Системный характер метода философского познания

Abstract

В статье рассматривается процесс интериоризации метода философского познания в систему теоретического знания, становление его внутренней движущей силой этого знания. Опыт исследований историко-философских проблем показывает, что глубина и новизна выводов теоретического анализа напрямую зависит от используемой методологии. Перед исследователем всегда встает вопрос, связанный с пониманием природы самого метода теоретического анализа и того, как этот метод должен быть реализован в системе знания. Акт философского творчества предполагает объективное постижение предмета исследования, погружение мышления в логику предмета и его содержания, значит, и метод должен пониматься не как внешняя схема или механический алгоритм решения проблемы, а как имманентный способ развертывания теоретического знания.

У статті розглядається процес інтеріоризації методу філософського пізнання в систему теоретичного знання, становлення його внутрішньою рушійною силою цього знання. Досвід досліджень історико-філософських проблем свідчить, що глибина і новизна висновків теоретичного аналізу безпосередньо залежить від використовуваної методології. Перед дослідником завжди постає питання, пов’язане з розумінням природи самого методу теоретичного аналізу і того, як цей метод має бути реалізований у системі знання. Акт філософської творчості передбачає об’єктивне розуміння предмета дослідження, занурення мислення в логіку предмета і його змісту, отже, і метод має розумітися не як зовнішня схема або механічний алгоритм вирішення проблеми, а як іманентний спосіб розгортання теоретичного знання.

In the article the process of interiorization of the method of philosophical cognition into the system of theoretical knowledge, it’s becoming an internal driving force of this knowledge is considered. The experience of studies of historical and philosophical problems shows that the depth and novelty of the conclusions of theoretical analysis directly depends on the methodology used. The researcher always faces a question related to understanding the nature of the method of theoretical analysis and how this method should be implemented in the knowledge system. The act of philosophical creativity presupposes an objective comprehension of the subject of research, the immersion of thinking in the logic of the object and its content, hence, the method should be understood not as an external scheme or a mechanical algorithm for solving the problem, but as an immanent way of developing theoretical knowledge.