Вирішення правових спорів із підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції

Abstract

У статті аналізуються витоки проблеми розмежування судової юрисдикції на сучасному етапі правозастосовної діяльності Верховного Суду. Обґрунтовується теза, що у сучасних умовах проблема розмежування судової юрисдикції об’єктивно виникає у разі функціонування, щонайменше, двох підсистем судів певної юрисдикції. Робиться порівняльний аналіз окремих аспектів нормативного регулювання розгляду справ про судову юрисдикцію Великою Палатою Верховного Суду і Судом зі спорів про юрисдикцію (Tribunal des conflits) у Франції. Зазначається, що головна відмінність вирішення спорів про судову юрисдикцію у Франції полягає в економії часу і ресурсів учасників судового процесу, судової системи держави. Так, Суд зі спорів про юрисдикцію у Франції розглядає повторно справу (а не відсилає її до суду першої інстанції) лише у разі, коли адміністративний суд і суд загальної юрисдикції остаточно (рішення не підлягають оскарженню) прийняли рішення, які суперечать один одному, між тими самими сторонами, щодо одного й того самого предмета спору. На думку автора, у разі виникнення спору про судову юрисдикцію, коли суди різних юрисдикцій остаточно прийняли рішення, які суперечать один одному, між тими самими сторонами, щодо одного й того самого предмета спору, розгляд справи по суті спору мав би значно кращі наслідки для формування єдиної правозастосовної практики у судах України. Наведений у ЦПК, ГПК, КАС України перелік випадків, коли справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції, скоріше засвідчує про спробу законодавця запобігти формуванню негативної практики зловживання процесуальними правами учасниками судового процесу. З іншого боку, цей перелік спірний, оскільки учасник судового процесу, який не заявляв, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб’єктної юрисдикції, міг помилятись і така помилка не має бути на заваді вирішення правового спору про судову юрисдикцію.

The article analyzes the origins of the problem of delimitation of judicial jurisdiction at the present stage of law enforcement activities of the Supreme Court. A comparative analysis of certain aspects of the legal regulation of cases on judicial jurisdiction is made by the Grand Chamber of the Supreme Court and the Court of Judicial Jurisdiction (Tribunal des conflits) in France. It is noted that the main difference in resolving disputes over judicial jurisdiction in France is to save time and resources of participants in the trial, the judicial system of the state. Thus, the Court of Judicial Jurisdiction in France reconsiders a case (rather than referring it to a court of first instance) only if the administrative court and the court of general jurisdiction have finally (decisions not subject to appeal) made conflicting decisions, between the same parties, on the same subject matter of the dispute. According to the author, in the event of a dispute over judicial jurisdiction, when courts of different jurisdictions finally (decisions not subject to appeal) made conflicting decisions between the same parties on the same subject matter, the case would have to be much better consequences for the formation of a unified law enforcement practice of delimitation of judicial jurisdiction in Ukraine. The list of cases given in the CPC, GPC, CAS of Ukraine, when the case is not subject to referral to the Grand Chamber of the Supreme Court on the grounds of violation of the rules of substantive or subjective jurisdiction, rather testifies to the legislator’s attempt to prevent the negative practice of abuse of procedural rights. On the other hand, this list is controversial, as the party who did not declare, did not substantiate the court’s violation of the rules of substantive or subjective jurisdiction could be wrong and such an error should not interfere with resolving a legal dispute over jurisdiction.