Образи сакрального мистецтва в музиці України ХХ–ХХІ століть

Abstract

У культурі ХХ століття України відбувся певний поворот, який у двадцятих роках визначається як пошук автентичного сакрального топосу національної культури, що, однак, ще не набув певних рис свого завершення. Цей поворот пов’язаний із орієнтацією на сакральне мистецтво. Від виникнення автокефальної церкви в Україні формується корпус сакральних творів, які орієнтовані на етнокультуру, на власне українське коріння мистецтва. Це передусім пов’язано з творчістю Кирила Стеценка, Олександра Кошиця, Миколи Леонтовича. Сакральне як те, що існує за межами цього світу, формується в рамках вищих цінностей, набуває своєї харизми в межах того ритуалу презентації священного образного витоку, який відбувається як певна трансценденція, перехід за рамки світу людського буття. Художники, музиканти й загалом усі вільні люди України в контексті того великого руху нонконформізму, який відбувався в Європі 60–70-х роках, шукали нову духовність поза межами автентичного та атеїстичного religare. Сама сутність сакралізації реальності в музиці, зокрема, була надзвичайно універсальною, пошуки цієї реальності були притаманні творчості Лесі Дичко й багатьох інших. Зрештою, сама по собі така деконструкція культури виглядала як певна синтетична реальність, що поєднувала в собі сакралізацію й десакралізацію культуротворчості. Ці процеси продовжуються й сьогодні.

В культуре ХХ века Украины состоялся определенный поворот, что в двадцатых годах характеризуется как поиск автентичного сакрального топоса национальной культуры, который, однако, еще не приобрел определенных черт своего завершения. Этот поворот связан с ориентацией на сакральное искусство. Начиная от возникновения автокефальной церкви, в Украине формируется корпус сакральных произведений, которые ориентированы на этнокультуру, на собственные украинские корни искусства. Это, прежде всего, связано с творчеством Кирилла Стеценко, Александра Кошици, Николая Леонтовича. Сакральное как то, что существует за пределами этого мира, формируется в рамках высших ценностей, приобретает свою харизму в рамках того ритуала презентации священного образного истока, который форми- руется как определенная трансценденция, переход за рамки мира человеческого бытия. Художники, музыканты и вообще все свободные люди Украины в контексте того большого движения нонконформизма, который возник в Европе в 60–70-е годы, искали новую духовность вне пределов автентичного и атеистического religare. Сама сущность сакрализации реальности в музыке, в частности, была чрезвычайно универсальной, поиски этой реальности были присущи творчеству Леси Дычко и многих других. В конечном итоге, сама по себе такая деконструкция культуры выглядела как определенная синтетическая реальность, которая сочетала в себе сакрализацию и десакрализацию культуротворчества. Эти процессы продолжаются и в нынешнее время.

A certain turn took place in the culture of ХХ of century of Ukraine, what is characterized in the twentieth as a search of authentic sacral topes national culture, that, however, did not yet purchase the certain lines of the completion. This turn is related to the orientation on a sacral art. Beginning from the origin of autocephalous church, the corps of sacral works that is oriented to the ethnic culture is formed in Ukraine, on the own Ukrainian roots of art. It, foremost, is related to work of Cyril Stetsenko, Alexander Kosice, and Nikole Leontovich. Sacral as exists outside this world, formed within the framework of higher values, acquires the charisma within the framework of that ritual of presentation of sacred vivid source, that is formed as certain transcendence, transition for scopes the world of human life. Artists, musicians and, in general, all free people of Ukraine in the context of that large motion of nonconformist that arose up in Europe in 60–70 th, searched new spirituality out of limits of authentic and atheistic relegate. Essence of socialization of reality in music, in particular, was extraordinarily universal, the searches of this reality were inherent to work of Lisa Dychko and many other. In the end, in itself such deconstruction cultures looked as synthetic reality that combined in itself socializing and dissocializing cultural creativity is certain. These processes proceed and in present time.