Крайня необхідність: історико-правовий аспект законодавчого закріплення на українських землях

Abstract

Стаття присвячена дослідженню питання розвитку законодавчого регулювання інституту крайньої необхідності. Проаналізовано основні етапи розвитку цього інституту кримінального права на території України. Автор акцентує увагу на закономірностях у законодавчому закріпленні ознак крайньої необхідності та їхнього змісту. Автором виділено три основні етапи розвитку правового регулювання цього інституту. У статті наголошується на тому, що заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності на ранніх етапах українського законотворення визнавалось як таке, що лише пом’якшує відповідальність особи. Наступним етапом було визнання крайньої необхідності як обставини, що виключає кримінальну відповідальність. І лише на сучасному етапі заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності є обставиною, що виключає злочинність діяння. У цьому аспекті поворотним моментом у ставленні законодавця до інституту крайньої необхідності виявилось положення, закріплене у КК Української РСР 1960 р., який зі змінами діяв аж до 2001 р., у якому вперше стан крайньої необхідності визнано обставиною, що виключає злочинність діяння. Також у статті наголошено на змінах, які відбулася не лише у змісті стану крайньої необхідності, але й у спрямованості цього стану. Автор наголошує на тому, що спочатку крайню необхідність розглядали лише як можливість захисту свого життя від небезпеки, що загрожує і своїм джерелом має або собаку, або голод. Далі йдеться про можливість збереження інших інтересів, проте виключно особи, котра захищається. На сучасному етапі особа має право відвертати небезпеку, що загрожує будь-яким правоохоронюваним інтересам, як її, так і інших осіб, якщо при цьому не було перевищено меж крайньої необхідності. На підставі аналізу нормативних джерел з’ясовано сутність ознак крайньої необхідності та її меж.

Article is devoted to coverage the essence of the development of legislative regulation of the institute of urgent need. Analyzed the main stages of the development of this institute of criminal law in the territory of Ukraine. The author emphasizes on regularities in the legislative consolidation of the signs of urgent need and their content. The author identifies three main stages of development of legal regulation of this institute. The article emphasizes that causing harm in the state of extreme necessity in the early stages of Ukrainian lawmaking was recognized as only softening the person’s responsibility. The next stage was recognition of the urgent need as a circumstance that excludes criminal liability. And only at the present stage of causing harm in a state of extreme need is a circumstance that excludes the crime of action. In this aspect, the turning point in the attitude of the legislator to the institute of extreme necessity was the provision enshrined in the Criminal Code of the Ukrainian SSR in 1960, which was amended until 2001, in which for the first time the state of extreme necessity was recognized as a circumstance that excludes crime. The article also emphasizes the changes that have occurred not only in the content of the state of emergency, but also in the direction of this condition. The author emphasizes that at first the necessity was considered only as an opportunity to protect one’s life from the threatening danger and either a dog or a famine has its source. In the future, it is possible to preserve other interests, but only the protected person. At the present stage, a person has the right to avert a danger that threatens any law enforcement interests, both his and others, unless the limits of urgent necessity have been exceeded.