Перформативные свойства сакраментального языка. Протестантский подход

Abstract

Статья анализирует понятие «сакрамент» в различных христианских традициях и демонстрирует смену парадигм сакраментального богословия от классического аристотелевского подхода средневековой схоластики с использованием терминов «субстанция» и «акциденция» к описанию ритуалов как знаковых систем, вписанных в семиотическую среду, характерного для реформатского богословия, и далее к анализу сакраментов с использованием перформативного языка. Автор предлагает анализировать ритуалы, центральное место в которых чаще всего занимает евхаристия, методологией языка перформативных высказываний. В отличие от религиоведческого анализа таинств как преформансов, перформативный подход позволяет объяснить действие сакраментов на участвующих в литургии, а не только описать их. Таким образом, акцент переносится с нарратива евхаристии как дескриптивной составляющей на перформативное действие литургического текста. Эта исследовательская парадигма позволяет по-новому осмыслить основные проблемы сакраменталогии.

Стаття аналізує поняття «сакрамент» у різних християнських традиціях і демонструє зміну парадигм сакраментального богослов’я від класичного аристотелевого розуміння середньовічної схоластики з використанням термінів «субстанція» та «акциденція» до опису ритуалів як знакових систем, що вписані в семіотичне середовище, яке властиве реформаторському богослов’ю, і далі до наступної парадигми вивчення сакраментів з використанням перформативної мови. Автор пропонує аналізувати ритуали, центральне місце в яких найчастіше посідає євхаристія, методологією мови перформативних висловлювань. На відміну від релігієзнавчого аналізу таїнств як перформансів, перформативний підхід Остіна дає змогу пояснити дію сакраментів на тих, хто бере участь у літургії, а не тільки описати їх. Отже, акцент переноситься з наративу євхаристії як дескриптивного складника на перформативну дію літургійного тексту. Ця дослідницька парадигма допомагає по-новому осмислити основні проблеми сакраменталогії.

The article examinant the concept of “sacrament” in various Christian traditions and demonstrates the shift of sacramental theology’ paradigm from the classical Aristotelian approach of medieval scholasticism, using the terms substance and accidence, to the description of rituals as sign systems inscribed in the semiotic environment, as Reformed theology says, and beyond, to the analysis of sacraments, using the performative language. The author proposes to analyze the rituals, using the methodology of the performative utterances language. Unlike the religious study of sacraments as performance, which allowed researchers only to describe the sacraments, the performative approach allows to explain the effect of sacraments. Thus, the emphasis is transferred from the narrative of the Eucharist, as a descriptive component, to the performative action of the liturgical text. This research paradigm allows us to rethink some aspects of the sacramentology.