сприяє «смерть Бога», виголошена Ф. Ніцше, адже саме вона дає людині можливість максимально проявити свій творчий потенціал через власне зростання та подолання в собі всього «низького» та «людського». Екзистенціальний аспект вічного повернення пропонує людині новий імператив існування, який закликає її проживати кожну мить так, щоби бажати її вічного повернення. Метафізичний аспект вічного повернення демонструє буття як становлення надлюдини та її волі до влади, яке визнається її невід’ємною сутністю. Аксіологічний аспект ніцшеанської ідеї вічного повернення наголошує на тому, що відтепер сама людина повинна стати «мірою» усіх речей і здійснити переоцінку цінностей. Підсумовано, що вчення Ф. Ніцше про вічне повернення, надлюдину і волю до влади, зрештою, зводяться до однієї єдиної формули, а саме людського «самовизначення» через самоперевершення та самоподолання

The article examines the Nietzschean idea of eternal recurrence, which is considered the most fundamental and least clarified in the philosophy of the German thinker. It is noted that its essence is better covered by the main aspects considered by Nietzsche, namely: ontological, cosmological, anthropological, metaphysical, existential and axiological. It is stated that only in unity do these aspects help to better understand the essence of Nietzsche’s concept of eternal recurrence. It is noted that the ontological aspect of eternal return describes the «actual» signs of reality: everything in he world returns to the same infinite number of times, so being resembles a kind of kaleidoscope, where new combinations fall out each time. The cosmological aspect of eternal recurrence presupposes the infinity of time, in which the past and the future merge into one, and the instantaneity of the present seems to freeze in eternity. The anthropological aspect involves the search for the meaning of life in the endless circle of eternal recurrence, which appears in Nietzsche in the image of the superman, recognized as the only meaning of being and interpreted by the philosopher as the formation of man himself through the growth of his will to power. This is facilitated by the “death of God” proclaimed by Nietzsche, because it gives a person the opportunity to maximize their creative potential, through their own growth and overcoming all the “low” and «human». The existential aspect of eternal recurrence offers man a new imperative of existence, which calls him to live every moment so as to desire his eternal recurrence. The metaphysical aspect of eternal recurrence demonstrates being as the formation of the superman and his will to power, which is recognized as its integral essence. The axiological aspect of Nietzsche’s idea of eternal recurrence emphasizes that from now on man himself must become the «measure» of all things and re-evaluate values. It is concluded that Nietzsche’s doctrine of eternal recurrence, the superman, and the will to power are ultimately reduced to a single formula – human “self-determination”, through self-transcendence and self- overcoming.