Актуальні проблеми філософії та соціології. - 2019. - Вип. 24
Постійний URI для цього зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Об одном роковом заблуждении человечества: утопия перехода от биологической эволюции к эволюции духовной(Одеса, 2019) Шаповал, Владимир Николаевич; Шаповал, Володимир Миколайович; Шаповал, В. Н.; Шаповал, В. М.; Shapoval, Volodymyr M.В статье поднимается вопрос о том, какова основная тенденция развития мировой истории, и отстаивается та мысль, что упование на то, что биологическая эволюция вида «человек» сменится духовной, не подтверждается фактами реальной действительности. Современное состояние цивилизации характеризуется глобальным кризисом, затронувшим экономическую, финансовую, социально- политическую, экологическую и другие области. На пороге величайших перемен находится сам человек, телесная и ментальная составляющие которого переживают существенные трансформации. Биологическая эволюция человека, по всем признакам, завершается. Однако, как бы нам этого ни хотелось бы, ее сменит не духовный, а, скорее информационно- технологический этап. Если удастся избежать тотальной цивилизационной катастрофы, перспективы эволюционирования на этом этапе практически безграничны. .Документ Конфликт мусульманских идентичностей и политизация ислама в современном Дагестане(Одеса, 2019) Рашидов, Сейфулла Фейзуллаевич; Рашидов, С. Ф.; Rashydov, Seifulla; Rashydov, Seifulla F.; Рашидов, Сейфулла ФейзуллаєвичИсламское возрождение в Дагестане привело не только к изменениям социокультурного облика северокавказской республики. Ислам стал одним из факторов, воздействующих на мировоззрение и формирование идентичности дагестанцев: меняется этноконфессиональный облик исламской идентичности, поведенческие стереотипы, светская идентичность вступает в конфликт с его конфессиональной идентичностью, широкий размах получает радикализация молодёжи. Характерной особенностью исламской идентичности в постсоветском Дагестане я вляется конфликт мусульманских конфессиональных идентичностей — салафизма и суфизма. По мнению радикальных салафитов ислам запрещает, чтобы правителем над мусульманами был немусульманин, запрещает правление не по законам шариата. Поэтому мусульмане должны строить посредством вооруженной борьбы (джихада) своё, основанное на шариате государство. А представители традиционного ислама считают, что исламское государство можно создать в рамках существующего государства путём просветительской работы.Документ Истинность и рациональная приемлемость(Одеса, 2019) Сумарокова, Л. Н.; Сумарокова, Людмила Николаевна; Сумарокова, Людмила Миколаївна; Sumarokova, Liudmyla M.; Сумарокова, Л. М.В статье рассматривается проблема соотношения понятий «истинность» и «рациональная приемлемость» с помощью анализа некоторых идей Г. Харта и Ю. Хабермаса. Автор приходит к выводу, что нельзя ограничиваться лишь констатацией различия этих понятий, в том числе, констатацией их соотнесенности либо с дескриптивным, либо с недескриптивным способами употребления языка. Это приводит к вытеснению понятия истинности и к замене его понятием рациональной приемлемости во многих практических контекстах. А между тем понятие рациональной приемлемости содержит в себе императив стремления к истине как свой «скрытый параметр». Обосновано, что анализ проблемы соотношения истинности и рациональной приемлемости не должен закончиться только констатацией их отличия. Они действительно могут быть соотнесены с разными универсумами (знаний и действий), с разными отношениями (субъект-объектный и субъект-субъектный). Показано, что если на этих выводах остановиться, то философам придется нести ответственность за те практические последствия, к которым они приводят. В частности, за «незаметное» исчезновение понятия истинности из целого ряда теоретических и практических контекстов и замену его понятиям рациональной приемлемости. Отмечено, что в этом плане заслуживает внимания и развития позиции Ю. Габермаса, который обратил внимание на "скрытые параметры" самой рациональной приемлемости. Речь идет о неявное, но фактически неизбежное использование понятия истины как регулятива внутри сутодеятельных подходов, поскольку неустранимым в них принятие понятия действительности. Истинность всегда рационально приемлема, а рациональная приемлемость явно или неявно всегда опирается на стремление к истинности как основание-регулятив любого действия.Документ Про культурно-історичні, екзистенційні й інституційні джерела корупції (спроба культурологічного аналізу проблеми)(Одеса, 2019) Литвинов, Олександр Миколайович; Lytvynov, Oleksandr M.; Литвинов, О. М.Стаття є черговою спробою демонстрації евристичних можливостей розробленого автором культурологічного підходу у філософії права та соціальній філософії, у даному випадку до проблеми боротьби із корупцією. Головними питаннями, що розглядаються в статті, є питання обґрунтування концептуального підходу та термінології, що використовується, визначення фундаментальних джерел і природи корупції, а також способів протидії цьому явищу, насамперед у межах права. Показано, що проблема корупції не є суто політичною, економічною чи то юридичною, а має більш глибоке та більш загальне підґрунтя. Визначено загальні (психолого-біологічні) та специфічні (культурно-історичні, світоглядно-етичні та соціально-політичні) засади корупції. Показано причини нездоланності загальних засад, що пояснює наявність цього феномену у всіх суспільствах. Запропоновано низку можливих заходів протидії і загальним, і специфічним засадам корупції, де йдеться про використання різноманітних соціальних та просвітницьких важелів, але підкреслено провідну роль права. Обгрунтовано, що інструментами системного тиску на корупцію всередині країни має бути насамперед ітелектуально-раціональна активність кожного (реально–переважної кількості людей) – критичне мислення і трудова мораль, у соціальному житті — громадянське суспільство, у державному — раціональні закони та відповідна діяльність правоохоронних і судових органів, тобто такі, які адекватно відбивають логічну межу кримінальних дій, у тому числі корупційних. Зазначено, що це буде можливим, коли екзистенціал страху переміститься з площини публічно-правової, де він має відверто кримінальний характер, у площину морально- особистісну, де йому належить набути вигляду суто правового, у західному культурному сенсі, тобто, основаному на свободі кожного, що передбачає усвідомлену особисту відповідальність як конкретний вираз людської гідності.Документ Роль уяви в конструюванні історичного на ративу в філософії історії Р. ДЖ. Коллінгвуда та Х. Уайта(Одеса, 2019) Сосєдко, Ганна Сергіївна; Sosiedko, Hanna S.; Сосєдко, Г. С.У статті розглядаються погляди Р. Дж. Коллінгвуда та Х. Уайта на роль уяви в створенні історичного наративу, показані подібності та відмінності в розумінні особливостей історичного наративу вказаними дослідниками. Історична уява - це здатність представляти те, що було в дійсності або не існувало взагалі. З іншого боку, це здатність до споглядання навіть при відсутності самого предмета споглядання, що має конструктивну функцію, в якій продукується цілісність. Обґрунтовується, що загально філософським та методологічним підґрунтям цих поглядів є вчення про уяву Е. Канта. Підкреслюється, що Коллінгвуд зосередив увагу на логіко-епістемологічних аспектах історичної уяви, а Уайт – на тропологічних. Зазначено, що центральним принципом філософії історії Коллінгвуда є таке положення: історія у власному розумінні слова є історією думки. Показано, що у методологічному відношенні мова у Коллінгвуда йде про способи оптимізації тієї міжпредметної напруги, яка виникає при критичному аналізі джерела автором, що досліджує «забуті очевидності» минулого. Основна концепція, що розвивається Р. Дж. Коллінгвудом являє собою реакцію на інтуїтивний підхід «реалістів», стосується важливості постановки питань в пізнанні. В якості м етоду сучасної історичної науки Коллінгвуд звертається до доказу, заснованого на методі питань і відповідей. Історик починає своє дослідження з постановки проблеми, для вирішення якої він ставить питання. Осмисленість питання залежить від матеріалу, на пі дставі якого можна отримати осмислену відповідь. Відповіді є підставами для обов’язкового (дедуктивного) виведення, необхідного для однозначного вирішення поставленої проблеми. Показано, що велику роль в концептуалізації історичної уяви зіграв Хейден Уайт, який вважав, що то, що історики роблять, є, перш за все, уявні образи, які функціонують більше, ніж спогад минулих подій в чиїсь уяві. Основна ідея його концепції полягає в тому, що в роботі історика аналізу і процедурам пояснення і розповіді передують образи і припущення, що стосуються змісту і сенсу досліджуваних і описуваних історичних подій в формі історичного оповідання, що отримуються за допомогою свого роду поетичного прозріння і глибинної структури історичної уяви.Документ Професійна правосвідомість як якісно новий рівень сприйняття правової дійсності(Одеса, 2019) Соколовський, Олександр Олександрович; Соколовський, О. О.; Sokolovskyi, Oleksandr O.Стаття присвячена аналізу професійної правосвідомості як важливого чинника формування та існування правової дійсності, охарактеризовані її особливості, визначені можливості взаємодії з іншими формами суспільної свідомості. Обгрунтовано, що в сучасних умовах розвитку українського суспільства особливого значення набуває зміцнення законності, ефективне правове регулювання суспільних відносин, становлення правової свідомості, а особливо професійної, необхідної для протікання правових процесів в державі. На основі знань щодо структури правосвідомості загалом, встановлені ключові, притаманні лише цьому рівню правосвідомості елементи. Професійна правосвідомість повинна розглядатися як форма групової свідомості та як своєрідний рівень сприйняття правової дійсності, зворотного впливу на неї. Предметом цієї правосвідомості виступають будь- які правові явища, а також суспільні відносини, що потребують відповідного регулювання. Суб’єктом такої правосвідомості є особа, яка професійно займається юридичною діяльністю. Визначені ключові характеристики, якими повинен володіти правознавець, носій професійної свідомості, для досягнення її цілей в суспільстві та державі. Проаналізована комунікативна складова професійної правосвідомості, яка дозволяє обмінюватися юридично значущою інформацією суб’єктам правотворчих та правореалізаційних відносин. Принципове значення має сприйняття юристом правової дійсності, його готовність до вирішення правових завдань. Проаналізовані форми взаємодії професійної правосвідомісті з політичною, моральною, науковою, релігійною й естетичною свідомістю. Особливої уваги заслуговують форми впливу професійної правосвідомості на правотворчу та правореалізаційну діяльність, її можливості щодо забезпечення прав та встановлення обов’язків учасників правовідносин, що володіють буденною правовою свідомістю та потребують роз’яснення, тлумачення різноманітних положень законодавчих актів.Документ Легітимація знання та розуміння тенденцій освітніх процесів(Одеса, 2019) Матюшина, Інна Іванівна; Matiushyna, Inna I.; Матюшина, І. І.Стаття присвячена аналізу структури процесу легітимації знання, за допомогою якого можна зрозуміти причини змін, що відбуваються в сучасній освіті. Автор окреслює сучасний спосіб легітимізації знань, відповідає на запитання: чому логічні та філософські знання є необхідним підґрунтям сучасної освіти, розглядає яким чином суспільний запит на критичне мислення легітимізує ці знання. Завдяки застосуванню системного підходу, запропонованого А. І. Уйомовим, створюється системна модель легітимізації. Показано, що субстратом системи легітимізації знання є вся сукупність інформації, що виробляється людством, життєві запити, практичні потреби. Структурою системи є механізми легітимізації знання, тобто процедури, завдяки яким інформація, що набувається, визнається знанням; завдяки яким усвідомлено виробляється саме знання; процедури, які визнають особу такою, яка виробляє та передає знання тощо. До цього рівня відносяться принципи та методи наукового пізнання, процедури присудження кваліфікацій різного рівня (магістр, кандидат наук тощо), вимоги до навчальних програм, уявлення про раціональність, яка є основою західноєвропейського типу мислення та багато інших процедур. Це – реляційна структура. Обгрунтовано, що концептом системи є норми та цінності, що є актуальними в певний історичний період часу в межах певних соціальних інститутів, та які визначають місце, значимість знання в соціальній системі в цілому, тобто ті якості (у загальному вигляді), які повинні мати знання. В статті зазначається, що у поняття легітимації знання обов’язково включається проблема передачі знання, освіти. Простеживши тенденції зміни концепту легітимації освіти, ми з’ясували, що ціннісні орієнтації сучасної освіти полягають у тому, що освіта має бути практичною, результативною, доступною з точки зору економічного, соціального та часового ресурсів. Крім того, продемонстровано, що зміна концепту легітимації освіти призвела до зміни розуміння того, яким мають бути знання, тобто до зміни концепту легітимації знання. Концепт легітимації знання як системи включає в себе цінність якісного, правильного, аргументованого мислення, ці вміння можуть забезпечити вивчення філософії та логіки. Але сьогодні попит на філософські та логічні знання формується як запит навчання критичному мисленню. Отже, введення дисципліни «Критичне мислення» є формою легітимації філософії та логіки в навчальному процесі.Документ Эпистемологический конструктивизм и его проявления в современных исследовательских практиках(Одеса, 2019) Ивченко, Анна Сергеевна; Івченко, Ганна Сергіївна; Ivchenko, Hanna S.; Ивченко, А. С.; Івченко, Г. С.В статье рассматривается проблема влияния эпистемологического конструктивизма на современные исследовательские практики. Фиксируются основные вехи развития конструктивизма, его отличительные черты и фундаментальные положения. Автор приходит к выводу, что позиция эпистемологического конструктивизма в современной философии и академических исследованиях имеет мировоззренческую актуальность, связанную с тенденциями в развитии современной науки и современного общества. Конструктивизм и реализм являются основными методологическим позициями в современной философии познания. Противостояние и взаимовлияние этих позиций откладывают отпечаток на результаты проводимых исследований. Эпистемологический реализм, как наследник философии познания Нового времени, утверждает объективную, независимую от сознания познающего субъекта, природу реальности и способность познающего субъекта к ее отражению в адекватных, соответствующих ее природе и свойствам моделях. Что касается эпистемологического конструктивизма, то он постулирует определенную информационную «замкнутость» узнаваемых объектов и «автономную» природу создаваемых сознанием субъекта моделей. Обосновано, что ситуация противостояния эпистемологического конструктивизма и реализма обусловлена разными познавательными стратегиями, которые могут быть использованы в процессе научного исследования по отношению как к реально существующим объектам, так и к объектам-конструкциям. Противостояние и взаимодействие этих позиций откладывают отпечаток на результаты проведенных исследований. Показано, что попыткой примирить позиции конструктивизма и реализма в эпистемологии есть концепция «конструктивного реализма». Эта концепция настаивает на сложном и многомерном характере реальности, которая понимается с помощью системы конструктов сознания, которые находят в процессе этого познания объективную форму.Документ Концептуальні та методологічні підвалини дослідження інтелектуального спадку І. Огієнка в площині історії української національної філософії(Одеса, 2019) Заїнчківська, І. П.; Заїнчківська, Ірина Петрівна; Zainchkivska, Iryna; Zainchkivska, Iryna P.У роботі розкрита своєрідність національної філософії, методологічні стратегії демаркації філософського та нефілософського, а також умови залучення певного духовного спадку в контекст української історії філософії. Досліджено причини відсутності уваги філософів до інтелектуальної спадщини І. Огієнка. З цією метою розкрито основні підходи до розгляду історико-філософського процесу. Показана неоднозначність запропонованого Г. Гегелем підходу до розуміння історико-філософського процесу. Тривале і майже безроздільне панування запропонованої Г. Гегелем абстстрактно-логічної схеми історичного розвитку філософського знання, в межах якої історико-філософський процес розглядається як раціонально впорядкований поступ думки мало неоднозначні наслідки. Обгрунтовано, що чільне місце у процесі відродження колективної пам’яті спільноти належить історії філософії, котра акумулює та репрезентує історичний досвід спільноти, розкриває напрям розвитку інтелектуальної думки, тим самим виявляючи та експлікуючи внутрішню логіку розвитку та сенс життя спільноти. На цій концептуальній підставі показано, що маргіналізація філософської складової інтелектуальної спадщини І. Огієнка була обумовлена пануванням просвітницьких теорій історії філософії, орієнтованих на побудову універсальних схем історико-філософського розвитку. Акцентування уваги на важливому значенні культурного контексту філософської проблематики, відбулося завдяки зміні світоглядних і ціннісних пріоритетів суспільства, в тому числі і українського, в кінці ХХ ст. Ці зрушення зумовили зростання інтересу дослідників до культурного контексту, ментальної своєрідності суспільства, а також теорії національної філософії. Розробка останньої відкрила можливість для залучення творчої спадщини І. Огієнка в історико-філософський контекст.Документ Соціально-політичні погляди Я. П. Козельського у контексті західноєвропейської та вітчизняної соціологічної думки(Одеса, 2019) Заремский, Мечислав; Заремський, Мечислав Йосипович; Заремский, М. Й.; Zaremskyi, Mechyslav Y.Досліджено особливості становлення та проаналізовано основні проблеми філософії в суспільно-політичній концепції українського мислителя XVIII століття Я. П. Козельського. Виявлено численні паралелі й дотичні пункти його соціокультурних та просвітительських ідей до західноєвропейської філософської традиції. Зокрема показано, що у соціально-політичних поглядах Козельського прослідковуються ідеї, співзвучні спрямованості і характеру соціальної філософії, пов’язаної з початком становлення західної цивілізації епохи Просвітництва, переходу від традиційного до громадянського суспільства Показано, що Я. Козельський здійснив спробу виходу на нову історичну парадигму філософського розуміння змісту й сенсу людського буття: «Людина – Природа – Суспільство». Зазначено, що у своїх творах український філософ здійснив спробу дати абрис наближеного до досконалості суспільного устрою, у якому людина черпала б «істинолюдське», спираючись на завдання пошуку «правил благополуччя», «належних засобів для їх досягнення». У творах Я. Козельського подано цілісний комплекс філософських знань свого часу – від розуміння філософії, її призначення та місця в культурі до проблем соціальної філософії. Віддаючи належне представникам західноєвропейської просвітницької думки, він водночас дорожить своєю самостійністю, незалежністю суджень, власною позицією. Обгрунтовано, що у соціально-політичних поглядах Козельського прослідковуються ідеї, співзвучні спрямованості і характеру соціальної філософії, пов’язаної з початком становлення західної цивілізації епохи Просвітництва, переходу від традиційного до громадянського суспільства, що проголошувало віротерпимість, світоглядний плюралізм, свободу особи, розглядаючи її як вільну автономну істоту, особистість і власника. Робиться висновок, що найбільш близькою політичною доктриною для Я.П. Козельського є доктрина лібералізму.Документ Філософсько-світоглядна проблема раціональності(Одеса, 2019) Моравецький, Остап Михайлович; Моравецький, О. М.; Moravetskyi, Ostap M.У статті розглянуто особливості генезису та еволюції філософського осмислення феномену раціональності. Показано, що у своїй сутності, у своїх витоках проблема раціональності постає як філософсько-світоглядна, оскільки виявляється тісно пов’язаною із усвідомленням людиною свого буття, меж своїх пізнавальних можливостей. Раціональність виявляється одним із можливих типів ставлення людини до світу, більше того вона є тим важливим елементом, який споріднює людину із Всесвітом, законами його функціонування. Встановлено, що найважливішою умовою критичного аналізу проблеми раціональності виступає її розгляд у широкому історико-філософському контексті. Обгрунтовано, що зазначений підхід допомогає уникнути доволі поширеної абсолютизації наукової раціональності як певної ціннісної позиції в сучасній культурі, що елімінує з науки моральні та естетичні начала, людину з її реальними проблемами і турботами. Показано, що «історія» раціональності рухається від «первісної простоти» її розуміння в Античності до складності сучасного трактування, що акцентує різноманіття її форм. Показано, що з другої половини XX-го століття проблема раціональності набуває рис самостійності і послідовно розробляється постпозитивістськими філософами науки.У зв’язку з цим, філософське осмислення питання про існування раціональності ґрунтується на поняттях її ідеалів і типів, різноманіття форм існування. Виявлено природу і механізми розвитку історичних типів раціональності. Розглянуто ключові ідеї раціональності в європейській філософській традиції. Показано, що сучасна парадигма науки формується через сукупність філософських, загальнотеоретичних основ, що є системою понять і уявлень, теоретичних схем та метатеорій, які в кінцевому результаті покликані стимулювати розвиток нових ідей і нових технологій. У зв’язку з цим, філософсько-наукове осмислення питання про існування наукової раціональності ґрунтується на поняттях її ідеалів і типів, різноманітті форм існування. Виходячи з отриманих результатів, визначено структуру інваріантного філософського уявлення про раціональність.Документ Освітня система Польщі крізь призму шкільних реформ в Україні(Одеса, 2019) Бичков’як, Олена Вікторівна; Бичков’як, О. В.; Bychkoviak, Olena V.У статті досліджуються основні зміни, запроваджені в освітній системі України з прийняттям нового закону «Про освіту» у вересні 2017 року. Зіставлено реформи, проведені польським урядом свого часу із аналогічними в Україні. Оскільки обидві держави походять із постсоціалістичного табору, то і шлях реформ вони долають дуже подібний. Обгрунтовано, що зміни української системи освіти дуже схожі на ті, які проходили у Польщі в кінці 80-х – на початку 90-х р.р. Починаючи від 1989 р., у Польщі постає завдання відійти від освітніх орієнтирів СРСР. Україна від освітніх стандартів СРСР відходила поступово, але чіткий вектор західних реформ вибрала лише зараз, закріпивши його в новому законі, успішна реалізація котрого потребує багато зусиль як від влади, так і від суспільства в цілому. Автор акцентує і на відмінності освітніх систем Польщі та України. Рівні освіти у Польщі поділено на дошкільну, початкову, середню та професійну. Тобто, це по суті чотирирівнева система, три рівні якої є обов’язковими для отримання атестату. Дошкільна освіта у Польщі проходить у два етапи: для дітей у віці до 3 років у дитячих яслах, які в 2011 році були переформатовані у дитячі клуби; а для дітей у віці 3-6 років у дитячих садочках та підготовчих класах в початкових школах та в інших дошкільних закладах. Саме на цьому рівні можемо помітити разючу відмінність: акцент на дошкільній підготовці, як фізичній, так і психоемоційній, є важливою передумовою шкільної адаптації в польській шкільній системі. Це надзвичайно важливий момент, який давно під пильною увагою дитячих психологів. В Україні покиданий рівень дошкільної освіти відсутній як обов’язковий. Також проаналізовано основні компетентності середньої школи, що постулюються новою реформою в законі «Про освіту» та ті навички і знання, що пропонує своїм вихованцям сьогодні середня школа у Польщі. Проаналізовані пріоритети польської системи освіти, найголовнішим з яких є виховання людини, яка легко використовує сучасні досягнення, розуміє світ та добре орієнтується в життєвих труднощах, сприймає різні точки зору людей. Це людина, яка засвоїла знання, що допомагають їй у мистецтві життя з іншими людьми, високогуманна, культурна, яка є частиною світу і займає в ньому своє місце, розвиває власні здібності й інтереси, удосконалюється фізично та духовно.Документ Політичний акціонізм як форма мистецького вираження політичного протесту(Одеса, 2019) Кройтор, Артем Вікторович; Кройтор, А. В.; Kroitor, Artem V.У статті розглянуто поняття «політичний акціонізм» як засіб і форму художнього вираження протесту та звернення суспільної уваги на значні проблеми політичної, соціальної сфери людського існування. Зокрема, у статті приділено увагу становлення акціонізму як сучасному напрямку в мистецтві, що має на меті в художньо-образній акції виразити протест не стільки проти певного політичного явища, норми або процесу, а в першу чергу критикує суспільство що змирилося з несправедливим, на думку акціоніста, станом речей. Метою статті є в дослідження сутності політичного акціонізму та таких його форм як перформанс та гепенінг, їх вираження у політичному житті України. Визначено сутність перформансу, гепенінгу та їх форми вираження. Проаналізована специфіка зазначених форм акціонізму. Перформанс це організована митцем акція, направлена на включення до дії глядача. Гепенінг, на відміну від перформанса не має чітко організованої митцем структури і передусім розвивається як не контрольована, проте спровокована митцем подія з залученням випадкового глядача. Показана принципово подієва природа гепенінгу. Гепенінг не можна покращити, або переграти, адже у такому випадку він перетворюється на театральну виставу, тобто мистецтво і перестає бути реальним дійством, набуваючи штучності. Гепенінг не може повторюватись, дія є одноразовим актом, відтворення якої черговий раз перетворює її на відрепетирувану виставу. Показана суттєва відмінність акціонізму як форми сучасної мистецької практики від практики класичного мистецтва. Мистецтво класичне є вираженням ідеї, духу в матерії тобто витвір мистецтва є формою що має символічне значення. У акціонізмі ж такою формою є митець, увага переноситься передусім на нього він і є символом, що виражає ідею або заклик до дії, до роздумів над важливим и питаннями соціально-політичної сфери буття. У праці розкриваються основні причини виникнення акціонізму та його ґенеза, визначено основні ознаки гепенінгу та перформансу. Також розглянуто основні політичні перформанси, що відбувалися в Україні. Визначено їх особливість та специфіку використання національної символіки в масових вітчизняних перформансах.