Витвори візантійського іконопису як проповідь аскетичних звершень

Abstract

Одним із актуальних завдань дослідження візантійської естетики аскетизму постає осмислення феномена ікони як особливої проповіді аскези й художньої інтерпретації стану святості. У цьому аспекті доцільно звернути увагу на виконання візантійською іконою її інформативно-дидактичної (проповідницької) функції. Виступаючи «проповіддю у фарбі» – візуальним повчанням про істини віри й чесноти, витвір іконопису являє собою своєрідну «наочну» аскетику – учення про духовне подвижництво: перед споглядачем сакрального образу знаходиться чуттєве свідчення про ідеал, до якого варто прагнути, й цей ідеал є ідеалом аскетичним. Як невід’ємний складник естетосфери літургійного дійства, ікона постає й чинником утвердження належного (урочистого, піднесеного, але й не екзальтованого, занадто палкого) психоемоційного стану в учасників спільної молитви, що цілком відповідає засновкам православного аскетичного вчення.Одним из актуальных заданий исследования византийской эстетики аскетизма является осмысление феномена иконы как особой проповеди аскезы и художественной интерпретации состояния святости. С этой точки зрения целесообразно обратить внимание на исполнение византийской иконой её информационно-дидактической (проповеднической) функции. Выступая визуальным поучением об истинах веры и о добродетелях, произведение иконописи представляет собой своеобразную «наглядную» аскетику – учение о духовном подвижничестве: перед созерцателем сакрального образа находится чувственное свидетельство об идеале, к которому следует стремиться, и этот идеал – идеал аскетический. Кроме того, как неотъемлемая составляющая эстетосферы литургического действа, икона является и фактором утверждения надлежащего (торжественного, возвышенного, но и не экзальтированного, слишком пылкого) психоэмоционального состояния у участников общей молитвы, что полностью соответствует основам православного аскетического учения.Right and adequate understanding of the icon represents one of the most actual tasks of exploration of the Byzantine ascetic aesthetics. Sacral image should be regarded as the true visual preaching of faith and virtues: it proposes to strive for the moral ideal, and this ideal is ascetic ideal. Actually, scientists can consider icon to be the peculiar visual moral theology or ascetic doctrine and quite successful artistic interpretation of state of sanctity. Besides, as an important constituent part of Liturgical aesthetosphere, sacral images help person to support the necessary psychoemotional state, that is the elevated state, which has nothing to do with banal psychical exaltation (according to the basic principles of Orthodox ascetic doctrine, a believer must control his or her emotions and imagination, for their activity is able to turn the praying into meditation, practice of which doesn’t correspond the ascetic tradition of Christian East).