Трансформація Морської доктрини України: концептуальні засади

Abstract

Україна є традиційною морською державою, яка має потужний портовий, суднобудівний та людський потенціал, залучений у морську галузь. Україна прагне сформувати власну морську політику та визначити перспективи її розвитку, беручи до уваги поточні та очікувані фактори впливу та можливі ризики. У той же час базовий програмний документ у цій сфері – Морська доктрина України – був прийнятий ще в 2009 році, і в даний час він не відповідає викликам та загрозам, з якими стикається Українська держава протягом останніх п’яти років. Таким чином, Морська доктрина України потребує своєчасного оновлення у відповідності до реалій теперішньої ситуації. Посилаючись на аналіз морських програмних документів України та іноземних держав, автор класифікує їх та зазначає, що такі документи зазвичай охоплюють три аспекти морської діяльності: розбудова та використання військово-морських сил (Велика Британія, США, Індія); невійськові аспекти безпеки на морі (Франція); комплексне регулювання захисту національних інтересів у морському секторі (Україна, Росія, Індонезія). Дослідження базується на поєднанні зарубіжного досвіду та глибокого аналізу ситуації в українській морській галузі, яка включає: тимчасову окупацію окремих водних та суходольних територій, вимоги Угоди про асоціацію з ЄС, необхідність узгодження положень Морської доктрини України з низкою інших, більш пізніх програмних документів, прийнятих Україною. Автор відзначає, що Морська доктрина України має розглядатися як основний документ, який координує всі аспекти публічного адміністрування у сфері морської діяльності, та чітко формулює збалансовані та реалістичні цілі у цій галузі. Такий підхід повинен стати основою для розвитку потужної морської галузі та, нарешті, відновити багатовікові морські традиції.