Ментальність і менталітет: онтологічний статус та антропологічні виміри

Abstract

У статті здійснено дослідження змісту й механізму взаємодії ментальності й менталітету як феноменів духовно-психічного життя етносів, народів і націй. Актуальність розвідки зумовлена тим, що фактично з кінця ХІХ століття й донині в науковому дискурсі зберігається традиція їх осмислення як синонімічних, виправданність існування якої на сучасному етапі набуває все більшої контраверсійності. Здійснена теоретична розвідка сприяла формулюванню таких висновків: менталітет є множиною когнітивних, емотивних і поведінкових стереотипів етносу, народу, нації, а ментальність – мисленнєвим, чуттєво-емоційним інструментарієм осмислення індивідом, соціальною групою, нацією навколишньої дійсності; ментальність є більш сприйнятливою до змін, оскільки фіксує функціонально-динамічні аспекти людського досвіду, тоді як менталітет – змістові; менталітет є формою втілення національної ментальності в практики людського життя, а також провідним фактором «скеровування» ментальної активності в русло самовідтворення.

В статье осуществлено исследование содержания и механизма взаимодействия ментальности и менталитета как феноменов духовно-психической жизни этносов, народов и наций. Актуальность работы обусловлена тем, что фактически с конца XIX века и по сей день в научном дискурсе сохраняется традиция их осмысления как синонимических, оправданность которой на современном этапе приобретает все большую контраверсийность. Проведенное теоретическое исследование способствовало получению следующих выводов: менталитет является множеством когнитивных, эмотивных и поведенческих стереотипов этноса, народа, нации, а ментальность – мыслительным, чувственно-эмоциональным инструментарием осмысления ими всей окружающей действительности; ментальность является более восприимчивой к социокультурным изменениям, поскольку она фиксирует функционально-динамические аспекты человеческого опыта, тогда как менталитет – содержательные; менталитет является формой воплощения национальной ментальности в практики человеческой жизни, а также ведущим фактором направленности ментальной активности в русло самовоспроизведения.

The article provides a study of content and interaction mechanism between mentality and mental thinking as the phenomena of spiritual and mental life of ethnic groups, peoples and nations. Relevance of the work due to the fact that from the end of the XIX century till the present day in the scientific discourse there is a tradition of their interpretation as a synonymous, which at the present stage is becoming increasingly controversial. The theoretical study contributed to obtaining the following conclusions: mentality is the set of cognitive, emotive and behavioral stereotypes of the ethnic group, people, nation, and mental thinking – mental, sensory-emotional tools for understanding the full reality by individual, social group, nations; mental thinking is more susceptible to socio-cultural changes, as it captures the functional and dynamic aspects of the human experience, while mentality of content; mentality is a form of embodiment of national mental thinking in the practice of human life, and also acts as a leading factor of the guidance of mental activity into the mainstream of its ownself.