Актуальні проблеми філософії та соціології. - 2017. - Вип. 20

Постійний URI для цього зібрання

https://hdl.handle.net/11300/11432

Переглянути

Зараз відображається 1 - 20 з 42

Сили, Пневма та Ідеї у Філона Олександрійського
(2017) Завідняк, Б. Т.; Завидняк, Б. Т.; Zavidniak, B. T.
У дослідженні розкривається концептуальне осмислення Філоном трансцендентної сфери Сил, Пневми та Ідей. Проводиться інтерпретація дискурсу про Логос і здійснюється реконструкція філонівського тлумачення тематики Логосу. Простежується еволюція цієї тематики згідно з метафізичним ученням у давньогрецькій філософії. Розробляється концепція трансцендентності в семантичній сфері Філона Олександрійського через окреслення характеру відношень між трансцендентною сферою Бога і духовним світом людини. Виходячи із цього, розкриваються філософсько-богословські виміри параметрів трансцендентності та з’ясовуються його відносини зі світом і людиною. З’ясовується суть методу алегорези і символу в підході до концептуалізації трансцендентного виміру Бога. Трансцендентність розуміється як онто-етична категорія і розглядається в комплексі із ключовими темами християнської філософії, як-от час і вічність, особа й історія, творення та Бог тощо.
Концептуальне осмислення діалога як соціокультурного феномена
(2017) Вязова, Р. В.; Vyazova, R. V.; Убейволк, О. О.; Ubeyvolk, O. O.
У статті розглядається еволюція поняття діалога; виявлено сутнісні ознаки діалога як найвищої форми спілкування, а саме: наявність мети діалога; спрямованість на знаходження істини; рівноправність, толерантність і відповідальність сторін; суб’єкт-суб’єктний характер; обмін сутнісними поняттями; прагнення конструктивного результату – досягнення взаєморозуміння та раціональної взаємодії у сфері комунікативної та практичної діяльності. Розглянуто проблему інтерсуб’єктивності, яка приходить на заміну проблемі суб’єктивності. Виявлено особливості інтерсуб’єктивного діалога, якими є: рівноправність суб’єктів спілкування, активність усіх учасників комунікації, намір вести бесіду, орієнтація на «Іншого», створення спільного когнітивного простору, адже головною є справа, що обговорюється.
Проекція соціальної панорами української виховної педагогіки та її аксіологічний вимір
(2017) Цихуляк, І. М.; Цихуляк, И. М.; Tsykhuliak, I. M.
У статті досліджено вплив християнських моральних цінностей і традицій на процеси виховання та становлення вітчизняного соціуму. Розглянуто проблематику сучасної педагогіки як фундаментальної основи виховання молодої генерації українців. На сучасному етапі формування національного суспільства надважливим завданням як держави, так і церкви є відповідальність за християнське та патріотичне виховання молоді. Історіософський аналіз концептуальної парадигми християнської й духовної педагогіки переконливо доводить, що найефективнішим способом виховання свідомої та патріотичної національної молоді є релігія, християнські засади впливу на молодь, моральні цінності, що грунтуються на загальноприйнятому Декалозі.Проаналізовано окремі положення соціальної доктрини Патріарха Йосифа Сліпого та сучасної УГКЦ, у навчанні яких процес християнського виховання виступає як пріоритет розвитку, формування та відродження української національної ідеї.
Ответственность христиан за общество согласно Новому завету в контексте мировоззрения украинских протестантов
(2017) Тацюн, Р. И.; Тацюн, Р. І.; Tatsyun, R. I.
В статье доказывается, что Рим. 13:1-7 не предполагает определённой модели церковно-государственных отношений, другими словами, не является догматическим. Акцент, скорее, был сделан на принципиальных ценностях в процессе формирования взаимоотношений между двумя институтами. Это бросает вызов, с одной стороны, тем протестантам, которые искушаются усматривать в отрывках основание для построения четкой модели отношений. С другой стороны, отрывки демонстрируют неизбежность сосуществования и взаимодействия церкви и государственных властей, что бросает вызов части протестантских церквей, которая по-прежнему рассматривает свои отношения с государственными институтами в ключе дистанцирования. Сотрудничество государства и церкви желательно и возможно только при сохранении автономии каждого из этих общественных институтов.
Комеморативні засади національної ідентифікації
(2017) Тарасова, Н. Ю.; Тарасова, Н. Ю.; Tarasova, N. Yu.
У статті досліджуються комеморативні механізми процесів національної ідентифікації суспільства. Аналізуються теорії нації й національної ідентифікації, що обґрунтовують комеморативні механізми націєтворчості. Осмислюються концепції комеморативних політик духовно-смислового об’єднання національних спільнот. Розглядаються духовні передумови застосування комеморативних практик у сучасних соціокультурних умовах, способи відродження історичної пам’яті, методи конструювання різних рівнів соціальної пам’яті. З’ясовується функція інтерпретаційного складника в комеморативних практиках, її залежність від смислової багатозначності культурних об’єктів комеморації, її роль в ототожненні чи диференціації різних суспільних елементів засобами тлумачення, переосмислення й міфологізації історії.
Аргументация как вид коммуникации: критерии эффективности
(2017) Сумарокова Людмила Николаевна; Сумарокова Людмила Миколаївна; Sumarokova Liudmyla M.
Исходя из признания аргументации видом коммуникации, автор рассматривает возможность применения общих принципов коммуникации (в трактовке Э. Гриффина – в качестве критериев оценки эффективности аргументации). Выдвинута идея о необходимости объединения теоретико-коммуникативного и логико-философского подходов к анализу аргументации.
Стан функціонування громадської думки в українському суспільстві
(2017) Стариковська, О. О.; Стариковская, Е. А.; Starykovska, O. О.
У статті здійснене філософське осмислення основних рис стану функціонування громадської думки в українському суспільстві на основі розгляду основних функцій, які вона виконує. Серед основних рис стану функціонування громадської думки в українському суспільстві можна виділити такі: 1) відсутність цілісної системи загальнонаціональних цінностей, ідей, норм; 2) відбиття в суспільній свідомості спрощеної картини світу, сповненої стереотипами мислення, що формують внутрішні суперечності й протиріччя, які мають місце у всіх сферах суспільних відносин; 3) посилення таких крайнощів громадської думки, як радикалізм поглядів соціальних суб’єктів, з одного боку, і прояв громадянської байдужості – з іншого; 4) домінування емоційності над раціоналізмом; 5) посилення розбіжностей між суспільними потребами й державними інтересами; 6) підміна широкої активності громадянським патерналізмом; 7) поширення інформаційно-маніпуляційних технологій в інформаційному просторі України; 8) незавершеність процесу формування національної ідентичності.
Ретроспективний огляд поняття справедливості
(2017) Станіславів, Р. М.; Станиславив, Р. Н.; Stanislaviv, R. M.
Пошук сенсу справедливості має починатися з обрання самого способу, який слід застосовувати. Раціональне розуміння починається з визначень. Пропонується новий підхід до ідеї визначення: визначення за висновками з припущень, тобто від припущень. Усі визначення є обмеженнями, настільки придатними, що не можуть виявитися неадекватними. Фактичне матеріальне існування й абстрактні логічні структури є способом утекти від складності, що виводить їх за межі всіх незначних формулювань. Але вони позначають перший етап раціональності на шляху до повної систематизації за допомогою аксіом, правил висновку та доказів теорем. Такі більш повно систематизовані етапи пізніше з’являються або зникають. Тому вони вразливі, тим більше, що вони легко змінюються.Центральну ідею роботи складає проблема визначення сутності такої філософської категорії, як справедливість, і особливостей прояву справедливості в різноманітних сферах життєдіяльності. Проаналізовано підходи до розуміння справедливості в періоди античності, середньовіччя, нового часу та сучасності.
Життєвий успіх як елемент щастя в спадщині Антонія Радивиловського в контексті української духовної культури XVII століття
(2017) Співак, В. В.; Спивак, В. В.; Spivak, V. V.
Стаття присвячена дослідженню уявлень про життєвий успіх як елемент розуміння щастя в українській духовній культурі епохи бароко. Проаналізовано тлумачення уявлень про успішне життя людини в спадщині Антонія Радивиловського порівняно з текстами Іоаникія Галятовського. Також для порівняльного аналізу використано проповіді польських авторів: Петра Скарги та Томаша Млодзяновського. Робиться висновок про наявність у вітчизняній філософській культурі впливу протестантських і ренесансних уявлень про щасливе життя. Ознаками успішного життя українськими та польськими авторами визнаються володіння багатством, кар’єрне зростання, влада, слава тощо. Більшість авторів висловлюється щодо цього виду щастя негативно, вбачаючи в ньому загрозу християнському благочестю. Натомість Антоній Радивиловський у своїх повчаннях намагається спрямувати прагнення пастви до життєвого успіху в християнське русло, стверджуючи можливість поєднання успіху та благочестя.
Правосвідомість як необхідний елемент підвищення рівня розвитку суспільства й становлення правової держави
(2017) Соколовський, О. О.; Соколовский, О. О.; Sokolovsky, O. O.
У статті доводиться, що правосвідомість чинить активний вплив на регулювання всього різноманіття життєвих процесів у суспільстві й державі, сприяє консолідації громадян, усіх соціальних груп, підтриманню й зміцненню цілісності суспільства, порядку в ньому. Установлено вплив правосвідомості на правотворчу й правореалізаційну діяльність, охарактеризовані можливі деформації правосвідомості, визначені необхідні умови запобігання їх негативному впливу. Розвинена правосвідомість суспільства, повага громадян до закону є основою міцності держави, ефективного функціонування політичної та правової систем. Правові уявлення про справедливість, усвідомлення прав і обов’язків людини, дозволів і заборон – усе це впливає на формування мотивів і установок поведінки людини в правовій сфері життя суспільства, а через регулювання правової поведінки особистості проявляється активна роль права, правосвідомості.
Межі людського пізнання у філософії
(2017) Сінельнікова, М. В.; Синельникова, М. В.; Sinelnikova, M. V.
У статті розглядається гносеологічна концепція І. Канта, яку він представляє через так званий «коперніканський переворот», в якому не знання мають узгоджуватися з дійсністю, як вважалося раніше, а дійсність як предмет знання має узгоджуватися з тим апріорним категоріальним апаратом, що дається людині до будь-якого досвіду. Констатується, що І. Кант висуває концепцію трьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку та розуму, що виступає у формі антиномій. Так І. Кант приходить до дуалізму, роздвоєння світу на сферу, яку можна пізнати науковими засобами (чуттєвий світ явищ, «речей для нас»), і сферу, недоступну розуму, надчуттєвий світ сутностей і непізнаваний світ «речей у собі». Робиться висновок, що людина спроможна пізнавати речі тільки такими, якими вони їй являються, а не такими, якими вони є насправді. Тому як би не збільшувалося наше знання, воно ніколи не стане абсолютним. Саме проти необґрунтованих претензій науки, догматичних забобонів про її всесилля й спрямований реальний зміст кантівського гносеологічного вчення.
«Філософія теперішнього» Дж. Г. Міда як онтологія процесу
(2017) Шамша, І. В.; Шамша, И. В.; Shamsha, I. V.
Статтю присвячено аналізу розуміння часу в концепції Дж. Г. Міда. Онтологія Дж. Г. Міда розуміється як онтологія процесу. Аналіз модусів часу приводить автора до висновку про те, що в концепції американського прагматика вічність виявляється протиставленою часу. Окрема увага приділяється поняттю емерджентності. На думку Дж. Г. Міда, саме емерджентність постає ключем до розуміння всіх модусів часу. Висловлюються думки про неприпустимість протиставлення будь-якого модусу (модусів) часу іншим модусам (або модусу), а також думки про неприпустимість зневажливого ставлення до будь-якого модусу часу чи його частин. Водночас з’ясовується, наскільки концепція часу Дж. Г. Міда наближає дослідника до цілісного розуміння часу, що дає змогу синтезувати сутність та існування людини.
Контури постправди в інформаційному суспільстві
(2017) Саноцька, Н. Я.; Саноцкая, Н. Я.; Sanotska, N. Y.
Метою статті є критичний аналіз феномена постправди в сучасному публічному дискурсі. Автор робить огляд підходів, що найчастіше трапляються в публічному обговоренні цього явища. Установлено, що ще немає цілісної культурологічної, епістемологічної, політологічної концепції постправди. Виявлено, що одним із ключових чинників, який лежить в основі цього нового феномена, є розвиток комунікаційних технологій, зокрема Інтернету та соціальних медіа. Особливістю постправди є те, що в ній акцент робиться на емоційному аспекті публічної дискусії, маргіналізується сфера фактів, що може призвести до багатьох негативних тенденцій у суспільстві. Видається важливим і необхідним, щоб центральним компонентом у програмах освіти було навчання свідомому користуванню медіа, а також формування культури партисипації. Це така форма культури, де люди не є пасивними одержувачами медіа, але мають знаряддя, які дозволяють їм брати участь у комунікаційних процесах, висловлювати свою думку, діяти.
Пятый шейх-уль-ислам духовного управления мусульман Кавказа
(2017) Рахнулла, С. В.; Rahnulla, S. V.
Одним из деятелей науки, просвещения и духовности XIX века Азербайджана был шейх-уль-ислам, духовный лидер Кавказа шейх Абдуccалам Ахундзаде. В 1878 году он был приглашен преподавателем в Горийскую гимназию Грузии. В 1894 году Ахундзаде был назначен шейх-уль-исламом в Духовное управление мусульман Кавказа, которое находилось в Тифлисе. При взгляде на его религиозную, научную, общественно-политическую деятельность с исторической точки зрения можно увидеть, насколько важную школу он создал для азербайджанского общества и молодежи. A. Ахундзаде пытался предотвратить армяно-мусульманскую войну. Он оказывал материальную и моральную помощь пострадавшим во время геноцида азербайджанцам. Ахундзаде и его семья также сильно пострадала от учиненного армянами геноцида.
Винайдення слова «протестантизм». Версії
(2017) Райхерт, К. В.; Rayhert, K. W.
Є три версії походження слова «протестантизм». Перша версія пов’язує етимологію слова «протестантизм» зі Шпаєрською протестацією 1529 р., хоча насправді ця версія є версією походження слова «протестант»: німецький прикметник protestierend був переданий посткласичною латиною як protestans, завдяки чому приблизно в 1539 р. з’явилося французьке слово protestant. На ділі слово «протестантизм» було вигадано в 1649 р. Джоном Мілтоном для позначення християнського руху, який виступав проти папізму, римського католицтва та Папи Римського (це друга версія). На зламі ХХ та ХХІ ст. виникла третя версія походження слова «протестантизм», яка здобула свою популярність завдяки Інтернету. Згідно із цією версією, слово «протестантизм» походить від словосполучення латиною pro Testamentum (дослівно «за Заповіт», «за Святе Письмо», «за Біблію»). Можливо, що ця версія була вигадана неопротестантами (баптистами, пресвітеріанами, мережевими євангелічними конгрегаціоналістами), щоб зняти негативну (пейоративну) конотацію слова «протестантизм».
Концепт української держави в поглядах М. Грушевського
(2017) Поцюрко, О. Ю.; Potsyurko, O. Yu.
У статті обґрунтовується ідея про те, що головним ідейним підґрунтям, яке сформувало концепцію української державності М. Грушевського, було ототожнення національної й соціальної ідеї. Учений був причетний до створення фактологічного підґрунтя філософії української ідеї, очоливши національно-демократичний напрям тлумачення української ідеї й історичних шляхів її розвитку. Говорячи про федеративний устрій майбутньої Росії та орієнтуючись на революційні настрої в Російській імперії, наслідком яких мала стати відмова від обмеження свободи слова, зборів і організацій, мислитель наголошує на тому, що програма-мінімум українства – широка автономія, а програма-максимум – федерація й «неповна самостійність». Сподіваючись на наявність усіх прав і свобод, які притаманні країнам західного світу (до них дослідник зараховував і Україну), українцям було необхідно продемонструвати толерантне ставлення до нацменшин, залучивши їх до місцевого самоврядування.
Юридическая практика как источник и цель формирования правового сознания
(2017) Палий, О. Н.; Палій, О. М.; Paliy, O. N.
В данной работе отстаивается позиция, состоящая в том, что практика является тем элементом, в котором соединяются бытие и мышление, так как в процессе практической деятельности происходит освоение всеобщих форм бытия – формируются категории мышления; в свою очередь, законы формирования теоретического знания – категории, отражая форму предметно практической деятельности, одновременно выступают как отражение всеобщих законов бытия. В центре внимания статьи – юридическая практика как источник и цель формирования правосознания. Основанием формирования правосознания является анализ закономерностей практики. В процессе практической деятельности производится проверка истинности знания. В свою очередь, успешная юридическая практика, то есть та, которая осуществляется в соответствии с объективным содержанием права, формирует нормальное правосознание, направленное на цель права.
Новые религиозные движения и конвергентные процессы современной религиозной жизни
(2017) Никитченко, Е. Э.; Никитченко, О. Е.; Nykytchenko, О. E.
Сегодня «конвергенция» как понятие используется во всех его лексических смыслах (прежде всего как «подобие», «сближение», «слияние») и может применяться для описания и классификации всех процессов, сформированных или формировавшихся в религиозной жизни второй половины ХХ в. Главная цель нашего исследования – объяснить феномен новых религиозных движений как один из процессов конвергенции в современной религиозной жизни.
Причини ісламофобії в країнах Заходу
(2017) Несправа, М. В.; Несправа, Н. В.; Nesprava, M. V.
У статті розглядаються терористичний, історичний, культурний, економічний, мілітарний, політичний та секулярний чинники поширення ісламофобії в країнах Західного світу. Першим чинником є релігійно вмотивовані терористичні акти, які останнім часом регулярно відбуваються в країнах Заходу. Другим чинником є наявність історичного підґрунтя в мусульмано-європейського протистояння. Третім чинником є конфлікт ідентичностей, який ми можемо спостерігати в країнах Заходу між місцевим населенням і мусульманськими мігрантами. Четвертим чинником є економічний, який виражається в тому, що чимало мешканців Європи розглядають мігрантів із мусульманських країн як осіб, на утримання яких йде значна частка їхніх податків. П’ятий чинник – це сучасні війни, які ведуть країни Заходу на територіях мусульманських держав. Шостий чинник – це політичні амбіції правих сил у країнах Заходу. Сьомий чинник – це поширена в Європі релігіофобія, тобто неприязнь до будь-яких проявів релігійного.
Основоположні фактори безпеки і розвитку української держави в інформаційно-мережеву епоху
(2017) Найдьонов, О. Г.; Найденов, А. Г.; Naydonov, O. G.
В інформаційну добу на перше місце серед чинників безпеки і внутрішніх резервів розвитку суспільства виступають освіта, культура та психологічне життя суспільства. Внутрішні ресурси розвитку країни є визначальними, оскільки основним матеріалом, яким воно оперує, є знання, точніше, наукове знання та здатність народу і його уряду швидко й ефективно його здобувати, впроваджувати, застосовувати, а також зберігати й охороняти. Значення культури, освіти та психології народу для виробництва матеріальних благ беззаперечне. Однак «внутрішній світ» суспільства: його культурні, релігійні, моральні й освітні цінності, а також психологічні особливості, виконує найважливішу для держави справу – визначає наближення чи, навпаки, віддалення смислових горизонтів суспільства.

Переглянути

Нові надходження