Некодифіковані джерела кримінального права

Abstract

Стаття присвячена системному дослідженню некодифікованих джерел кримінального права в умовах трансформації правової системи України. Центральна теза полягає в тому, що кримінальна політика, яка ігнорує некодифіковані джерела (доктрину, загальні принципи та конституційні звичаї, неминуче дрейфує у бік гіперкриміналізації та пенального популізму, втрачаючи здатність до самокорекції. Теза розгортається у кількох взаємопов’язаних площинах: теоретико-доктринальній, конвенційній, міжнародно-правовій і кримінально-політологічній. У теоретико-доктринальній площині обґрунтовується, що некодифіковані джерела є не допоміжними інструментами тлумачення, а структурними передумовами існування кримінального права як раціональної нормативної системи. Конструкція складу злочину, теорія правового блага (Rechtsgut), принципи ultima ratio, пропорційності та індивідуальної вини виконують функції когнітивного фільтру, деполітизуючого механізму та антиколективістського стандарту відповідно. Без цих некодифікованих елементів кодифікований закон редукується до набору реактивних заборон, позбавлених методології застосування. Особливу увагу приділено феномену «афективної криміналізації» процесу, коли правотворчість відбувається під домінуючим впливом суспільних емоцій (страху, гніву, скорботи, обурення), що породжує «інтуїтивне кримінальне право», орієнтоване на емоційне переживання несправедливості, а не на раціональну оцінку шкоди та принципи правової держави. Роль громадянського суспільства і академічної спільноти розглядається як інституційного носія некодифікованих принципів та їх транслятора у публічний дискурс – як єдиної противаги афективним законодавчим рішенням. У конвенційній площині досліджується розширена концепція «права» у розумінні статті 7 ЄКПЛ. На підставі практики ЄСПЛ (Del Río Prada v. Spain [ВП], S.W. v. the United Kingdom, Kafkaris v. Cyprus [ВП], Norman v. the United Kingdom, Консультативного висновку ЄСПЛ 2020 р. щодо «бланкетного відсилання») показано, що поняття «право» охоплює судові прецеденти, підзаконні акти та некодифіковані конституційні звичаї, а Суд зобов’язаний оцінювати внутрішнє право «в цілому» з урахуванням якісних вимог доступності й передбачуваності. Принцип автономного тлумачення (autonomous interpretation) ЄСПЛ розкривається як «зовнішній коректор», що підважує монополію формального закону й легітимує некодифіковані елементи як реальних співтворців «права» у конвенційному сенсі. Окремо розглядається пункт 2 статті 7 ЄКПЛ, який закріплює загальні принципи права, визнані цивілізованими націями, як самостійне конвенційне джерело кримінальної відповідальності. У міжнародно-правовій площині аналізується значення Римського статуту МКС (ст. 21, 22(3)), що легітимує некодифіковане міжнародне звичаєве кримінальне право як структурно визначальне джерело, а також транснаціональний вимір: конвенційні зобов’язання і директиви ЄС формують некодифіковані, але функціонально обов’язкові орієнтири в процесі євроінтеграції України. Висновується, що демілітаризація кримінального права потребує активного відновлення функціональної ролі некодифікованих джерел як основи раціональної post-war кримінальної політики.