Актуальні проблеми філософії та соціології. - 2021. - Вип. 30
Постійний URI для цього зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Толерантність як філософсько-політична категорія(Одеса, 2021) Радіонова, Л. О.; Радіонова, Людмила Олексіївна; Radionova, Liudmyla O.Статтю присвячено розгляду категорії «толерантність», при цьому толерантність розглядається не як моральна, етична категорія, не як цінність в собі, а як філософсько-політична категорія. У контексті кризи ліберальної моделі толерантності ставиться питання про переосмислення підстав толерантності в рамках самої ліберальної теорії. Автори звертаються до Джона Локка як до джерела дискусії про ліберальну терпимість. Доведено, що історично категорія толерантності проклала собі шлях в класичну ліберальну теорію крізь розробку Джоном Локком теми терпимості в релігійній сфері. Оскільки, мислячи історично, а не метафізично, автори розуміють, що в дійсності межу толерантності прокладає не абстрактний універсальний вічний розум, а наявні в конкретних історичних контекстах політичні реалії. Показано, що у політиці потрібно обґрунтовувати межі, за якими діє не толерантність, а безжалісне придушення. Також підкреслюється, що право на толерантне ставлення не поширюється на думки та дії, що ведуть до заворушень і приносять суспільству більше шкоди, ніж користі, як і на все, що обурює спокій людей і створює загрозу миру держави. Те, що заборонено державними законами для всіх громадян, не може бути об’єктом терпимості по відношенню до якоїсь однієї категорії людей. Показано, що політична практика терпимості і сьогодні включає насильство, оскільки будь-яким шляхом забезпечує деполітизацію приватних відмінностей. Спроби залишити приватні відмінності в приватній сфері сьогодні тягнуть за собою особливо багато протиріч. Це неможливо, оскільки список того, що має право на толерантне ставлення, розширюється тільки завдяки політичній боротьбі. Доведено, що в сучасному світі ті, по відношенню до кого здійснюється практика терпимості, зазвичай починають відчувати гостру потребу в своїй символічній представленості, особливо це стосується тих Інших, у світоглядній системі яких не можна прокреслити чіткої межі між приватним і публічним простором. Однак уважний аналіз дозволяє виявити, що за темою конфлікту і ідентичності ховається економічний конфлікт. Показано, що деполітизація приватної сфери є невід’ємною частиною класичної концепції толерантності, що спирається на індиферентність держави до приватних відмінностей. За Локком, право на терпимість має лише те, що виходить за межі політики. У статті підкреслюється, що основне практичне значення ідеї толерантності полягає в тому, що вона може покласти край нестерпного політичного насильства.Документ Особливості політико-партійного представництва лідерів громадських організацій міноритарних етнічних груп Закарпатської області у констексті місцевих виборів 2020 р.(Одеса, 2021) Зан, М. П.; Зан, Михайло Петрович; Zan, Mykhailo P.Політико-партійне представництво й участь лідерів громадських організацій етнічних меншин України у виборах є практично недослідженою проблематикою вітчизняного політологічного дискурсу. Базуючись на даних електоральної статистики місцевих виборів 2020 р., автор аналізує участь у виборчій кампанії 27-ми лідерів національно-культурних товариств Закарпатської області. Серед них – громадські організації закарпатських ромів (14 чол.), угорців (5 чол.), русинів (4 чол.), румунів (2 чол.), словаків і німців (по 1 чол.). Народними депутатами стали 12 лідерів міноритарних етнічних груп Закарпаття. Зокрема, 6 лідерів ромської етнічної громади (Юрій Мандич, Мирослав Горват, Іван Йонаш, Рудольф Пап, Едуард Тирпак, Леонід Брежинський), 4 лідери угорської спільноти (Василь Брензович, Ільдико Орос, Іштван Добша, Калман Горват), 1 лідер словацької (Ернест Горват) та 1 лідер німецької (Юлія Тайпс) етнічних громад краю. Виборча кампанія була невдалою для очільників русинських і румунських громадських організацій. У статті з’ясовано політико-партійну репрезентацію кандидатів. Зокрема, найбільше балотувалися від «Партії твого міста» (5 чол.), що пов’язано з технічним кандидуванням ромських лідерів у м. Ужгороді. Кандидати від «КМКС» Партії угорців України (4 чол.) – відомі в угорській громаді лідери, як на загальнорегіональному (Василь Брензович, Ільдико Орос), так і на локальному рівнях (Іштван Добша, Пал Попович). Трьома представниками позиціоновані політичні партії «Рідне Закарпаття» (Леонід Брежинський, Мирослав Горват, Ернест Горват), ВО «Батьківщина» (Едуард Тирпак, Світлана Адам, Юлія Тайпс), «Опозиційна платформа – За життя» (Золтан Адам, Димитрій Сидор, Юрій Шипович) і партія «За майбутнє» (Калман Горват, Юрій Продан, Микола Бобинець). Двома особами репрезентовані «Команда Андрія Балоги» (Іван Йонаш, Артем Леньо) та «Слуга народу» (Арсеній Богар, Марія Лаврюк). Демократичну партію угорців України представив на місцевих виборах ромський лідер м. Берегове Рудольф Пап. Політичну партію «Сила і Честь» – голова Товариства румунської молоді «М. Емінеску» Іван Бокоч. Найбільш фрагментованою у політико-партійному спектрі на місцевих виборах 2020 р. виявилася ромська громада: 14 ромських лідерів загалом балотувалися від 7-ми політичних партій. Це засвідчує відсутність на рівні ромської громади консолідації в узгодженні політичних орієнтацій і вироблення єдиної громадсько-політичної платформи ромів Закарпаття. За винятком локального представника з Берегова Калмана Горвата («За майбутнє»), всі лідери угорських громадських організацій репрезентували «КМКС» Партію угорців України. Чотири керівники русинських громадських організацій «поділили» політико-політичне представництво між «Опозиційною платформою – За життя» та партією «За майбутнє». Двоє румунських лідерів – між партією «Сила і Честь» і «Слуга народу». Успішним стало балотування лідера словацької меншини Ернеста Горвата на рівні м. Ужгорода від партії «Рідне Закарпаття» та лідерки німецької молодіжної громадськості Закарпаття Юлії Тайпс на рівні м. Мукачева від ВО «Батьківщина».Документ Вплив міжособистісних відносин як складника корпоративної культури на організаційну ефективність(Одеса, 2021) Панасенко, Ю. А.; Panasenko, Yu. A.; Тащенко, А. Ю.; Tashchenko, A. Yu.Стаття присвячена обґрунтуванню причинного зв’язку міжособистісних відносин як складника корпоративної культури й організаційної ефективності заради більш точного розуміння необхідності окремих заходів корпоративної соціальної відповідальності. Організаційну ефективність авторки інтерпретують у руслі системного підходу з погляду досягнення соціальних цілей і місій через заходи корпоративної соціальної відповідальності на прикладі її внутрішньої складової частини. Внутрішня корпоративна соціальна відповідальність спрямована не лише на дотримання законодавчих норм, а й на практикування добровільного відгуку організації на проблеми своїх працівників. Корпоративна культура вводиться у поле дослідницької уваги на правах важливої детермінанти розвитку міцної внутрішньої структури організації. Роботи класиків соціології дають підстави підтвердити її зв’язок із організаційною ефективністю – зокрема, з погляду теорії бюрократії (М. Вебер) і теорії соціального простору (П. Бурдьо). Корпоративна культура передбачає певні особливості цінностей, правил поведінки та спілкування працівників організації, типологізацією чого займалося чимало науковців – згадано підходи В. Аучі, Ф. Тромпенаарса та Ч. Хемпдена-Тьорнера, Г. Хофстеде, Ч. Хенді, М. Туленкова й О. Ковтуна. Авторки розглядають міжособистісні відносини на основі типів корпоративної культури, виокремлених Ф. Тромпенаарсом і Ч. Хемпденом-Тьорнером, таких як універсалістська – партикуляристська, індивідуалістська – колективістська, дескриптивна – аскриптивна. Як передумову емпіричної перевірки наявності або відсутності зв’язку міжособистісних відносин і внутрішньої корпоративної соціальної відповідальності запропоновано узагальнення найдоречніших індикаторів міжособистісних відносин як складової частини корпоративної культури та гіпотези щодо потреб працівників у цьому контексті.Документ Міркування Мартіна Лютера на тему позажиттєвого стану людини(Одеса, 2021) Куриляк, Валентина Василівна; Куриляк, В. В.; Kuryliak, Valentyna; Kuryliak, Valentyna V.Стаття має за мету представити тлумачення Мартіна Лютера на тему смерті та воскресіння людини. Дослідженням праць Мартіна Лютера займалася низка авторитетних вчених, таких як Філіп Шекер, ЛеРой Фрум, Тревор О’Реджіо, Джозеф Саліго та ін., які поглиблено вивчали міркування реформатора щодо буття людини після смерті. Окремо кожен із них дійшов висновків про те, що Лютер часто порівнював смерть із фізичним сном людини. Інакше кажучи, посилаючись на окремі тексти Святого Письма, особливо книгу Буття, Лютер ілюзивно називав позаземний стан людини приємним відпочинком, під час якого фізичне тіло знищується у процесі гниття, а душа перебуває у несвідомому стані, чекаючи останнього судного дня. Однак в окремих публічних виступах та особистому листуванні Лютер згадував процеси після смерті, у яких, ті хто помер, можуть розмовляти із Богом та ангелами. Окремі дослідники Лютера стверджують, що в останні роки свого життя Лютер вчив, що душі праведних не сплять, а мають свідомість і радіють на небесах. Така перевага, на думку Мартіна Лютера, доступна лише тим християнам, котрі за життя були вірними Господу у мотивах, цілях і ділах. Загалом науковці по темі смерті та воскресіння із праць Мартіна Лютера не дають вичерпних тверджень, не впевнені, що реформатор змінив свої погляди до кінця життя на природу смерті (смерть як сон), лише зазначають, що він мав боротьбу ідей між поглядом, коли душа є несвідомою або свідомою та живою. Однозначно можна сказати, що доктрину про чистилище, яку сповідує католицька церква, він повністю відкинув, обґрунтувавши це тим, що відкупити душу за життя із чистилища християнин не може, оскільки спасіння дається виключно по благодаті, яке дарується людині внаслідок покаяння та посвяченого життя. Отже, у висновках подано твердження, що Мартін Лютер у своїх працях намагався бути обережним та об’єктивним, не даючи вичерпної відповіді щодо змісту та форми позаземного буття людини.Документ Способи маркування ідеологічних позицій у визначеннях(Одеса, 2021) Яковлєв, М. В.; Яковлєв, Максим Володимирович; Yakovliev, Maksym V.У статті розглядаються деякі стратегії маркування ідеологічних позицій у визначеннях. Емпіричним матеріалом слугують приклади радянської філософської літератури, а також сучасна праця американської дослідниці історії мистецтва А. Бойлен «Візуальна культура», в якій подається невеликий словник мистецтвознавчих термінів, більшість з яких містять ідеологічні маркери. У статті доводиться, що пряме маркування ідеологічної позиції, як це робили у своїх працях радянські філософи та суспільствознавці, вочевидь є однобоким та упередженим, утім читачам одразу повідомляється, на яких світоглядних засадах здійснюється формування визначення. Доповненням до прямого вказування на ідеологічну позицію (у вигляді маркування «буржуазних» підходів) можуть слугувати й хвалебні епітети на адресу ідеологів, чиї погляди поділяє автор визначення. У визначеннях А. Бойлен також спостерігається стратегія прямого маркування ідеологічної позиції, наприклад, через згадування євроцентризму в негативному ключі, імперіалізму, критики патріархального погляду на жінок як тих, хто займаються «марнославно» справою, якщо йдеться про «селфі» тощо. Авторка починає практично кожне визначення в нейтрально-науковому стилі, однак останнє речення маркує її ідеологічну позицію. Окрім прямого маркування, ідеологічна позиція може передаватися і через ключові категорії, як, приміром, згадка про репресивний характер означуваного явища, так і через метафоричні конотації до «духу боротьби» проти встановлених порядків та ієрархій. Проведений аналіз дозволяє припустити, що перспективним для подальших досліджень є пошук ідеологічних маркерів інших ідеологій, зокрема консерватизму, націоналізму, фемінізму, які також можуть бути реалізовані як за допомогою прямої декларації позиції, так і за допомогою метафор, конотацій, згадувань ключових ідеологічних категорій, позитивних епітетів на адресу ключових ідеологів того чи іншого напряму тощо.Документ «Перша шпальта». Порядок денний медіа між І та ІІ турами президентської кампанії 2019 р. (на прикладі дослідження матеріалів сайту видання «Дзеркало тижня. Україна»)(Одеса, 2021) Ломейко, В. І.; Ломейко, Вероніка Іванівна; Lomeiko, Veronika I.Статтю присвячено визначенню основних тем політичного порядку денного в аналітичних матеріалах видання «Дзеркало тижня. Україна» між першим і другим турами виборів Президента України у 2019 р. Теорія порядку денного виходить із того, що медіа впливають на політику за допомогою конструювання порядку денного, тобто визначаючи ієрархію суспільно значущих проблем. В Україні медіа завше є відлунням кланових, олігархічних інтересів. Констатуємо брак досліджень щодо визначення рівня впливу окремих медіа на політичний порядок денний, тобто рівня їх політичної «впливовості». Наша розвідка є однією з перших спроб окреслити коло медіа, які конструюють порядок денний в Україні. На підготовчому етапі дослідження було визначено видання, що впливають на порядок денний в Україні: «Українська правда», «Дзеркало тижня. Україна», «Фокус», «НВ», «Український тиждень», «День». Задля визначення унікальної тематики, яка є притаманною саме медіа у конструюванні порядку денного, було обрано видання «Дзеркало тижня. Україна». На 2019 рік це видання отримало першість за впливом на лідерів бізнесу і політики та якістю аналітичної інформації та відповідності професійним стандартам. Вибірку сформували чотири випуски у період між І та ІІ турами (31 березня – 21 квітня) президентських виборів 2019 р. За результатами дослідження визначено, що політичний порядок денний у медіа характеризувався поступовою зміною головних тем – від результатів І туру та шансів на перемогу двох кандидатів (П. Порошенка та В. Зеленського) та причин поразок інших (передусім Ю. Тимошенко та Ю. Бойка) до визначення суспільно важливих тем подальшого політичного розвитку. Медіа не лише фіксують певні події (відставку М. Степанова, позицію А. Авакова, заяви західних партнерів, справу «Приватбанку» тощо), а й окреслюють напрями дій наступного Президента. Порядок денний формується навколо таких тем, як: безпека та територіальна цілісність, помилки П. Порошенка (кадрові, а також корупція і провал судової реформи), проблема «Приватбанку», необхідність реформ і конкретні пропозиції щодо їх здійснення в енергетиці, будівництві доріг; земельна реформа, трудова міграція та дострокові парламентські вибори. Унікальність порядку денного у медіа зумовлена тим, що у кожному випуску журналісти й експерти системно звертаються до теми відповідальності суспільства. Це стосується не стільки конкретного електорального вибору, а й подальших реформ. Саме теми відповідальності суспільства, соціальних вад і патологій, відсутності солідарності, необхідності протистояти фейкам і розрізняти реальне та надумане (С. Рахманін) виступають фундаментом порядку денного медіа, забезпечують його унікальність порівняно з порядком денним політиків, урядовців та олігархів.Документ Самооцінка громадянських компетентностей вчительської спільноти: кейс Дрогобиччини(Одеса, 2021) Зелена, О. Я.; Zelena, O. Ya.; Зелена, Оксана; Zelena, Oksana; Мірчук, І. Л.; Мірчук, Ірина; Mirchuk, I. L.; Mirchuk, IrynaУ статті на основі теоретико-емпіричного аналізу даних соціологічного опитування вчителів і керівників шкіл Дрогобиччини у 2020 р. «Запити роботодавців у сфері середньої освіти», до організації та проведення якого були безпосередньо залучені авторки цієї розвідки, вивчено думку вчительської спільноти щодо значення громадянських компетентностей у сучасній системі освіти. Проаналізовано базові міжнародні й українські нормативні документи, що визначають стратегію громадянської освіти школярів і значення загальних і професійних компетентностей сучасного вчителя загалом. Зосереджено увагу на дослідженні громадянської культури вчителя як одного із рівнів політичної культури. Підкреслено, що реформи, які тривають в освіті, тягнуть за собою нові вимоги до теперішньої вчительської спільноти, а також майбутніх педагогів. Авторки піднімають питання важливості громадянських компетентностей для сучасного вчительства, оскільки демократичні принципи Нової української школи закладають цілком нову модель взаємовідносин між вчителем і учнем, а головне – формують запит на новий тип громадянина. Наголошено на важливості формування громадянських якостей, характерних для демократичного суспільства як в учнів, так і у вчителів. На основі емпіричних даних показано важливість для сучасних вчителів загальних і професійних компетентностей. Також за результатами опитування побудовано умовну рейтингову низхідну важливості низки громадянських компетентностей. Показано, що освітяни не до кінця усвідомлюють свою роль у суспільно-політичному житті громади у демократичній державі. Акцентовано на необхідності працювати над формуванням громадянських компетентностей вчителів усій науково-педагогічній спільноті, бо громадянська культура педагога, його світогляд є головними інструментами впливу на школярів.Документ Концепт «Велика Україна» у вітчизняній політичній думці(Одеса, 2021) Горло, Н. В.; Горло, Наталя Віталіївна; Horlo, Natalia V.У статті розглянуто зміст концепту «Велика Україна» у поглядах українських мислителів та у суспільному дискурсі кінця ХІХ – початку ХХІ ст. Ядром розуміння концепту «Великої України» з кінця ХІХ ст. – початку стадії політизації національно-визвольного руху – була ідея соборності українських земель, що зумовлювалося фактом розділеності українського народу та перебування його етнічних територій у складі різних держав. Вперше ідею об’єднання українських земель обґрунтував Ю. Бачинський у праці «Україна irredenta». Представники географічної науки С. Рудницький і В. Кубійович охарактеризували етнічні українські землі та чітко окреслили їх ареал, тим самим заклавши підґрунтя ідеї політичного об’єднання українських земель. Представники націоналістичної течії української політичної думки (М. Міхновський, Д. Донцов, М. Колодзінський, Ю. Липа) наповнили концепт політичним змістом, наголосивши на шляхах утворення незалежної Української держави. Натомість М. Грушевський, погляди якого еволюціонували від автономістських до самостійницьких, надав концепту «Великої України» переважно культурницького забарвлення. Концепт «Великої України» виявився затребуваним у період незалежності України, його зміст коригується відповідно до поточних реалій: у період російської збройної агресії помітна тенденція до радикалізації ідеї у бік націократії. У статті наголошено, що в основі концепту лежить ідея соборності етнічних українських земель, яка не передбачає включення до «Великої України» територій іншоетнічного населення. Відмінність від європейських «великих ідей» полягає саме у тому, що українська «велика ідея» не має іредентистського характеру, адже не містить великодержавницького компоненту. Автор вважає, що, враховуючи політичний характер української нації, концепт «Великої України» має включати не лише розуміння духовної та ментальної єдності українців, розпорошених по всьому світові, але й усвідомлення національної ідентичності представниками усіх етносів, котрі становлять політичну націю.Документ Формування національного стилю політичного спілкування в Україні як виклик сучасної глобалізації(Одеса, 2021) Вагіна, О. М.; Вагіна, Олена Миколаївна; Vahina, Olena; Vahina, Olena M.Стаття присвячена дослідженню проблеми формування стилю офіційно-ділової комунікації в Україні та виокремленню особливостей українського національного стилю політичного спілкування. Визначено актуальність теми за умов сучасних глобалізаційних процесів. Підкреслено роль політичної комунікації як найголовнішого інструменту для усунення суперечностей і запобігання можливим конфліктним ситуаціям. Відзначено, що одним із чинників успішності перебігу політичних переговорів є врахування соціокультурних відмінностей між партнерами чи опонентами. На основі аналізу останніх досліджень і публікацій визначено, що особливості українського національного стилю політичної комунікації не стали поки що предметом спеціального дослідження, і це зумовило вибір теми. Автором уточнено основні поняття дослідження: національний стиль ділового спілкування, національний характер, національний стереотип, ментальність, культуру спілкування, політичну комунікацію, мультикультуралізм, кросс-культурні бар’єри тощо. Розглянуто історичні та геополітичні причини неоднорідності менталітету української нації. Зазначено, що український народ має свої світоглядно-психологічні надцінності: відкриту душу, щирість, добре серце, емоційне сприйняття навколишнього світу тощо. Автором визначено особливості українського офіційно-ділового стилю спілкування: толерантність, доброзичливість, імпульсивність, надмірну емоційність, не пунктуальність тощо. Водночас наголошено на відсутності усталених стандартних норм поведінки та правил етикету. Несформованість національного стилю ділового спілкування в Україні породжує у світовому політичному просторі помилкові уявлення про культуру й етикет українців. Охарактеризовано стереотипи про Україну й українців, які сформувалися у свідомості іноземців; розглянуто динаміку змін у сприйнятті українців іноземцями за останні роки. З огляду на євроінтеграційний вектор Української держави окреслено перспективи подальших досліджень національного стилю спілкування, що сприятиме розширенню всебічних контактів України на міжнародній арені.Документ Цифрова ідентичність як відображення інформаційного суспільства(Одеса, 2021) Усанова, Л. А.; Усанова, Людмила Анатоліївна; Usanova, Liudmyla A.; Супрун, Г. Г.; Супрун, Геннадій Геннадійович; Suprun, Hennadii; Suprun, Hennadii H.У статті досліджуються проблеми цифрової ідентичності як відповіді на виклики сучасного інформаційного суспільства. Здійснено аналіз процесів індивідуалізації і самопрезентації індивіда в мережевому просторі. З поширенням ролі інтернет-ідентичності як суспільного явища власна соціальна презентація стає важливою умовою онлайн- і офлайн-життя. Виділено особливості й методи створення цифрового образу через міжособистісну комунікативну діяльність. Проаналізовані феномени цифрового середовища «слактивізм» і «постправда». Слактивізм є поширеним продуктом розвитку цифрового поля і являє собою спосіб реакції на суспільні тенденції через бажання самоствердитись як особистості, що відповідає на виклики і тенденції сьогодення. Явище «постправди» розглянуто як інформацію (ствердження) з багатогранними можливостями інтерпретації без претензії на об’єктивність. Наслідком є маніпуляція і дезінформація в інформаційному полі. Вказано на те, що об’єктивні й перевірені факти поєднуються чи навіть поступаються своїм місцем повідомленням, які спрямовані безпосередньо на емоційну реакцію як окремих індивідів, так і широких соціальних груп в цілому. У статті також акцентовано увагу на тому, що на початку свого розвитку мережа Інтернет слугувала, здебільшого, інформаційно-пізнавальною платформою, але з поширенням і доступністю цифрових технологій відбулось трансформування її до соціально-комунікативного простору. Акцентовано увагу на тому, що явище цифрової ідентичності здійснюється шляхом міжособистісної комунікації і власної репрезентативності в цифровому середовищі. Індивідуалізація особистості набуває динамічного характеру відповідно до нових змінних, які можуть виникати як в інформаційному полі, так і в межах міжособистісної комунікації. Соціальні мережі виступають тими платформами, які надають користувачу можливість особистісної реалізації і породжують оманливе відчуття причетності до включення в масово значимі процеси.Документ Національний інтерес та державна ідеологія як умови конституювання української нації(Одеса, 2021) Сабадуха, В. О.; Сабадуха, Володимир Олексійович; Sabadukha, Volodymyr; Sabadukha, Volodymyr O.У статті досліджено роль національного інтересу та державної ідеології в конституюванні української нації. Відсутність у Конституції України визначеного змісту національного інтересу та державної ідеології вносить хаос як у соціально-політичне життя, так і загалом у свідомість громадян. За методологічну основу дослідження прийнято метафізичну теорію особистості. Людина в процесі власного духовного становлення може пройти такі ступені розвитку: залежна особистість, посередня особистість, зріла особистість і геній, а може зупинитися на нижчих ступенях розвитку. Проаналізовано ґенезу розвитку поняття «інтерес» у філософії І. Канта, Ґ. Геґеля, Е. Фромма та українській філософській думці. Проаналізовано чинні підходи до розуміння поняття «інтерес». Доведено, що поняття «інтерес» має охоплювати не лише матеріальні, соціально-політичні потреби, але й духовні, а саме потребу самореалізації. Національний інтерес із позиції концепції особистісного буття полягає в тому, що держава має забезпечувати пріоритет особистісного начала над знеособленим. Національна ідеологія постає як фундаментальна умова усвідомлення національних інтересів. Сформульовано основні положення ідеології персоналізму як державної, що знайшло втілення в законі: «Особистість – принцип буття», який означає, що пріоритет у суспільстві має належати особистостям, які є у кожній верстві суспільства. Інтерес нації є єдиним й абсолютним підґрунтям, що надає право на політичну діяльність і державну службу. Критерієм громадської, політичної й державної діяльності діяча мають бути результати за попередню діяльність. Обґрунтовано, що національний інтерес та ідеологія персоналізму є складовими частинами національної безпеки. Формування критичної маси особистостей постає метою національної безпеки. Найбільша загроза національній безпеці – це деградація еліти, перетворення її на внутрішній пролетаріат, втрата духовних засад буття, деградація особистісного начала. Сформульовано світоглядні засади подолання хаосу в українському суспільстві: утвердження пріоритету духовного над матеріальним. Проаналізовано зв’язок національної безпеки з викладанням суспільних наук. Формування інтелектуальної еліти, здатної діяти відповідно до національних інтересів, безпосередньо залежить від якості викладання суспільних наук.Документ Між природним та штучним: антропологічний вимір(Одеса, 2021) Паньків, О. В.; Паньків, Олеся Василівна; Pankiv, Olesia; Pankiv, Olesia V.Сучасний технологічний поступ, зокрема біо-, нано-, нейротехнології, інформатизація, не лише детермінує розвиток суспільства, а й впливає на світогляд людини, вносить зміни в її ціннісні орієнтири. Присутність новітніх технологій та широке впровадження їх в життя надає людині відчуття нових можливостей. Зокрема, йдеться про можливості змінювати живу природу в різних її формах (від зовнішнього середовища до різноманітних модифікацій людського організму). Мета та спрямованість таких змін, можливих модифікацій підводить до цілого ряду етичних питань про міру відповідальності та можливі ризики. У даному аспекті особливу увагу привертає діяльність «DIY-science» спільнот, які завдяки свободі, доступності та ефективності проведення досліджень та експериментів, з одного боку, сприяють розвитку, а з іншого, можуть бути джерелом поширення біо-злочинності та біо-тероризму. У даній статті на основі звернення до таких міждисциплінарних напрямів, як штучне життя (ALife), синтетична біологія (SynBio), увага звертається на зміщення традиційної межі між природним та штучним, життям та технологією. Відтак представлені роздуми сучасних дослідників про майбутнє людства під час реалізації пост- та трансгуманістичного проекту як звільнення від влади фізичної природи та перетворення на істоту із суперможливостями. Занепокоєння викликають нові технологічні перспективи, які загрожують перетворенням людини на об’єкт техносфери, а людського життя – на складову частину інженерії. Окреслена проблема виражена як в онтологічному аспекті в питаннях визначення буття, так і в епістемологічному аспекті, який стосується розуміння живих систем, а також етичному як проблеми наслідків створення живих систем. У дослідженні застосовувалися як загальнонаукові, так і філософські методи, зокрема аналіз, синтез, феноменологічний, герменевтичний, компаративістський.Документ Пізнавально-ціннісний аспект процесу формування когнітивної свідомості як способу духовно-практичного буття суспільства(Одеса, 2021) Моргун, О. А.; Morhun, O. A.У статті піднімається важлива проблема про так звану «раціоналізацію» сучасних суспільств, функціоналізацію суспільних відносин, витіснення духовно-ціннісних складових частин людського буття з негативними наслідками його дегуманізації. Йдеться про можливість встановлення нового суспільного «когнітивного порядку», котрий нормує і регламентує соціальну поведінку громадян. В українському суспільстві подібні процеси тільки розпочинаються, і їх представляють в аспекті «прагматичного» вирішення питань або «політичної доцільності» за певною раціональною логікою. У статті ставиться актуальне питання про те, що сучасне суспільство у своєму науково-технологічному й інформаційно-технічному прогресі повинно розвивати когнітивну свідомість громадян таким чином, щоб не втрачався її пізнавально-ціннісний аспект, а сама когнітивна свідомість як пізнавально-ціннісна в аспекті набуття практичних знань і вмінь повинна перетворюватися на один із основних засобів духовно-практичної життєдіяльності суспільства ХХІ ст. Аналізується зв’язок когнітивності та «когнітивної структури» з комунікативними процесами і людським спілкуванням, бо тільки в такому зв’язку комунікативні інтеракції набувають когнітивної цінності та можуть транслювати смисл, відповідність і значення практичних знань. У духовно-практичному аспекті це часто інтерпретується як «досконалість», що йде від «комунікативної етики» спілкування в семіотично-смисловому вираженні. З боку когнітивності – це когнітивно-етична автентичність, котра є сутністю когнітивної свідомості. Розглядається пряме альтернативне співвідношення «етики самовдосконалення» й «етичного прагматизму», показується, що в подібній бінарній опозиції твориться духовно-практичне буття людини і суспільства, а також відповідна цьому буттю суспільна когнітивна свідомість. Втілення практичних знань на творчо-реалізаційній основі потрібне для розвитку самої людини, в когнітивному аспекті – для її самовдосконалення і когнітивно-ціннісного самоствердження. Таким чином, за думкою автора, суспільне буття стає осмисленим людським буттям, об’єктом для практичного пізнання і самопізнання, предметних когнітивних дій по творенню більш досконалої соціальної реальності, конкретніше – «когнітивної реальності» з відповідною когнітивною свідомістю високоінтелектуальних громадян зі своїми особистими ціннісними уподобаннями.Документ Основні ролі чоловіка у християнському шлюбі на прикладі відношення Христа до церкви(Одеса, 2021) Марюхно, В. В.; Mariukhno, V. V.У сучасному світі стає актуальним розуміння власної ролі чоловіка у шлюбі. У пошуку особистої ролі чоловіка у християнському шлюбі цілком логічним є звернення до текстів Священного Писання. Стаття присвячена виокремленню основних ролей чоловіка у християнському шлюбі крізь призму відносин Христа та Церкви. Наголошується на тому, що богословське осмислення ролі чоловіка у шлюбі поза межами розуміння чоловіка та жінки як частини величного творіння Бога Отця є невиправданим. Чоловік і дружина мають розумітися не лише як тіло, але і як дух. Також акцентується увага на розумінні шлюбу, засновником якого виступає Бог Творець. Стверджується, що такий підхід до розуміння сутності чоловіка, дружини та шлюбу сприяє більш повному та змістовному усвідомленню чоловіком власної ролі у християнському шлюбі. Наголошено на тому, що високий рівень розлучень зумовлює пошук відповідей на актуальні питання сімейного життя подружжя. Соціологічні, психологічні та філософські дослідження дедалі частіше розглядають проблематику подружніх відносин, проте з богословського погляду осмислення сімейних відносин відбувається вкрай рідко. Зокрема, це стосується і розгляду ключових ролей чоловіка у християнському шлюбі. Зроблено висновок про те, що у християнському шлюбі чоловік має проявляти до своєї дружини жертовну любов, освячувати її через слово, а також реалізовувати право й обов’язок щодо головування. Зазначено, що любов agape виводить людину за межі взаємної вигоди й навчає піклуванню про інших. Освячення через слово базується на словах апостола Павла: «Христос полюбив Церкву й віддав Себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води в слові» (Еф. 5:25–26). Ідея ж головування чоловіка у шлюбі полягає у концепції головуванні Бога над Христом, а Христа – над чоловіком. Головування має на меті звеличення впокореної особистості.Документ Проблеми застосування автоматичних алгоритмів прийняття рішень: етичний та соціальний аналіз(Одеса, 2021) Ланюк, Є. Ю.; Ланюк, Євген Юрійович; Laniuk, Yevhen; Laniuk, Yevhen Yu.У статті досліджуються етичні та соціальні проблеми, що постають із застосування автоматичних алгоритмів прийняття рішень (ААПР), які визначено як комп’ютерні програми, що перетворюють вхідні дані (оцифровану інформацію про індивідів) на вихідні (рішення) на основі своїх запрограмованих інструкцій. Такі алгоритми щораз ширше застосовують у багатьох сферах людської діяльності, зокрема банківській, страховій, маркетинговій та ін. Хоча їхнє використання має очевидні переваги, вони водночас порушують низку етичних, філософських та соціальних проблем, окремі з яких розглядаються у цій статті. Ґрунтуючись на ідеях Льюїса Мамфорда, вказано, що суспільство в інформаційну епоху можна розглядати як абстракцію його ключової технології – комп’ютера. У руслі підходу Жиля Дельоза суспільство, яке вибудовується довкола алгоритмів, що перетворюють дані, визначено як «суспільство контролю». Таке суспільство утверджується як нова історична форма влади, котра приходить на зміну «дисциплінарній» владі, концепцію якої обґрунтував Мішель Фуко. Аналізуються особливості формування такого суспільства у Китаї та на Заході. У Китаї його метою є винагорода і покарання «корисних» та «некорисних» для держави громадян, тоді як на Заході – підштовхування людей до дій, які приносять прибуток технологічним компаніям та їхнім клієнтам. Розглянуто кілька контроверсійних прикладів застосування ААПР і подано їхню етичну та соціальну інтерпретацію. Зокрема, обґрунтовано такі проблемні аспекти, які постають із їхнього використання: односторонній та непрозорий характер прийнятих рішень і труднощі їх оскарження, втручання у приватність, байдужість до соціальних контекстів, редукціонізм, стигматизація, формування петель позитивного зворотного зв’язку, а також упереджене ставлення до меншин. Аналіз пов’язаних з діджиталізацією у нашій країні етичних, філософських та соціальних проблем стає актуальним завданням у вітчизняних гуманітарних та суспільних науках. Важливим, зокрема, є обґрунтування етичних принципів, на які повинен спиратись процес діджиталізації, що є перспективним напрямом подальшої розробки проблематики цієї статті.Документ Буття і бдіння: перегляд нагляду як переосмислення паноптичного контролю(Одеса, 2021) Гонтар, В. Е.; Гонтар, Василь Едуардович; Hontar, Vasyl E.Стаття направлена на переусвідомлення ставлення до паноптикального прихованого нагляду (у сенсі, який запропонував М. Фуко). У філософській літературі існує певна однобокість в оцінці паноптикального характеру соціальних відносин, які реалізуються через наглядовий контроль; такі відносини позиціонуються як закамуфльовані механізми м’якої влади, що реалізовують приховане підштовхування до правильної поведінки у межах заданого дисциплінарного дискурсу. Більшість авторів наполягають на негативній функції паноптичних відносин, мотивуючи це тим, що такі відношення є деспотичним проявом вертикальної ієрархії, притаманної репресивному апарату влади, котра прагне встановити тотальний дисциплінарний контроль. На думку дослідників, такі відносини між владою і людьми ставлять під сумнів людську свободу – ця позиція є домінантною у науковому товаристві. Нами ж, у свою чергу, пропонується горизонтальний варіант паноптичного контролю, який не має проблем із зазіханням на людську свободу, навпаки, ми претендуємо на те, що певний різновид паноптикального контролю може певною мірою допомогти реалізації нашої свободи, за умови, що він буде здійснюватися на добровільних засадах. Генеральна теза, яку ми беремося у ній відстоювати – паноптикальний нагляд не ставить свободу людей під загрозу, а може її забезпечувати, збільшувати та підсилювати, будучи її продовженням. Ми пропонуємо альтернативний погялду на біополітику, яка наполягає на радикальній доброчесності та відкритості. Робоча назва нашого проекту є «Фріоптикум» або «простір гіпертранспарентності» – це експліцитно паноптакальна програма, яка претендує на концептуальну когерентність, етичну прийнятність і соціальну корисність. У цій статті ми наводимо аргументи на користь філософської життєздатності проекту «Фріоптикум» і превентивно відповідаємо на можливі контраргументи та зауваження проти цієї паноптичної програми.Документ Syncretism of myth and ratio (following the example of early Greek philosophy)(Одеса, 2021) Бова, В. В.; Bova, V. V.; Левченко, Леся Юріївна; Levchenko, L. Yu.; Levchenko, Lesia Yu.; Левченко Л. Ю.The article is an attempt at a philosophical reflection on the problems of the universe in ancient Greece. An analysis of the teachings of the Milesian school (Thales, Anaximenes, Anaximander), Heraclitus, Anaxagoras, Xenophanes, Pythagoras show the relationship between the cosmological and mythological worldview. These philosophers tried to find answers to cosmological questions: the origin of the universe, its arche, what is the need for its existence, the cause, and purpose, what is its structure. In the language of Thales, Anaximenes, Anaximander, and Heraclitus, mythopoetic is clearly traced to explain the arche of the existence and structure of the Cosmos. Xenophanes is considered the first to sarcastically approach the belief in Greek gods and mythical stories about them, and the root cause of it is the only god. The worldviews of the ancient Greek philosophers about nature, God, and man can be interpreted as being on the verge of contradictions between mythology and philosophy. Philosophy is comprehended as a synthesis of metaphysical and religious cosmology. Cosmology operates with such universal categories as Cosmos, time, and phenomena. Unlike modern cosmological scientific reflections on the universe, the ancient Greeks sought to solve the problems of creation and the laws of the world through the syncretism of philosophy and mythology. The philosophers of ancient Greece simultaneously used a combination of the dialectical method of philosophizing with myth to find answers to the basic questions posed by cosmological science. And this means: what is the origin of the universe, what is its root cause, what is the need for its existence, cause or purpose, what are its components. The article aims to show the syncretism of two antagonistic ways of thinking: mythological and rational, at the stage of the origin of philosophy in ancient Greece. Examples of the early Greek philosophers’ views show the formation of ideas about the world (space) and a man on the verge of contradictions between the mythological and religious worldview. The first part of the study considers the myth as a way to comprehend reality, the second – the presence of the mythological in the early Western philosophical cosmocentric paradigm. To show how to combine the dialectical method of philosophizing with myth to find answers to basic worldview questions, we turned to the views of the Miletus, Pythagoreans and Heraclitus, Xenophanes. In the language of Thales, Anaximenes, Anaximander, and Heraclitus mythopoetic is traced to explain the arche of the existence and structure of the Cosmos.Документ Ідеї географічного детермінізму в роботі П. Чубинського «Малоруси Південно-Західного краю»(Одеса, 2021) Березінець, І. В.; Березінець, Ірина Володимирівна; Berezinets, Iryna V.Статтю присвячено репрезентації ідеї географічного детермінізму у соціологічному дослідженні П. Чубинського «Малоруси Південно-Західного краю». Теоретичною основою дослідження стали як роботи П. Чубинського, його сучасників і послідовників Л. Мечнікова, Д. Чижевського, засновників географічного детермінізму Г. Бокля, Ш. Монтеск’є, тих хто відстоював незалежність української нації (Ю. Липи), так і сучасних дослідників І. Задорожного, М. Степико. Ця робота глибоко філософська за своїм характером, оскільки висвітлює найважливіші проблеми існування української нації. Перебуваючи у довготривалих експедиціях українськими територіями та досліджуючи український етнос в останній чверті ХІХ ст., вчений, по-перше, сформував типологію українського населення, яка ґрунтувалася на географічних та історичних засадах. Велику роль у визначенні особливостей розвитку того чи іншого типу українців відігравала наявність чи відсутність річок як цивілізаційних орієнтирів. По-друге, у дослідника природне середовище виступало онтологічною основою соціального й індивідуального буття, сприяло і спонукало пересічного українця до умоглядної діяльності, розвивало уяву та визначало спосіб існування, деталізуючи його. Виступало у нього причиною, навколо якої розбудовувалося суспільне життя нації, з його законами, мовою, традиціями, мистецтвом. По-третє, природне середовище виступало системою координат, у якій формувалися світоглядні особливості української нації, що відбивалися у буденному житті, економічно-політичних відносинах, народних звичаях, обрядах, віросповіданні, ремеслах, народній творчості. Зроблені у статті висновки можуть бути використані при викладі історико-філософського теоретичного курсу. Стаття стане у нагоді дослідникам української історії, української філософської думки, викладачам філософії, аспірантам і всім, хто цікавиться цією тематикою.